Особливості процесів розвитку європейської та американської драматичної поезії і театрального мистецтва ХХ століття. Принципи взаємодії між процесами розвитку філософської думки та їх відображенням у мистецтві Дослідження поетики п’єс Т. Уїльямса.
Аннотация к работе
За Аристотелем, який запровадив цей термін у науковий обіг, драма є "…дійством (drama), оскільки наслідує осіб, які діють (drontes)". Одначе слово "відтворює" недостатньо віддає точне значення цієї дії, адже тут "відтворення" є насправді "ототожненням", містичним повтором або ж "відтворенням" події. Залишаючись усього лише науковими теоріями, міметична та метектична теорії драми насправді багато в чому доповнювали одна одну, проте з огляду на ті різкі та полярні зміни політико-ідеологічного клімату в світі, які мали місце протягом ХХ століття, згадані теорії нерідко ставали заручниками штучних та необґрунтованих протиставлень. Однак, окрім ідеологічних чинників, ситуація ускладнювалася ще й тим, що саме ХХ століття стало добою становлення театрознавства як науки, причому цей процес нерідко супроводжувався недоречним запозиченням або ж невиправдано розширеним тлумаченням ряду термінів, які до того вважалися виключно літературознавчими та мали відносно стійке змістове наповнення. Мета дослідження полягає у вивченні особливостей процесів розвитку європейської та американської драматичної поезії і театрального мистецтва ХХ століття, а також виокремленні тих елементів останніх, які дають дослідникові змогу стверджувати факт бурхливого відродження специфічного феномена драматургії - синкретичного метавиду мистецтв, видовищних за своєю сутністю.Йдеться, зокрема, про те, що в контексті творчої практики ХХ століття визначальною для художньої манери багатьох непересічних митців драматичного жанру в літературі та на театрі стала тенденція до узгодження, глибокої та наскрізної координації системних рис обох мистецьких видів. "Соціальна драма США та творчість Теннессі Уїльямса" - аналізується природа впливу найяскравіших представників соціальної драми США на творчу практику Теннессі Уїльямса. Автор вважає, що феномен соціальної драми США не являв собою по-справжньому монолітного, інтегрального утворення; натомість розбудова його канонів проходила двома, фактично, взаємозаперечними хвилями. В результаті такого стану речей період повоєнного відродження американського театрального мистецтва був багато в чому позначений наявністю своєрідної системи "подвійних стандартів", за якої сценічний фігуратив визначався, скоріше, традиціями соціальної драми 20-х років, а пєси 30-х років, які оминули великі зали, в чомусь-таки детермінували літературний аспект постановки. На відміну від німецької сценічної традиції ХХ століття, в межах якої театр був міцно повязаний із соціально-політичною активністю, рецепція театрального мистецтва серед широких кіл американської громадськості скоріше асоціювалася з мрійливістю, ілюзорністю та підкресленою поетичністю (винятки складали хіба що театральні зразки соціальної драми 30-х років, а також твори декого з послідовників німецького ж таки експресіонізму).У Висновках зазначається, що в широкому контексті літератури як мистецтва слова, драма має особливий статус - адже вона є мистецтвом власне кажучи слова лише до певної міри, не менш переконливими будуть визначення драми як мистецтва руху, жесту, кольору та пластики. Витвір драматичної поезії як художнє ціле найчастіше отримує суттєве доповнення, перетлумачення та переосмислення у вигляді не лише літературно-словесних, але й театрально-пластичних, музичних, художньо-сценографічних тощо засобів сценічного подання літературного твору, на яке у переважній більшості випадків розраховує й сам письменник, а відтак намагається взяти до уваги та хоча б у загальних рисах визначити його. Яскрава специфіка притаманна і механізмам рецепції такого твору, які актуалізуються в особистості глядача; вони відрізняються від тих, що характерні для сприйняття власне літературних творів, з одного боку, та творів драматичної поезії (без їх сценічного втілення), з іншого боку. Це, в свою чергу, призводить і до модифікації позицій цих художніх текстів в системі координат цілісного літературного процесу, адже ряд формально-змістових площин драматичного твору потрапляє у поле змішаної, літературно-мистецької і, ширше, літературно-культурної парадигми, внутрішні закономірності яких також детермінують художнє буття витвору драматичного мистецтва. Однак театральна вистава (тобто драматургія, а не літературна драма, й до того ж подана в авторському осмисленні - на кшталт театрознавчих концептів "театр Шіллера", "театр Блока" тощо) являє собою одну зі згаданих інтерпретацій, єдине прочитання твору, яке, за ходом зміни конкретних соціокультурних ситуацій, безнадійно старіє та, врешті-решт, сходить зі сцени через свою невідповідність запитам публіки, які завжди звернені до сучасності.
