Вивчення місця та значення духовної культури в структурі формування професійної майстерності педагога та її реалізації в умовах сучасного українського суспільства. Характеристика основних протиріч в сучасній системі перепідготовки педагогічних кадрів.
Аннотация к работе
Чим більш багатим в духовному плані є учитель, чим більш глибокими є його світогляд, науковий світ, моральні принципи, естетичне сприйняття дійсності, тим більш ефективною буде його професійна діяльність, що переростає в майстерність найбільш високого ґатунку. Саме для цього вони потребують знань, суспільного досвіду, вмінь і навичок, ціннісних орієнтацій, які мають забезпечити школа і вчитель, професійне училище й майстер, університет і педагог. На високу роль духовної культури в житті суспільства і особистості загалом, у забезпеченні гуманістичної спрямованості професійної діяльності педагога, зокрема, вказував практично кожен дослідник, який торкався цієї тематики, чи розгортав її в ході реконструкції власної педагогічної системи. До них, зокрема, відносяться такі питання, як: визначення поняття „духовної культури” у світлі сучасних культурологічних та педагогічних дискусій; істинна, а не позірна (ідеологічна) роль духовної культури в житті сучасного педагога; розуміння ролі культури як духовного камертона і світоглядної основи педагогічної майстерності; зміна культурних пріоритетів в контексті розбудови незалежності та викликів глобалізованого світу щодо змісту навчально-виховної діяльності вчителя; протиріччя в сучасній системі підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів й можливості підвищення професійної майстерності педагога; удосконалення змісту та методів духовного збагачення особистості педагога в процесі підвищення їх кваліфікації тощо. визначити зміни культурних пріоритетів в контексті розбудови незалежності та виклики глобалізованого світу щодо змісту навчально-виховної діяльності вчителя, що спонукають до зміни технологій педагогічної майстерності в контексті інформаційного повороту в навчанні та вихованні особистості; професійний майстерність педагог перепідготовкаУ першому розділі - „Теоретико-методологічні проблеми та джерельна база педагогічного дослідження духовної культури особистості” йдеться про те, що по-перше, духовна культура є важливішою, базисною характеристикою особистості. Якщо вони виявлені, структуровані, дидактично перероблені та прийняті педагогом як особистісна система цінностей, то вони можуть стати основою формування духовної культури сучасних учнів та педагогів, особливо на етапі пошуку та формування ціннісних орієнтацій та сенсу життя. Педагог, який формує духовну культуру майбутнього покоління, повинен мати низку професійних та особистісних якостей: бути вчителем мистецтва, виступати носієм культури, нести її в собі; мати цільову установку на особистісно-діяльнісний підхід та стратегію співтворчості; сповідати діалогічність у взаємодії педагогів та вихованців як основу для обміну духовними, моральними, емоційними, творчими цінностями; надавати підтримку індивідуальному духовному і творчому розвитку та саморозвитку особистості; надавати особистості необхідний простір для прийняття самостійних рішень, свободу вибору змісту та засобів духовної творчої діяльності в різних сферах життя людини. Аксіологічний підхід вимагає розглядати процес розвитку духовної культури вчителя через ціннісно-смислові ставлення особистості до педагогічної діяльності, до своїх духовних здібностей, до професійних якостей, перенести акцент з нескінченного вдосконалення традиційного змісту, методів та форм роботи з учителем на розробку, створення умов педагогічного затребування духовно-ціннісних особистісних якостей учителя. Духовна культура є джерелом, завдяки якому створюються можливості для становлення творчого потенціалу як багаторівневого феномену, у якому есенціально-діяльнісний рівень співіснує з віртуальним, і забезпечує вихід на зовнішні для індивіда рівні духовної культури шляхом трансцендентування.Проведене наукове дослідження дає підстави для актуалізації висновків, що узагальнюють основні ідеї дисертаційної роботи, визначають подальші перспективи розвідок з проблеми вдосконалення національної системи професійної підготовки вчителя та формування педагогічної майстерності як невідємної складової професійного становлення сучасного педагога. Безперечним є те, що педагогічна майстерність окремо від діяльності педагога існувати не може, отже, вона виявляється саме в успішному вирішенні певних педагогічних завдань, у високому рівні організації навчально-виховного процесу. Тому сутність педагогічної майстерності розкривається з позиції особистісно-діяльнісного підходу як комплексу особистих властивостей педагога, що і забезпечують високий рівень самоорганізації його професійної діяльності. Удосконалена з урахуванням потреб сьогодення та філософських акцентів класична модель педагогічної майстерності, що розроблена свого часу групою вчених-педагогів під керівництвом І.Зязюна, обєктивно потребує включення як таких елементів, які впливають на свідомість вчителя (наукове підґрунтя, теоретичні знання, загальна ерудованість, гносеологія, педагогічна креативність, самоосвіта, саморозвиток, мистецтво мовлення, акторське мистецтво, загальнолюдські духовні цінності, власна світоглядна позиція, про