Систематизація філософських поглядів митрополита В. Липківського. Засади соціально-релігійної філософії мислителя, аналіз основних питань і проблем, якими він займався. Місце його духовної спадщини у морально-етичній традиції українського філософування.
Аннотация к работе
Загальне підвищення інтересу до історії української філософської думки, повернення до історичної памяті та витоків національної духовної культури зумовило звернення й до духовно-творчої спадщини Василя Липківського. Після десятиліть історичного забуття та замовчування його діяльності нині лише розпочинається її вивчення, і нечисленні дослідження зводяться до загальної характеристики поглядів першого митрополита УАПЦ або до уточнення біографічних відомостей. Пащенко та інші - у наукових розвідках торкаються здебільшого церковно-релігійної праці Липківського, розглядаючи його постать переважно у контексті національно-визвольних змагань українського народу й окреслюючи лише в загальних рисах світоглядно-філософський вимір творчості українського мислителя. Липківського засвідчує, що соціально-філософські погляди мислителя становлять органічну складову його активної суспільно-громадянської та національно-релігійної позиції і містяться в його історичних, проповідницько-публіцистичних працях, в епістолярній спадщині, матеріалах доповідей на церковних соборах. Дисертація виконана у межах теми: “Концептуальні засади філософської думки в Україні: історія та сучасність” (номер державної реєстрації 0107U007416), яку розробляє кафедра історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка.Аналіз матеріалів, поданих у цих збірниках, дав змогу глибше усвідомити постать митрополита як національно-духовного провідника, поборника прав українського народу й апологета всього українського, характерною ознакою світогляду якого був творчий, незаангажований підхід до розвязання будь-яких питань і проблем українського духовно-національного буття. Липківського, розкриття основних світоглядно-релігійних рис його мислення, простеження його місця в національно-релігійному русі кінця ХІХ - початку ХХ ст., вивчення обставин виникнення національного церковного руху в Україні стала вже згадувана праця “Визволитися Вірою” Арсена Зінченка. Філософія, на думку мислителя, обовязково повинна зіставлятися з морально-християнськими засадами людського життя, вивчати життя в самій його основі й відповідати на питання про його сенс. Як іманентна сутність кожної людини філософія спонукає людину впродовж усього життя осмислювати різні питання. Істинною можна вважати лише ту філософію, що стала сутнісним принципом людського життя, утверджена самим життям, яку людина сповідує та якої дотримується впродовж усього життя, як прагнення й мету - пізнання Істини (Бога).Липківського спрямована на філософсько-етичні, соціально-релігійні пошуки й осмислення проблем людини, зясування морально-духовних основ, де сутність людини, місце у світі, сенс людського буття повязані з її духовністю та свободою, де засобом виявлення, усвідомлення своєї цінності, реалізації сутнісних сил є творча діяльність, а призначенням людини постають внутрішньовольові спонуки до постійного самовдосконалення, утвердження моральної гідності, неухильного прагнення до добра на ґрунті взаємодоповнення освіти і науки релігійною вірою (християнством). Відповідно філософію, за Липківським, варто розглядати у двох аспектах: по-перше, як внутрішню притаманність кожної людини, якої вона дотримується і яку сповідує все життя, тобто як спосіб життєдіяльності, а по-друге, - як теоретично сформовані філософські концепції та системи, котрі, виходячи за межі окремої людини, несуть у собі всезагальне суспільне значення. Уся творчість мислителя пронизана ідеєю істинної філософії - філософії, що отримала підтвердження у житті людини, філософії, яка стала не лише виявом її розуму, а й життєвим кредо, способом її життя, - християнської. Життєствердна позиція філософського вчення Василя Липківського співзвучна з філософією екзистенціалізму: кожна людина зобовязана жити, творити і діяти за власною філософією, головною підвалиною якої має бути Христос, а все філософування повинне спрямовуватись на особистий внутрішній світ з метою окреслення морально-ціннісних орієнтирів свого життя і буття загалом. Липківський стверджує: лише завдяки такій церкві народ може постати як нація, і навпаки - нація є необхідним ступенем істинного втілення Христової науки в житті народу.
План
. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
1. Духовно-творча спадщина В. Липківського спрямована на філософсько-етичні, соціально-релігійні пошуки й осмислення проблем людини, зясування морально-духовних основ, де сутність людини, місце у світі, сенс людського буття повязані з її духовністю та свободою, де засобом виявлення, усвідомлення своєї цінності, реалізації сутнісних сил є творча діяльність, а призначенням людини постають внутрішньовольові спонуки до постійного самовдосконалення, утвердження моральної гідності, неухильного прагнення до добра на ґрунті взаємодоповнення освіти і науки релігійною вірою (християнством). У цьому контексті В. Липківський - це український мислитель, який продовжує традиції, усталені в українській філософській думці, часто-густо виходячи на інтерпретації, що знайдуть відображення у філософській антропології та філософії екзистенціалізму.
