Досвід і філософія: еволюція поняття досвіду в західній філософії ХІХ–ХХ століть - Автореферат

Від теоретичного опрацювання предмету, що походить з досвіду, філософія остаточно перейшла до вивчення предмета в межах досвіду. Досвід і його поняттєве вираження в філософії повязано з проблемою здатності філософії осмислити структури безпосередності й очевидності чуттєво даного та характер взаємовідношень субєкта і обєкта. По-третє, дослідження історії поняття досвіду відіграє важливу роль у довершенні мови філософського аналізу проблем, повязаних із досвідом, що набув особливого значення у філософіях Канта і Геґеля, а також у філософських системах, які виникали в західній філософії в ХІХ-ХХ ст. Філософія має розуміти свою мову, і історія філософії у формі історії філософських понять відіграє роль засобу для визначення змісту поняття та його смислових звязків з іншими. В цій праці запропоновано проблемативістичний підхід до опису досвіду, який засновано на положенні, що будь-яке позитивне визначення досвіду у філософії поміщує цей філософський вираз на рівень теорії досвіду; натомість історія філософії має за предмет дослідження теорії досвіду, зясовуючи межі та способи їхньої значущості.Вивчення теорій досвіду розкриває еволюцію філософського осягнення передумов спроможності мати досвід, а вивчення метатеоретичних елементів у вченнях про досвід різних філософів дозволяє зрозуміти завдання, структуру та межі значущості теорії досвіду як складової філософування взагалі. “Постановка проблеми історії поняття досвіду в історико-філософській літературі” проаналізовано стан розробки історії поняття досвіду в історико-філософській літературі. У другому розділі “Конкретно-історичні форми вияву поняття досвіду” проаналізовано основні події в еволюції поняття досвіду в передісторичний етап (від Античності до Нового часу) та в межах історичного етапу, теоретичні рамки якого було задано рецепцією досвіду в німецькому ідеалізмі, а поступ якого прослідковано у розвитку неокантіанства, прагматизму, аналітичної філософії мови, герменевтики та феноменології. “Передісторія поняття досвіду” в загальних рисах було проаналізовано та визначено застосування поняття досвіду в філософських позиціях Платона, Аристотеля, середньовічних мислителів (Альберта Великого, Гуґо Сен-Вікторського, Окама, Фоми Аквінського, Буридана), інтелектуалів Відродження (Петрарки, Бруні, Пальмєрі), Г. У геґелівському вченні про досвід свідомості було продовжено розробку підстав самоусвідомлення поняття досвіду в філософії, ґрунтованих на визнанні діалектичного характеру підстав самоосягнення досвіду в поступі усвідомлення себе в русі своєї історії.Здійснений аналіз ключових положень про досвід в західних філософських системах ХІХ-ХХ століть в систематичному вигляді представив цілісну концепцію еволюції поняття досвіду в західній філософії ХІХ-ХХ ст., яка узагальнює специфіку підходів до аналізу досвіду в філософських позиціях, що під впливом перетворень філософської думки у німецькому ідеалізмі постали у неокантіанстві, прагматизмі, аналітичній філософії, феноменології і герменевтиці та особливості впливу цих підходів на формуванням завдань сучасної епістемології, філософії мови та філософії науки. Зокрема, було встановлено, що результат історико-філософського дослідження знаходить підстави філософської концептуалізації досвіду в сукупності звязків епістемології, метафізики й онтології, тим самим переводячи увагу від теоретичного опрацювання предмету, який походить з досвіду, до рефлексії над предметом в рамках самого досвіду. Запропонована концепція топологічного дослідження досвіду, яка враховує та узагальнює сучасні підходи до визначення напрямів еволюції змісту поняття і дозволяє визначити смислову структуру поняття як карту змісту із зазначенням векторів еволюції поняття, поняттєвої границі та меж окремих поняттєвих регіонів досвіду, допускає збереження поліваріантності історичних визначень цього поняття у єдності епістемологічного, онтологічного та метафізичного вимірів та заперечуючи їх поділ на центральні та другорядні. Завдяки застосуванню відповідних дослідницьких підходів, у нашому дисертаційному дослідженні було зясовано загальні тенденції в еволюції поняття досвіду в західній філософії, закладених в німецькій класичній філософії, зокрема у філософських вченнях про досвід І. Було доведено, що головними характеристиками цих тенденцій було встановлення Кантом звязку між питанням про адекватність філософської концептуалізації досвіду та визначенням умов можливості і значущості досвіду взагалі, чим той поклав початок розгляд досвіду у вимірі фактичності, та розгляд досвіду у вимірі історичності, що запропонував Геґель, закладаючи можливість герменевтики досвіду.