План
Основний зміст дисертації
Вывод
У Висновках зазначається, що в широкому контексті літератури як мистецтва слова, драма має особливий статус - адже вона є мистецтвом власне кажучи слова лише до певної міри, не менш переконливими будуть визначення драми як мистецтва руху, жесту, кольору та пластики. Витвір драматичної поезії як художнє ціле найчастіше отримує суттєве доповнення, перетлумачення та переосмислення у вигляді не лише літературно-словесних, але й театрально-пластичних, музичних, художньо-сценографічних тощо засобів сценічного подання літературного твору, на яке у переважній більшості випадків розраховує й сам письменник, а відтак намагається взяти до уваги та хоча б у загальних рисах визначити його. Яскрава специфіка притаманна і механізмам рецепції такого твору, які актуалізуються в особистості глядача; вони відрізняються від тих, що характерні для сприйняття власне літературних творів, з одного боку, та творів драматичної поезії (без їх сценічного втілення), з іншого боку. Це, в свою чергу, призводить і до модифікації позицій цих художніх текстів в системі координат цілісного літературного процесу, адже ряд формально-змістових площин драматичного твору потрапляє у поле змішаної, літературно-мистецької і, ширше, літературно-культурної парадигми, внутрішні закономірності яких також детермінують художнє буття витвору драматичного мистецтва. Загалом це породжує необхідність у тлумаченні драматичної поезії як складової частини масштабнішого утворення, своєрідного мистецького метавиду, що виникає на пограниччі між традиційними видами мистецтв, видовищних за своєю сутністю.
Драматургія існує в контексті принципово маргінального художнього процесу, який прискорено розвивається, широко синтезуючи елементи різних видів класичних мистецтв. Непересічний літературний твір уможливлює появу десятків (якщо не сотень) різних інтерпретацій, які щоразу модифікують його звучання, при цьому акцентується важливість одних змістових площин та нівелюється значення інших. Однак театральна вистава (тобто драматургія, а не літературна драма, й до того ж подана в авторському осмисленні - на кшталт театрознавчих концептів "театр Шіллера", "театр Блока" тощо) являє собою одну зі згаданих інтерпретацій, єдине прочитання твору, яке, за ходом зміни конкретних соціокультурних ситуацій, безнадійно старіє та, врешті-решт, сходить зі сцени через свою невідповідність запитам публіки, які завжди звернені до сучасності. З огляду ж на фактичну неможливість повторно-циклічної рецепції витвору драматургії, поширеним принципом його компонування стає порівняна оголеність центральної проблеми, основного конфлікту твору тощо, художньому розкриттю яких і підпорядковано роботу всієї множини засобів художньої виразності. В цьому сенсі очікувана авторами вистави рецепція твору мислиться як негайна, потрібна "сьогодні та зараз", а тому своєрідне "старіння" витвору драматургії проходить дуже швидко, майже миттєво. Можна стверджувати, що на відміну від літератури, мистецтво драматургії не знає "вічних" творів.
В системі внутрішніх звязків мистецтва драматургії проходить активний, бурхливий та творчий перерозподіл авторських функцій особистості митця. Адже шлях пєси на підмостки пролягає через художньо-креативну самобутність цілого ряду авторів, кожен з яких по-своєму розуміє її звучання та намагається актуалізувати це розуміння в специфічних умовах сцени, хоч і намагається при цьому зберегти цілісність загальної концепції. У цьому сенсі драматургія завжди постає як колективне, принципово співавторське мистецтво, й у цьому полягають як запорука, так і основний критерій його привабливості.
