Розквіт дворянства в Росії в першій половині XVIII ст. Особливості менталітету і життя дворян. Перетворення запорізької старшини на російське дворянство в останній чверті XVIII ст. Становище поміщиків та чиновників після скасування кріпосного права.
Аннотация к работе
На відміну від залежних слуг, зайнятих у господарстві феодала, дворяни називалися "вільними слугами" (служивими людьми) і перебували на повному матеріальному забезпеченні князів, виконуючи при них військову, адміністративну, судову й іншу служби. З XIII - XIV вв. дворяни стали наділятися землею - маєтком на умовах обовязкового несення військової служби. Придбання дворянського звання по табелі про ранги сприяло тому, що дворянський стан поповнювався за рахунок вихідців з інших станів, що одержували дворянство в результаті просування по державній службі, а також за рахунок пожалувань дворянства по особистому розсуді пануючи. У першій половині XVIII в. обовязок служити була для дворянства особистої (довічно з 15 років) і майнової (грошові збори, поставка рекрутів з маєтків). "Про дарування вільності й волі всьому російському дворянству" всі дворяни звільнялися від обовязкової цивільної й військової служби; дворяни, які були на державній службі могли виходити у відставку.У житті російського столичного дворянина XVI - початку XIX століття час розділявся на дві половини: перебування будинку було присвячено сімейним і господарським турботам тут дворянин виступала як приватна особа; іншу половину займала служба - військовий або статська, у якій дворянин виступав як вірнопідданий, служачи государеві й державі, як представник дворянства перед особою інших станів [4]. Тут реалізовувалося громадське життя дворянина: він не була ні приватна особа в приватному побуті, ні служива людина на державній службі він був дворянин у дворянських зборах, людина свого стану серед своїх. Таким чином, бал виявлявся, з одного боку, сферою, протилежній службі - областю невимушеного спілкування, світського відпочинку, місцем, де границі службової ієрархії послаблялися [12]. З іншого боку, бал був областю суспільного представництва, формою соціальної організації, однієї з деяких форм дозволеного в Росії тієї пори колективного побуту. Форми відпочинку, спілкування молоді, календарного ритуалу, що були в основному загальними й для народної, і для боярсько-дворянського середовища, повинні були поступитися місцем специфічно дворянській структурі побуту.Мистецтво стає моделлю, який життя наслідує. Приклади того, як люди кінця XVIII - початку XIX століття будують своє особисте поводження, побутову мову, в остаточному підсумку свою життєву долю по літературних і театральних зразках, досить численні. Той, хто займався історією побутових текстів тієї пори, знає, як різко міняється їхній стиль, наближаючись до норм, виробленим у чисто літературній сфері. Глинка в молодості, просочений «римським» героїзмом, у своєму щоденнику дав численні приклади сприйняття життя через призму літератури. Дворянський побут кінця XVIII - початку XIX століття будувався як набір альтернативних можливостей («служба відставка», «життя в столиці - життя в маєток», «Петербург - Москва», «служба військова - служба статська», «гвардія - армія» та ін.), кожна з яких мала на увазі певний тип поводження.Першим етапом було навчання юного дворянина в домашнього або приватного викладача: «Від роду мого років семи або більше віддали мене в тім же селі Харіну, де батько мій жив, паламареві Пилипові Брудастому, учитися». Учителем міг бути й священик, як людина, що краще й правильней усього міг передати мистецтво читання богослужбових книг: «...і була в сина воєводського вчитель, відставний старий піп...» [1]. Але крім того існувала практика, коли батьки (батьки) самі давали початкове утворення своїм синам і одночасно виховували їх, в основному тому, що приватні уроки не давали бажаного результату: «Почав його при собі грамоті вчити не так, як мене вчив паламар Пилип Брудастый, що тільки мучив одним повсякчасним старанним сидінням, а не навчанням: я вчив свого пасинка не доводячи його ніколи до найменшої нудьги в навчанні, пускав його часто гуляти й привчав самого по своїй волі сідати за навчання». Наступним етапом утворення звичайно була віддача свого чаду (сина) у навчальний заклад: «...віддавали ми його потім у пансіон і університет навчатися французькій мові, математиці й прочим наукам...». У звичаї було віддавати дітей на виховання й навчання родичам, гарним знайомим і благодійникам: «Потім відвезли мене в місто Данков, у якому тоді воєводою був Микита Михайлович Гаків; він зважав на батька моїм спорідненням, а як близько не помню, тільки називав він батька мого братом.Кириченко пояснює прагнення колишньої запорозької старшини до нобілітації виключно економічним інтересом - бажанням старшин зберегти та розширити власну земельну власність. Автор стверджує, що старшина в часи існування Коша не оформлюється в окрему соціальну верству, через це вона й змушена шукати компромісу з російським урядом, прагнучи “зачепитися” за нобілітацію та землі” і, таким чином, закріпити свій соціальний статус. Отримання російських армійських рангів дослідник називає основним способом нобілітації старшини. Аналізуючи поведінку старшини та законодавчі акти, які регламентували у 90-ті
План
План
Вступ
Розділ 1. Розквіт дворянства в Росії в першій половині XVIII ст.
1.1 Права й переваги дворян
Розділ 2. Менталітет і спосіб життя дворянства
2.1 Мистецтво життя
2.2 Утворення й виховання дворян
Розділ 3. Перетворення запорізької старшини на російське дворянство в останній чверті XVIII ст.