Основний зміст дисертації

Здійснений аналіз ключових положень про досвід в західних філософських системах ХІХ-ХХ століть в систематичному вигляді представив цілісну концепцію еволюції поняття досвіду в західній філософії ХІХ-ХХ ст., яка узагальнює специфіку підходів до аналізу досвіду в філософських позиціях, що під впливом перетворень філософської думки у німецькому ідеалізмі постали у неокантіанстві, прагматизмі, аналітичній філософії, феноменології і герменевтиці та особливості впливу цих підходів на формуванням завдань сучасної епістемології, філософії мови та філософії науки. Зокрема, було встановлено, що результат історико-філософського дослідження знаходить підстави філософської концептуалізації досвіду в сукупності звязків епістемології, метафізики й онтології, тим самим переводячи увагу від теоретичного опрацювання предмету, який походить з досвіду, до рефлексії над предметом в рамках самого досвіду.

Розроблена історико-філософська концепція дозволила визначити рамки історії поняття досвіду в західній філософії ХІХ-ХХ століть. Запропонована концепція топологічного дослідження досвіду, яка враховує та узагальнює сучасні підходи до визначення напрямів еволюції змісту поняття і дозволяє визначити смислову структуру поняття як карту змісту із зазначенням векторів еволюції поняття, поняттєвої границі та меж окремих поняттєвих регіонів досвіду, допускає збереження поліваріантності історичних визначень цього поняття у єдності епістемологічного, онтологічного та метафізичного вимірів та заперечуючи їх поділ на центральні та другорядні. Відтак, завдяки накладанню визначень досвіду в провідних напрямах західної філософії ХІХ-ХХ століть, було отримано загальні контури досвідного топосу з його границею, межами і регіонами, а також зясовано рамки еволюції поняття досвіду як єдиного процесу.

Завдяки застосуванню відповідних дослідницьких підходів, у нашому дисертаційному дослідженні було зясовано загальні тенденції в еволюції поняття досвіду в західній філософії, закладених в німецькій класичній філософії, зокрема у філософських вченнях про досвід І. Канта і Ґ.В.Ф. Геґеля. Було доведено, що головними характеристиками цих тенденцій було встановлення Кантом звязку між питанням про адекватність філософської концептуалізації досвіду та визначенням умов можливості і значущості досвіду взагалі, чим той поклав початок розгляд досвіду у вимірі фактичності, та розгляд досвіду у вимірі історичності, що запропонував Геґель, закладаючи можливість герменевтики досвіду. Разом метатеоретичні засади кантівської та геґелівської філософії стали рамками, в яких було висунуто вимогу осягнення досвіду в єдності його епістемологічного, метафізичного та онтологічного виміру, а також у взаємозвязку аспектів його фактичності та історичності. Таким чином, було доведено, що епістемологічний та герменевтичний підходи визначили напрямки еволюції поняття досвіду в західній філософії ХІХ-ХХ ст.

В дисертаційному дослідженні було встановлено відмінності застосування поняття досвіду у позиціях західної філософії до перетворень, що постали у філософській думці під впливом німецької класичної філософії. Було показано, що до критичної філософії Канта та німецького ідеалізму поняття досвіду переважно застосовувалося як інструментальне поняття для розвязання проблем метафізики, а також як обґрунтування власних позицій раціоналістами та емпіриками в Новий час. Натомість проблематизування досвіду в німецькій класичній філософії створило умови, за яких досвід стає одним з основних понять західної філософії, що вимагало створення як теоретичних підстав для його концептуалізації, так і історико-філософської рефлексії.

Спираючись на визначені рамки еволюції поняття досвіду, було проаналізовано основні концептуальні положення дескрипції досвіду, розроблені в провідних напрямах західної філософської думки ХІХ-ХХ століть, зокрема в неокантіанстві, прагматизмі, аналітичній філософії мови, феноменології і герменевтиці. В дисертації доведено, що основними характеристиками еволюції теоретичних підходів до аналізу досвідної проблематики в зазначених філософських позиціях слід віднести тлумачення змісту досвіду в межах рамок, заданих взаємодоповнюваністю та суперечливістю фактичного й історичного; осмислення досвіду одночасно в термінах теорії та метатеорії; важливість поняття досвіду та повязаної з ним проблематики для забезпечення інтегративності філософського процесу попри значні методологічні розбіжності основних філософських течій Заходу в ХІХ-ХХ ст.

