Драма-діалог Лесі Українки та діалогічна традиція в європейських літературах - Автореферат

У такий спосіб Леся Українка, засвоївши європейську філософську й драматичну традицію, створила у вітчизняному письменстві тип «драми ідей», що актуалізувала діалог як форму художнього мовлення. Драматичні твори Лесі Українки завдяки своєрідності поєднання в жанрі філософського контексту й драматичної форми дозволяють виділити в них діалогізм (філософсько-естетичний спосіб мислення) та діалогічність (здатність до комунікації) і окреслити їх поняттям «драма-діалог». Новітні дослідження висвітлюють аспекти творчості, повязані з розвитком модернізму («Модерна концепція мистецтва у творчості Лесі Українки» І. Детальне прочитання однієї драми Лесі Українки («Руфін і Прісцілла») в контексті її творчої історії, редакцій та варіантів здійснила Г. Шимчишин «Творчість Лесі Українки в англомовному світі», у яких здійснюються типологічні зіставлення драматичних творів української письменниці з творами інших літератур.У «Вступі» обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність і наукову новизну, визначено мету й завдання роботи та конкретні методи їх утілення, розкрито практичне значення одержаних результатів, подано відомості про їх апробацію.У першій сфері, де жанр розглядається як загальнотеоретичне поняття, діалог аналізується як категорія, присутня як у філософії, так і в літературознавстві, дається визначення драматичного діалогу через відмежування його від реального. На останньому етапі (четверта сфера) відбувається конкретизація поняття (драма-діалог) у творчості Лесі Українки в контексті діалогічної традиції та полеміки з нею. У другому розділі дослідження «Драма-діалог Лесі Українки і європейська драматургія: форми міжлітературної взаємодії» простежено проекції європейської літератури на творчість Лесі Українки, а також окреслено взаємозалежність категорій стилю і жанру: стилістичні пошуки поєднуються з визначенням жанру, зверненням до традицій і пошуком нового, особливого. У першому підрозділі «Особливості рецепції європейської літературної традиції Лесею Українкою: перекладацька діяльність, літературно-критичні праці, художня творчість» проаналізовано передумови виникнення інтертекстуальних звязків у творчості Лесі Українки: відвідування вистав в Україні та за кордоном, перекладацька і літературно-критична діяльність, що спонукали до творчого переосмислення наявних форм у драмах письменниці. У четвертому підрозділі «Жанрова диференціація драматичного діалогу Лесі Українки в контексті художніх тенденцій модерного драматичного мистецтва» схарактеризовано тенденції розвитку української драматургії через діалог із традицією, яка склалась у європейській драматургії межі ХІХ-ХХ ст., що сприяли актуалізації «малих» жанрів (етюду, ескізу, діалогу тощо).Розглянуто філософські концепції діалогу від античності до сучасності й окреслено його антропологічний аспект: діалог виникає при взаємодії «Я» й іншого «Я». Водночас зясовано значення діалогічної природи мовлення як засобу спілкування в контексті драматичного діалогу. Означені характеристики дозволили проаналізувати актуалізацію драматичного діалогу в контексті модерної драми та, оперуючи поняттями традиції й новаторства на жанровому і стильовому рівнях, дослідити своєрідність драми-діалогу Лесі Українки. Доведено, що знайомство з європейською літературою відгукнулося багатьма інспіраціями у творчості Лесі Українки. Творчі студії над європейською класичною і модерною спадщиною мали тривалий функціональний ефект: змістові ремінісценції, ритміко-версифікаційні асоціації сприяли літературно-критичній діяльності письменниці, а також стали елементами поетики її драматичних творів.Баранова І. О. Поетика драматичного діалогу Лесі Українки (на матеріалі драматичного діалогу «Айша і Мохаммед») / І. О. Баранова // Актуальні проблеми словянської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. Духовний вимір любові і тілесна пристрасть: внутрішній трагізм образу жінки в драматургії Лесі Українки / І. О. Баранова // Вісник Запорізького національного університету: Зб. наук. ст.Баранова І. О. Особливості драматичного діалогу «Три хвилини» Лесі Українки / І. О. Баранова // Леся Українка і сучасність: Зб. наук. пр.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

У «Висновках» синтезовано результати дослідження.