За умов розгляду драматургії на тлі широкого кола культурних явищ дається взнаки її по-особливому міцний та безпосередній звязок із інтегральним феноменом історично обумовленої культури певної країни за певної історичної доби. Це пояснюється тим, що театральне мистецтво надзвичайно сильно залежить від ринкових механізмів попиту та пропозиції й у цьому сенсі завжди має бути як актуальним, так і конкурентоспроможним. Особистість, що творить, змушена брати до уваги особливості театрального, кінематографічного, музичного тощо фігуративу певної доби, а також намагатися зрозуміти, що саме в системі їх канонів уже не влаштовує реципієнта, та в якому напрямку їх було б слушно переосмислити. За таких умов підсилюються важливість та впливовість національно-культурних особливостей потрактування мистецтва драматургії потенційним глядачем, які, до того ж, не є усталеними історично, а, якраз навпаки, подекуди виявляють не лише історичну, але й, сказати б, соціально-класову варіативність. В цьому сенсі драматургію цілком можна визначити як одну з площин філософії, історії та соціології культури.
Як уже зазначалося, з огляду на специфіку загальнотеоретичної природи мистецтва драматургії, його канони відчутно детермінують формальну структуру літературного тексту та передбачають особливий характер рецепції останнього. Адже події на театрі зазвичай подаються не описово, а через безпосередньо-наочний показ - відтак із витвору драматургії найчастіше зникають фрагменти, які звернені до уяви реципієнта, а натомість зростає роль прямої демонстрації художньо значущих елементів твору. Окрім словесно-понятійної площини, витвір драматургії обовязково має й іншу, фізично-пластичну площину, специфіка якої спочатку визначається першою, однак у подальшому доповнює її, ініціює своєрідний внутрішньохудожній діалог, перетворюючи літературний текст на своєрідний літературно-художній дискурс.
При цьому певних змін зазнає і міметична природа твору, оскільки елементи повсякденного життя, які демонструються глядачеві зі специфічного "очудненого" простору сцени в подальшому сприймаються ним як незвичні, не так очуднені, як міфологізовані, що, в свою чергу, призводить до зміни погляду реципієнта на світ, який безпосередньо поданий йому у фізичних відчуттях.
Однак такий стан речей не означає, що коло проблем, які були заявлені та розкриті нами, вичерпується межами даної роботи. Якраз навпаки, зміна літературознавчо-театрознавчої парадигми, яка спричинена впровадженням згаданого терміна, породжує набагато більшу кількість проблем, ніж наше дослідження здатне окреслити.
Серед них можна найперше виділити проблему специфічного статусу "драми для читання", а також необхідність переосмислення значної кількості текстологічних матеріалів в аспекті реконструкції тих варіантів певної сценічної конвенції, які "випали" в подальших редакціях. Уможливлюється поява досліджень, повязаних зі спробами цілісного вивчення рис поетики та художньої семантики витворів драматургії як нетотожних текстам драматичної поезії, що може призвести до переосмислення усталеного змістового наповнення певних творів, які вважаються класичними. Врешті-решт, викликає зацікавлення вивчення тих аспектів художньої нетотожності, які виникають в межах формально-змістової структури комплексного феномена драматургії за умов розгляду останнього в системі національно-історичних культур народів світу.
Список литературы
1. Драматургія та історико-культурний контекст: Монографія / За наук. ред. проф. О.С. Чиркова. - Житомир: ОП "Житомирська облдрукарня", 2007. - 242 с.
2. Передпостмодернізм як художньо-філософська основа драматургії Теннессі Уїльямса в її звязках із соціальною драмою США // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - №28. - Житомир: Вид. центр Житомирськ. держ. ун-ту, 2006. - С. 129 - 133.
3. Ліризація драми як вияв літературно-родової дифузії в творчості Теннессі Уїльямса // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - №29. - Житомир: Вид. центр Житомирськ. держ. ун-ту, 2007. - С. 185-188.
4. Лірико-міфологічна драма Теннессі Уїльямса: між Станіславським та Брехтом // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - №30. - Житомир: Вид. центр Житомирськ. держ. ун-ту, 2007. - С. 200-204.
5. Бітництво й американський театр (на матеріалі творів Теннессі Уїльямса) // Матеріали Дванадцятих Міжнародних читань молодих учених памяті Л.Я. Лівшица. - Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди - СПДФО Ізрайлев Є.М., 2007. - С. 31-32.
6. Теннессі Уїльямс та бродвейський театр США // Мова і культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. - Вип. 9. - Т. Х (98). Художня література в контексті культури. - С. 212-215.