2. Філософія Василя Липківського висуває завдання, повязані головно із пошуками різних шляхів примирення розуму і віри. У ній по-новому виявляються риси цілісного світоспоглядання, органічного злиття істини і добра, знання і віри. На першому плані постає морально-етичний аспект філософії. Особливу увагу зосереджено на здатності філософії перебувати в органічній єдності з життям людини, реагувати на її духовні, культурно-світоглядні запити, відповідати на питання сенсу й мети людського буття на землі. Звідси й основний вектор думки та діяльності В. Липківського - спрямованість на життя людини як на втілення душевного настрою, що “називається любомудрієм”, на її звільнення від усього заскорузлого, узвичаєного в мисленні, поведінці й діяннях.
3. Кожна людина вибудовує власну філософську позицію, яка, втім, прагне виходу на всезагальний рівень. Відповідно філософію, за Липківським, варто розглядати у двох аспектах: по-перше, як внутрішню притаманність кожної людини, якої вона дотримується і яку сповідує все життя, тобто як спосіб життєдіяльності, а по-друге, - як теоретично сформовані філософські концепції та системи, котрі, виходячи за межі окремої людини, несуть у собі всезагальне суспільне значення.
4. Уся творчість мислителя пронизана ідеєю істинної філософії - філософії, що отримала підтвердження у житті людини, філософії, яка стала не лише виявом її розуму, а й життєвим кредо, способом її життя, - християнської. Життєствердна позиція філософського вчення Василя Липківського співзвучна з філософією екзистенціалізму: кожна людина зобовязана жити, творити і діяти за власною філософією, головною підвалиною якої має бути Христос, а все філософування повинне спрямовуватись на особистий внутрішній світ з метою окреслення морально-ціннісних орієнтирів свого життя і буття загалом.
5. Духовне зростання людини повязане з пізнанням, що є її одвічним прагненням. Процес пізнання неможливий без залучення властиво людських здатностей - віри і розуму. Обстоюючи обєднання всіх духовних сил людини задля досягнення істини, заперечуючи надання переваги будь-якій з них, В. Липківський критикує абсолютизацію раціонального начала, пропонуючи гармонійно-паритетну участь у процесі людського пізнання і розуму, і віри, що виступають у його інтерпретації як “два ока душі”, тобто як одновартісні для людського пізнання чинники, котрі лише в єдності уможливлюють і убезпечують буття людини. Мислитель виступає за обмеження впливу вульгарно-матеріалістичної та позитивістських тенденцій, що поступово отримують визнання в Україні на початку ХХ ст. Він також намагається знайти шляхи виходу з тієї світоглядної кризи, яка охопила західно- та східноєвропейські суспільство і філософію, називаючи її головну причину, - всезагальний відхід від релігії - релігійну збайдужілість. Схвалюючи загалом розвиток науки як продукту людського розуму, В. Липківський застерігає водночас від надмірного захоплення всесильністю науки, що виявляє неспроможність у сфері дослідження і глибшого осмислення суті самої людини, її природи й існування.
6. Сутність людини В. Липківський повязує з духовністю вільної особистості. За його переконанням, свобода людини залишається ілюзорною, якщо вона не підкріплена певним матеріальним забезпеченням. Однак задоволення потреб людини не можна сприймати як самоціль чи головну мету людського існування, а лише як зовнішню, необхідну для забезпечення свободи, справжній вияв якої полягає в розкритті внутрішнього багатства людини, її духу як вищого вияву сутності.
7. Звертаючись до проблеми народу, В. Липківський продовжує традиції світоглядного світосприйняття Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, яким властиве розуміння історичної правди та справедливості. Він осмислює питання виокремлення народу як нації, повязуючи його розвязання з набуттям національної свідомості, що неможливе без знання власної історії, звичаїв, традицій, мови. Пізнання національного коріння через звернення до історичної памяті славних предків та їх здобутків, як і внутрішньодуховне єднання з ними, становить головну умову пробудження національної свідомості. Аналізуючи історичний розвиток народних дум і переказів, В. Липківський дійшов висновку про важливу роль кобзаря-лірника в суспільнотворчих процесах збереження національної ідентичності та національної гідності українського народу.
8. Окреслюючи можливі шляхи становлення й успішного буття української нації, В. Липківський наголошує на нагальній необхідності подолання вад і недоліків українського народу - меншовартості, непостійності, невизначеності, схильності до різних поділів, нездатності до суспільно корисної праці, згубних для побудови цілісної української спільноти. Тому, вважає він, потрібні самовіддана праця кожного українця на користь усього народу, свідомотворча діяльність, спрямована на вдосконалення української людини, й обовязкова участь у цьому інтелігенції - світської та духовної.
