Вивчення дворянської сільської садиби Лівобережної України XIX ст. Визначення її ролі у процесі культурно-національного будівництва. Доцільність застосування дефініції "культурне гніздо" для характеристики форм реалізації світоглядних пріоритетів знаті.
Аннотация к работе
Сучасний стан науки в Україні позначений зростанням ваги інтелектуальних практик, спрямованих на вивчення історичного досвіду людської діяльності як цілісного явища, що дозволяє виявити у ньому узагальнювальні ознаки, властиві проявам духовної активності людства на різних етапах його існування. Зацікавлення феноменом дворянської садиби в українських землях виявилося у сфері історико-культурних досліджень уже на межі XIX-XX століть, коли він розглядався не тільки у контексті з питаннями становлення та життєдіяльності дворянської верстви у працях О. М. Для виконання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: аналітичний - у вивченні джерел та літератури для виокремлення фактів, необхідних для «портретних» характеристик дворянської сільської садиби у варіантах її культурно-історичних трансформацій та визначення принципів, що сприятимуть узагальненню та виявленню на основі цих варіантів її типових ознак як національного явища; історико-порівняльний - для розкриття у культурних формах сільського садибного життя наявних рис спадкоємності; системний - у реконструкції типів української дворянської сільської садиби та базових основ її функціонування: світоглядних концептів і форм їхньої самоідентифікації в українському культурному просторі визначеного періоду; пошуковий - у збиранні нових архівних доказів, що доводять національну своєрідність цього явища; елементи біографічного методу - в аналізі географії та «родоводу» українських сільських садиб Лівобережжя; семіотичного підходу - для зясування мовностильових особливостей функціонування цих культурних форм у загальних форматах української культури ХІХ століття; теоретичний - у підведенні підсумків дослідження. Джерельну базу дослідження, крім літератури, складають документи та матеріали: Центрального державного історичного архіву України у Києві: фонд 51 [Генеральна військова канцелярія]; фонд 55 [Канцелярія міністерського правління]; фонд 323 [Помічник Полтавського губернського жандармського управління]; фонд 486 [Київська палата громадського суду]; фонд 707 [Канцелярія попечителя Київського навчального округу]; фонд 834 [Миклашевські]; фонд 884 [Комісія для опису губерній Київського навчального округу]; фонд 1235 [Грушевські]; фонд 1475 [Ґалаґани]; фонд 2038 [Максимовичи]; Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: фонд 1 [Літературні матеріали]; фонд 2 [Історичні матеріали]; фонд 3 [Листування]; фонд 10 [Архів ВУАН]; фонд 12 [Модзалевський Вадим Львович]; фонд 13 [Архів Синоду]; фонд 22 [Архів Костомарова М. І.]; фонд 71 [Ківлицький Євген Олександрович]; фонд 119 [Ґалаґани]; фонд 130 [Капністи]; фонд 243 [Маслов Василь Іванович]; Державного архіву Полтавської області: фонд 222 [Скаржинська Катерина Миколаївна]; фонд 1058 [Скліфосовський Микола Васильович]; Державного архіву Чернігівської області: фонд 145 [Чернігівське губернське у земських і міських справах присутствіє]; фонд 1530 [Полтавська духовна консисторія]; Чернігівського історичного музею імені В. В.У першому розділі «Дворянська сільська садиба як форма українського культурного життя XIX ст.», що налічує три підрозділи, окреслено методологічне підґрунтя дослідження дворянської сільської садиби як форми культурного життя України у XIX столітті, охарактеризовано основні моделі «прочитання» цього феномену, презентовані вітчизняною та зарубіжною науковими традиціями, реконструйовано обставини розвитку цього культурного явища у просторово-часових координатах українських земель Лівобережжя XIX століття. Як поняття слово «садиба» входить у широкий обіг з другої половини ХІХ століття (В. І. У виборі таких варіантів враховувався досвід наукового аналізу різних функційних форм садиб: «житлових» («родових»), представницьких (резиденцій), господарчих («економій»), «культурних гнізд». Така багатошаровість дозволяє виділити змістовні пласти історичного, соціального та психологічного характеру як інваріантну основу дослідження історико-культурних моделей, що ними дворянська садиба була репрезентована на українських територіях. Зросла вага комплексних характеристик як основи для порівняльного аналізу різних «садибних світів» та орієнтиру у пошуках й узагальненні нових артефактів, повязаних із садибною життєдіяльністю, що визначило активізацію наукового інтересу до формування стадіальної типології цих культурних форм як демонстрації динаміки змін у світоглядних та ціннісних орієнтаціях української еліти, посиливши необхідність аналізу історико-географічних показників утворення та розташування дворянських сільських садиб задля дослідження їхньої ролі у процесі формування національних прикмет української культури ХІХ століття.Результати дослідження дали змогу зробити такі висновки: 1.Доведено доцільність вивчення дворянської сільської садиби як специфічної форми українського культурного життя ХІХ століття. Наявність у цьому явищі ознак системного характеру, їхня онтологічна та семантична самодостатність, орієнтованість функцій на визначення у контекстах різних концепц