Драма О. Блока в інтертексті драматургії російського постмодернізму - Автореферат

Блока, що досі не розглядалася як модерністський інтертекст, так і для аналізу драматургії російського постмодернізму 1980-90-х рр., яка практично ще не досліджувалася у сучасному літературознавстві. “чужий” текст у ліричних драмах і драматичній поемі “Песня Судьбы” розглядався лише як віддзеркалення культурно-літературних традицій (роботи Т. Зауважемо, що проблема жанрово-родових ознак інтертекстуальності практично не ставиться в сучасній вітчизняній науці вже тому, що постмодернізм принципово знаходиться поза жанрами: моделюючи гіпертекстуальності, він розмиває жанрові конструкції, складаючи при цьому поліваріантний жанровий код. Блока, що народилася на перехрещенні двох різних родів літератури - лірики та драми, дозволить наблизитися до подальшого дослідження цієї великої проблеми та осмислити специфіку поліваріантної жанрової моделі постмодерністської драми. визначивши особливості світосприйняття в драмах модернізму і постмодернізму, наблизитися до розуміння відмінностей між модернізмом і постмодернізмом взагалі.Блока” - аналізується природа інтертекстуальності ліричних драм “Балаганчик”, “Король на площади”, “Незнакомка” і драматичної поеми “Песня Судьбы” О. Блока. Сюжети й образи ліричних драм і поеми “Песня Судьбы” у трансформованому вигляді відображують сюжетно-ідейні схеми ліричних циклів “Стихи о Прекрасной Даме”, “Распутья”, “Пузыри земли”, “Город”, “Снежная маска”, “Фаина”, “Вольные мысли”. У драмі “Король на площади” і поемі “Песня Судьбы” відтворюються міфопоетичні добово-річні цикли, в межах яких діють персонажі “Стихов о Прекрасной Даме”. Кожна картина у драмі “Песня Судьбы” розкриває окремі конфлікти: вагання Германа перед його виходом з дому, внутрішній монолог героя із власною совістю і протистояння Фаїні у сцені виставки, подолання Германом влади Фаїни у останніх картинах. Так, у драмі “Балаганчик” в сцені балу розпізнається лермонтовський образ маскараду, в образі Фаїни (“Песня Судьбы”) вгадується культурний код Демона (одноіменна поема М.Ю.Основу сюжетно-композиційної структури драм 1980-90-х рр. складають культурні коди, до яких належить і драматургія О. Спільні риси поетики блоківських драматичних творів та пєс російського постмодернізму, їх жанрова своєрідність обумовлені основним принципом організації художніх текстів у модернізмі і постмодернізмі - інтертекстуальністю і типологічно подібною моделлю інтертекстуального мислення в модернізмі і постмодернізмі. Домінуючим типом інтертекстуальних співвідношень у блоківських драмах є автоінтертекстуальність, повязана із взаємодією у ліричних драмах і “Песне Судьбы” ліричного і драматичного: драми поета “продовжують” його “ліричну трилогію” і в трансформованому вигляді відтворюють ідейно-сюжетну структуру авторських прозаїчних передмов до збірок віршів. Елементами блоківського інтертексту стають також твори літератури та мистецтва, сюжети, мотиви і образи давніх міфів, містерій, фольклору, елементи карнавалу, балагану та комедії масок, що подані у формі цитат, ремінісценцій і алюзій. Автоінтертекстуальний характер блоківського інтертексту та модерністські тенденції міфологізації й метафоризації визначили функції інтертекстуальності в ліричних драмах і “Песне Судьбы”.Традиции театра А. Блока в театральном авангарде 1980-90-х гг. (К постановке проблемы) // Література в контексті культури: Зб. наук. праць. Блока в драматургии авангарда конца ХХ века // Література в контексті культури: Зб. наук. праць.- Театрализация и детеатрализация как принципы отражения мира в театре модернизма и постмодернизма // Література в контексті культури: Зб. наук. праць.

2. Основний зміст роботиЗміст дисертації висвітлено в наступних публікаціях

Основу сюжетно-композиційної структури драм 1980-90-х рр. складають культурні коди, до яких належить і драматургія О. Блока (ліричні драми “Балаганчик”, “Незнакомка”, “Король на площади” та драматична поема “Песня Судьбы”). Спільні риси поетики блоківських драматичних творів та пєс російського постмодернізму, їх жанрова своєрідність обумовлені основним принципом організації художніх текстів у модернізмі і постмодернізмі - інтертекстуальністю і типологічно подібною моделлю інтертекстуального мислення в модернізмі і постмодернізмі.

Драматургія Блока характеризується інтертекстуальною природою. Домінуючим типом інтертекстуальних співвідношень у блоківських драмах є автоінтертекстуальність, повязана із взаємодією у ліричних драмах і “Песне Судьбы” ліричного і драматичного: драми поета “продовжують” його “ліричну трилогію” і в трансформованому вигляді відтворюють ідейно-сюжетну структуру авторських прозаїчних передмов до збірок віршів. Елементами блоківського інтертексту стають також твори літератури та мистецтва, сюжети, мотиви і образи давніх міфів, містерій, фольклору, елементи карнавалу, балагану та комедії масок, що подані у формі цитат, ремінісценцій і алюзій. У системі образів блоківських драм можна розпізнати принцип центонного мислення.

Автоінтертекстуальний характер блоківського інтертексту та модерністські тенденції міфологізації й метафоризації визначили функції інтертекстуальності в ліричних драмах і “Песне Судьбы”. Лірико-драматична природа драм Блока зумовила принцип різоматичного мислення, дозволивши розглядати подію як інтерподію, яка розвивається у художньому просторі гіпертексту. Саме цей блоківський принцип гібридно-цитатного мислення насамперед викликає найбільший попит в постмодерністській драматургії, де стає домінуючим при створенні моделі світу.

Блоківський дискурс є частиною інтертексту драматургії російського постмодернізму. У драмах 1980-90-х рр. у формі опосередкованих цитат, ремінісценцій і алюзій подані назви, імена та атрибути персонажів, сюжетні сцени й мотиви з лірики і драматургії поета. Своєрідність інтертекстуальних звязків постмодерністських драм з традиціями поетики О. Блока визначила мета/гіпертекстуальний характер інтертекстуальності і функції блоківських знаків у драмах кінця ХХ ст. Персонажі ліричних драм та “Песни Судьбы” стають прообразами героїв постмодерністської драматургії і утворюють пари персонажів-гібридів. Драми поета використовуються в драматургії російського постмодернізму як протосюжети, іронічний переказ яких формує сюжетну структуру драм-реміксів, і є посередниками при створенні пєс, що походять від сюжетів давніх міфів, трансформованих у творчості Блока.

Блоківські віддзеркалення не обмежуються текстовими паралелями, цитатами, ремінісценціями, алюзіями, а визначають структуру постмодерністської драми як драми інтерподії, що розгортається у інтерчасовому інтерпросторі.

Співвіднесеність життя з театром, традиційна для всіх культур перехідних періодів, виявляє найбільш виразні відмінності в поетиці модернізму і постмодернізму, характер визначальної межі між ними. Театралізація життя в модернізмі дозволяє вивести людину з світу в міф, як деякий “четвертий вимір”, покликаний допомогти зрозуміти світ реальності і, відсторонившись від нього, щось у ньому змінити. Постмодернізм, навпаки, включає театр до реального життя та детеатралізує його, не дозволяючи життю відрізнятися від вистави. У реальному житті необхідно тільки “зіграти” виставу, а отже, завдання пізнання або зміни абсурдного світу залишається за кадром.