Входження Криму до Російської імперії: стабілізаційні заходи російської адміністрації з кінця XVIII до початку XX ст. Розбудова комплексів приватновласницьких садиб як житлово-господарських центрів панських маєтків на ділянках, жалуваних царським урядом.
Аннотация к работе
Потьомкіна стало складання реєстру земель, переведених до державної казни, що отримав назву “Камеральное описание землям и садам после вывода христиан и выехавших заграницу мурз и поступившим в казну”. Реалізований протягом трьох років, з 1784-го до 1787-го, цей опис проводився не фахівцями, був укладений примітивно, до нього увійшли такі землі, що не були “порожніми” (необробленими) та належали приватним власникам, передусім кримським татарам, а ті ділянки, які повинні були надійти до казни, враховані не були. З 10 907 десятин 468 сажнів цих угідь тільки 1 395 десятин 82 сажні були “незручними” для сільськогосподарських робіт, інші ділянки були придатні для ріллі, зайняті лісом, сіножатями, садами, а в таких місцевостях, як Біюк Узень та Байдари землі, непридатної для користування, зовсім не було. Складна система землеволодіння, що склалася за кілька сторіч існування Кримського ханства, базувалася не тільки на традиціях роздачі земель за службу, що була схожою на прийняту у Російській імперії, але на законах шаріату, коли “пустопорожня” (необроблена, “мертва” земля) “оживлювалася” тим, хто її обробляв, та переходила (без письмового підтвердження) у його власність. Вакуфи існували у двох формах - “законній”, коли власник, віддавши майно релігійним установам, втрачав право на нього, та “звичайній”, коли власник присвячував майно духовенству, яке ним користувалося, хоча отримував відсотки від доходів.