9. Народ, на думку В. Липківського, є основою як державно-національного творення, так і церковно-релігійного будівництва. Не відокремлюючи питання становлення вільного українського суспільства та побудови Української держави від питання утворення і розвитку національної Української церкви, В. Липківський стверджує: лише завдяки такій церкві народ може постати як нація, і навпаки - нація є необхідним ступенем істинного втілення Христової науки в житті народу. Перебуваючи у своєрідному діалогічному взаємозвязку, нація і церква творять органічну цілісність - Україну. Тому він наголошує на вагомості взаємодії церкви і народу в суспільнотворчих процесах організації цілісного буття української нації, відкидаючи, втім, історично усталений звязок церкви і держави та рішуче протестуючи проти політичної заангажованості першої.
10. Лише за умови повернення Української церкви в русло властиво християнського саморозвитку і самовдосконалення вона може стати чинником відродження й пробудження української нації, залучити до процесу національного творення найбільшу в Україні православну релігійну спільноту, закласти основи українського національного християнства з незалежним церковним управлінням, народоправністю в церковному устрої, українською мовою і традиціями в церковному богослужінні. Сам принцип “церковної” чи “всенародної соборноправності”, повязаний із відновленням прав і активною участю народу в розвязанні будь-яких питань, що стосуються життя церкви, водночас із усеохоплювальним застосуванням на всіх рівнях суспільного буття морально-християнських принципів, сприяє і загальнодержавному національному розвиткові України.
11. Досвід змагань і звершень українського народу під проводом митрополита Василя Липківського допоможе сучасному українцеві у зміцненні його національної гордості й гідності, а насамперед - у вихованні національного духу. Після століть формалізму і духовної зашкарублості творчі підходи В. Липківського, утверджувані на тотальному реформуванні закостенілого та політизованого православного греко-російського церковного життя, можуть стати початком нової епохи в житті Української церкви зокрема й у відродженні релігійності українського народу загалом. На цьому шляху ідеї, світоглядні судження й узагальнення митрополита Липківського мають для нас не лише суто теоретичне, а й практичне значення.
Творчість В. Липківського - невичерпне джерело для подальших досліджень. Наприклад, всебічний порівняльний аналіз філософських, суспільних і морально-етичних поглядів В. Липківського з поглядами інших українських та світових мислителів дасть змогу занести всю спадщину мислителя до багатющої скарбниці філософської думки України.
Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях
1. Курило В. Відродження Української церкви як передумова формування національної свідомості й становлення вільного українського суспільства згідно з поглядами Першого Митрополита УАПЦ Василя Липківського // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. - Чернівці: Золоті литаври, 2004. - Вип. 203-204. Філософія. - С. 233-239.
2. Курило В. “Церковна соборноправність” українського народу згідно з поглядами Василя Липківського // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 2005. - Вип. 240-241. Філософія. - С. 19-25.
3. Курило В. Проблема народу в світоглядному баченні Василя Липківського // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. - Тернопіль: Видавн. відділ ТНПУ ім. Володимира Гнатюка, 2006. - Серія: Філософія. - № 14. - С. 56-60.
4. Курило В. Філософія і світогляд у розумінні Василя Липківського // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць / Відп. ред.: М.М. Бровко, О.Г. Шутов - К.: Видавн. центр Київ. нац. лінгв. ун-ту, 2007. - Вип. 19. - С. 197-203.
5. Курило В.В. Липківський про розум і віру як “два ока душі” // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - К.: Український Центр духовної культури, 2007. - Вип. 66. - С. 147-155.
6. Курило В. Митрополит Василь Липківський про Українську автокефальну православну церкву як основу формування національної свідомості українського суспільства // Історія релігій в Україні: Матеріали наук. конф., Львів, 11 травня 2004 р. - Л.: Логос, 2004. - С. 65-70.
7. Курило В. Митрополит Василь Липківський про роль інтелігенції у становленні української нації // Вісн. Львів. держ. фінанс. акад.: Гуманітарні науки / Гол. ред. Г.П. Васянович. - Л.: ЛДФА, 2008. - № 8. - С. 151-163.
8. Курило В. Філософія як спосіб життя (Василь Липківський) // “Дні науки філософського факультету - 2005”: Матеріали наук. конф., Київ, 26-27 квітня 2005 р. - К.: ВПЦ “Київ. ун-т”, 2005. - Ч. 1. - С. 92-93.
9. Курило В. “Церковна соборноправність” українського народу у суспільнотворчих процесах становлення самосвідомої української нації згідно з поглядами митрополита Василя Липківського // Тези звітної наук. конф. філос. ф-ту / Відп. за випуск В. Мельник. - Л.: Видавн. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2005. - С. 35-37.
10. Курило В. Сучасність поглядів Василя Липківського на проблему українського націотворення // Тези звітної наук. конф. філос. факультету / Відп. за випуск В. Мельник. - Л.: Видавн. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2006. - С. 29-31.
11. Курило В. Василь Липківський про релігійність Тараса Шевченка // Тези звітної наук. конф. філос. факультету / Відп. за випуск В. Мельник. - Л.: Видавн. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2007. - С. 15-17.
12. Курило В. На спомин 70-ліття мученичої кончини Первосвятителя УАПЦ Митрополита Василя Липківського // Успенська вежа. - Л., 2007. - № 11 (185). - С. 4.