Було визначено, що неокантіанський аналіз досвіду описував досвід переважно в термінах епістемології, зосереджуючи свою увагу на аналізі досвіду в термінах фактичності, що увиразнилося як у проблематизації епістемологічної значущості досвіду для наукового мислення, та в термінах історичності, зокрема у вивченні багатоманітності форм досвіду, а також у недооцінці онтологічного виміру досвіду. Також було показано, як у складному процесі внутрішньої переоцінки неокантіанство долає власну епістемологічну обмеженість й у філософії символічних форм Е. Касирера приходить до висновку про плюральність фундаментальних регіонів досвіду, включно з його науковою, культурною та повсякденною формою.

Прагматична філософія становила собою спробу усвідомити досвід фундованим у своєму власному регіоні зі своїми, окремими від інтелекту, функціями та так характеристиками. Прагматична філософія концептуалізує досвід в операціоналістичній цільності, забезпеченій налаштованістю на результат, фокусуванням уваги на досліді-перевірці як фундаментальній формі досвіду та описом структур досвіду в термінах знакових відношень. Також аналіз семіотичної граматики Ч.С. Пірса, інструменталізму Дж. Дюї, антидогматизму В.В.О. Квайна та словникотворення Р. Рорті виявив підстави прагматичного сумніву у можливісті адекватного опису досвіду мовними засобами та висунення вимги до створення нової філософської “мови”, яка могла б бути інструментом досвіду досвіду.

Аналітична філософія мови концептуалізувала взаємообумовленість досвіду і мови. Було розглянуто референційну теорію значення та теорію мовленнєвих актів як два приклади аналітичного осягнення досвіду. Було зясовано, що відкриття мовних рівнів констативу і перформативу дозволило аналітичній філософії виявити характер взаємодії мови і досвіду, що суттєво змінило філософські підходи до осмислення як мови, так і досвіду.

Герменевтика і феноменологія стали філософськими спрямуваннями, які спромоглися привести до збалансованого опису досвіду в структурі його відкритості, поєднанні його фактичної та історичної визначеності, а також у розрізненні його первинних і похідних регіонів. Основними характеристиками тлумачення досвіду в феноменології та герменевтиці були надання досвідові статусу прарегіону філософії; зосередження уваги на проблематиці розуміння, яке забезпечено буттєвою улаштованістю досвіду як відкритої структури смислопородження; налаштованість описувати структури досвіду з урахуванням його багатовимірності, від первинних шарів передпредикативного досвіду до тілесного та повсякденного досвіду. У герменевтиці досвід розкривається як досвід розуміння, завдяки чому долаються обмеження логоцентризму і філософії свідомості. У феноменології досвід концептуалізується як досвід відкритості, долаючи субєктивізм філософських настанов ХІХ-ХХ століть. У поєднанні цих настанов та настанов інших філософських спрямувань Заходу, філософія здобула можливість забезпечити інтегративність теоретичної діяльності її окремих напрямів, а також безпосередньо сформувати завдання сучасної епістемології, філософії мови та філософії науки.

З урахуванням цілісності метафізичної, онтологічної та епістемологічної проблематики досвіду, приматом практичного начала, вагомістю прагматичного виміру, підвищеною увагою до комунікативної дії та втратою свого значення логоцентричним субєктом досвіду, поняття досвіду набуло універсального значення. Сучасна філософська переоцінка досвіду є реакцією на обмеженість філософського поняття досвіду, визначеного історичним та фактичним вимірами досвіду, характерних для західних філософських концепцій ХІХ-ХХ ст. Знайдена єдність історичної та фактичної визначеності досвіду становить підстави для подальшого прояснення смислової структури комунікативного, контрфактичного та мовленнєвого досвіду в сучасних філософських дослідженнях. Також наукова новизна результатів цього історико-філософського дослідження може слугувати для корекції завдань досліджень в сфері епістемології, логіки, теорії наукового досліду та аналізу мовних актів.

Монографія

1. Мінаков М.А. Історія поняття досвіду. - К.: ПАРАПАН, 2007. - 380 с.

Статті у наукових фахових журналах

2. Мінаков М.А. Теорія досвіду Г. Когена в контексті виникнення неокантіанського руху // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2004. - №41. - С. 3-15.