Досліджено походження та функціонування діалогу як філософського й літературного жанру. Розглянуто філософські концепції діалогу від античності до сучасності й окреслено його антропологічний аспект: діалог виникає при взаємодії «Я» й іншого «Я». Також виокремлено принципи «сократичного діалогу», який започаткував нову художню традицію в багатьох літературних жанрах, зокрема і драматичних. Історико-літературний аналіз дозволив виявити риси античної трагедії, ренесансної драми, театру класицизму, просвітництва, романтизму, реалізму, модернізму. Водночас зясовано значення діалогічної природи мовлення як засобу спілкування в контексті драматичного діалогу. Зауважено, що в основі драматичного діалогу лежить надзвичайно концентрований реальний діалог, побудований за принципами філософського (сократівського). Провідними характеристиками драматичного діалогу визначено трисубєктність та двоадресатність. Означені характеристики дозволили проаналізувати актуалізацію драматичного діалогу в контексті модерної драми та, оперуючи поняттями традиції й новаторства на жанровому і стильовому рівнях, дослідити своєрідність драми-діалогу Лесі Українки.

Доведено, що знайомство з європейською літературою відгукнулося багатьма інспіраціями у творчості Лесі Українки. Повнота вражень і почуттів від прочитаного відбивалася в її текстах, впливала на формування стилю письменниці. У творах Лесі Українки проаналізовано різні форми міжлітературної рецепції, серед яких переважають алюзії та ремінісценції. Творчі студії над європейською класичною і модерною спадщиною мали тривалий функціональний ефект: змістові ремінісценції, ритміко-версифікаційні асоціації сприяли літературно-критичній діяльності письменниці, а також стали елементами поетики її драматичних творів. Значну роль у становленні поетичної майстерності Лесі Українки відіграли її переклади. Традиції В. Шекспіра та Дж. Байрона найвиразніше виявилися в мистецтві ведення внутрішнього монологу, антитетичності побудови діалогу, афористичності мовлення. Від Дж. Леопарді письменниця взяла аристократизм песимістичної філософії та систему діалогів, а від М. Метерлінка - таємничість і загадковість ситуації, недомовленість.

Дослідження драматичних творів Лесі Українки, зокрема їх стилю, показало, що письменниця створила кілька типів драм, у яких реалізовано провідні художні тенденції літератури на зламі століть (неоромантизм, символізм, неокласицизм). З європейською символістичною традицією Лесю Українку зближує характер образотворення. Апробація багатьох класичних тем і образів повязує Лесю Українку з рухом неокласицизму в європейських літературах.

Леся Українка постає як новатор і у філософсько-естетичній площині: на її драматичних творах позначився філософський заряд античності, переосмислення концепцій класицизму (Б. Паскаль, П. Корнель, Ж. Расін) та просвітництва (Вольтер, Д. Дідро). Письменниця виявила пильний інтерес до художніх новацій Г. Ібсена, означених Б. Шоу як запровадження до драми дискусії. У такий спосіб Леся Українка, засвоївши європейську філософську й драматичну традицію, створила у вітчизняному письменстві тип «драми ідей», що актуалізувала діалог як форму художнього мовлення. У драматичних творах Лесі Українки, зважаючи на поєднання в них філософського контексту й драматичної форми, виділено діалогізм та діалогічність, що разом із імпліцитністю стало підставою визначити драми письменниці як драму-діалог.

Леся Українка, засвоївши принципи європейської драми, творчо опрацювала їх у власних творах. Майстерно використовуючи агональну побудову діалогу, уміло застосовуючи поєднання діалогу й ремарки, послуговуючись при цьому засобами увиразнення думки, письменниця значну увагу приділила розвитку внутрішнього мовлення персонажів: кожна дійова особа драми поміщена в умови діалогічних відношень із самою собою, що сприяє глибокому розкриттю кожної ідеї. У пєсах Лесі Українки значну роль відіграє ораторська інтонація, стаючи одним із засобів розгортання думки. Монологи й діалоги в драматичних творах побудовані за всіма правилами риторичного мистецтва, виявлено основні фігури - антитезу, плеоназм, запитання тощо. Письменниця досягла високого ступеня драматичності через використання різних форм побудови діалогу - від стихомітії до цілковитого порушення симетрії, прикрашення діалогу всіма риторичними фігурами. Творчий діалог із традицією зумовив виняткову поетичну майстерність, перетворивши пєси Лесі Українки на літературні твори великої цінності.