3. Мінаков М.А. Досвід і проблема прогнозувального розуму // Наукові записки НАУКМА (серія “історія філософії”) - Київ, 2004. - № 25. - С. 47-52.

4. Мінаков М.А. Питання про досвід у формулюванні феноменологічної герменевтики: відповідь з позицій трансцендентальної філософії // Практична філософія. - Київ, 2004. - № 1. - С. 167-176.

5. Мінаков М.А. Теорія пізнання і аналітична філософія // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2004. - № 44. - С. 60-70.

6. Мінаков М.А. Герменевтичний досвід і його роль в аналізі культури // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2004. - № 45. - С. 182-195.

7. Мінаков М.А. Логіка досвіду: проект Рудольфа Карнапа логічної побудови світу // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2004. - № 46. - С. 3-15.

8. Мінаков М.А. Досвід та походження пізнання // Практична філософія. - Київ, 2005. - № 2. - С. 212-219.

9. Мінаков М.А. Смисл і референція: імплікації теорії досвіду в аналітичній філософії мови // Sententiae. - Вінниця, 2005. - № 12. - С. 81-92.

10. Мінаков М.А. Складний горизонт досвіду і життєсвіт // Наукові записки НАУКМА (серія “філософія та релігієзнавство”) - Київ, 2005. - № 37. - С. 29-34.

11. Мінаков М.А. Поняття досвіду і герменевтика В. Дільтея // Практична філософія. - Київ, 2005. - № 4. - С. 206-214.

12. Мінаков М.А. Підстави аналізу досвіду у феноменології М. Гайдеґера: між критичною та абсолютною філософією // Практична філософія. - Київ, 2006. - № 1. - С. 140-149.

13. Мінаков М.А. Гайдеґерове поняття досвіду: між природною свідомістю та абсолютним знанням // Практична філософія. - Київ, 2006. - № 2. - С. 193-204.

14. Мінаков М.А. Проблема досвіду в філософії Канта // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - № 52. - С. 40-52.

15. Мінаков М.А. Проблема досвіду в філософії Геґеля // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - № 53. - С. 3-18.

16. Мінаков М.А. Поняття прафеноменів та культурного досвіду у філософії Е. Кассірера // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - № 54. - С. 111-122.

17. Мінаков М.А. Питання досвіду в філософії Ч.С. Пірса // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - № 55. - С. 16-30.

18. Мінаков М.А. Горизонт належного і проблема досвіду в Баденському неокантіанстві // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - № 56. - С. 3-14.

19. Мінаков М.А. Досвід та місія філософії: теорія міметичного досвіду Вальтера Беньяміна // Магістеріум: історико-філософські студії. Додаток до часопису “Наукові записки НАУКМА”. - Київ, 2006. - № 23. - С. 18-24.

20. Мінаков М.А. Рамки історії поняття досвіду: взаємодоповнюваність концепцій досвіду І. Канта та Ґ.В.Ф. Геґеля // Наукові записки НАУКМА (серія “філософія та релігієзнавство”). - Київ, 2006. - № 50. - С. 22-28.

21. Мінаков М.А. Концепція неподільного досвіду Джона Дюї та її імплікації в прагматичній філософії // Практична філософія. - Київ, 2006. - № 3. - С. 236-245.

22. Мінаков М.А. Засади метатеорії досвіду // Філософська думка. - Київ, 2006. - № 6. - С. 3-10.

Інші публікації за темою дисертаційного дослідження

23. Minakov М. The Experience and The Problem of Descriptions: controversy of W. Roed and J. Dewey // Materials to The International Conference “Experience And Language”. - Brighton, 2004. - P. 10-12.

24. Минаков М.А. Опыт непонимания // Доклады участников Международной научно-практической конференции “Герменевтика - опыт - понимание”. - Москва, 2005. - С. 17-30.

25. Мінаков М.А. Засади метатеорії досвіду // Матеріали до міжнародної кантівської конференції “Розум и самоафектація”. - Київ, 2006. - С. 41-44.

26. Minakov М. Problemativistic, Pragmatic And Transcendental Approaches to Experience // Thesis for Participants in The International Philosophical Conference “EPISTEMOLOGY AND POLITICS”. - Aspen, 2006. - Р. 15-19.

27. Minakov М. Topology of experience // Program of the XII-th Annual Philosophy of science workshop “Methodology and Philosophy of Science”. - Washington, 2006. - P.1.