Досвід і філософія: еволюція поняття досвіду в західній філософії ХІХ–ХХ століть - Автореферат

Від теоретичного опрацювання предмету, що походить з досвіду, філософія остаточно перейшла до вивчення предмета в межах досвіду. Досвід і його поняттєве вираження в філософії повязано з проблемою здатності філософії осмислити структури безпосередності й очевидності чуттєво даного та характер взаємовідношень субєкта і обєкта. По-третє, дослідження історії поняття досвіду відіграє важливу роль у довершенні мови філософського аналізу проблем, повязаних із досвідом, що набув особливого значення у філософіях Канта і Геґеля, а також у філософських системах, які виникали в західній філософії в ХІХ-ХХ ст. Філософія має розуміти свою мову, і історія філософії у формі історії філософських понять відіграє роль засобу для визначення змісту поняття та його смислових звязків з іншими. В цій праці запропоновано проблемативістичний підхід до опису досвіду, який засновано на положенні, що будь-яке позитивне визначення досвіду у філософії поміщує цей філософський вираз на рівень теорії досвіду; натомість історія філософії має за предмет дослідження теорії досвіду, зясовуючи межі та способи їхньої значущості.

Основний зміст дисертації

У Вступі до дисертаційного дослідження обґрунтовано актуальність та необхідність звернення до обраної теми, розкрито мету та основні завдання, зазначено предмет та обєкт дослідження, визначено наукову новизну, методологічні засади та джерельну базу дослідження, окреслено можливості теоретичного і практичного застосування, наведено дані про апробацію його результатів.

У першому розділі «Джерела і методологія дослідження історії поняття досвіду» аналізові піддано методологічні підстави історико-філософського дослідження еволюції поняття досвіду в західній філософії ХІХ-ХХ ст.

У підрозділі 1.1. «Місце історії поняття серед методів історико-філософського дослідження» розкрито методологічні особливості та проблеми особливості історії понять як методу історико-філософського дослідження. Теоретичною основою цього аналізу стали герменевтика поняття (Г.Ґ. Ґадамер, П. Рикьор) та порівняльна лексикографія й історична семантика понять (Й. Ритер, Р. Козелек, Е. Ротгакер). На цій основі окреслено роль та основні підходи історії понять у формуванні підстав філософського процесу. Історія філософських понять, визначаючи поняття як основний топос філософського мислення, відіграє важливу роль у здійсненні функції історії філософії поєднувати спрямування сучасного філософського дискурсу і утримувати його у звязку з минулими філософськими позиціями та тлумаченнями. Історико-семантичний аналіз поняття розкриває взаємодію минулих і сучасних змістів, які вкладаються в дане поняття, визначають напрям еволюції як окремого поняття, так і філософії загалом. Також в цьому підрозділі обґрунтовано поділ філософських понять на інструментальні, тобто такі, що застосовуються для філософського аналізу проблем, відірваних від змісту даного поняття, та самосвідомі, тобто такі, службова функція яких переходить в усвідомлення свого змісту й історії у межах різних філософських теорій, і так визначає теми, проблеми та мову філософії в певних контекстах. Предметом дослідження історії філософських понять визначено поняття у його самосвідомій формі.

У підрозділі 1.2. «Поняття досвіду як предмет історико-філософського дослідження» розглянуто підстави оцінки філософського поняття досвіду як важливого предмету історико-філософського дослідження. Історико-філософське дослідження поняття досвіду визначено як таке, що має вплив на формулювання фундаментальних проблем філософії. Підходи до тлумачення поняття досвіду визначають характер вимог до обґрунтування істинності положень філософії, логіку побудови філософських систем і особливості світосприйняття, характерного для культури певної доби. Реконструкція підстав і рамок тлумачення поняття досвіду в певний момент історії філософії, еволюції змістів і смислових структур філософського поняття досвіду є ключовими для розуміння філософського процесу, його засад і механізмів. Також сформульовано положення про те, що в історико-філософському дослідженні поняття досвіду слід утримувати увагу на теоретичному та метатеоретичному вимірі досвіду. Вивчення теорій досвіду розкриває еволюцію філософського осягнення передумов спроможності мати досвід, а вивчення метатеоретичних елементів у вченнях про досвід різних філософів дозволяє зрозуміти завдання, структуру та межі значущості теорії досвіду як складової філософування взагалі. З огляду на це було доведено, що історико-філософське дослідження поняття слід провадити як топологічний опис, заснований на упорядкуванні даних історико-семантичного аналізу. Топологічна дескрипція поняття, розглянутого як топос, описує різнорідні і різночасові змісти поняття у багатоманітні їх звязків, співвідношень, ієрархій, форм виразу, а також у незмінності границь та рухливості меж, що уможливлюють самопізнання поняття, здатність створювати карти власного змісту. Таке топологічне дослідження поняття досвіду розкриває умови можливості філософської концептуалізації та аналізу досвіду в цілісності його епістемологічного, метафізичного та онтологічного вимірів.

У підрозділі 1.3. «Постановка проблеми історії поняття досвіду в історико-філософській літературі» проаналізовано стан розробки історії поняття досвіду в історико-філософській літературі. Зокрема, визначено основні питання сучасної філософії, які потребують топологічного аналізу поняття досвіду в межах західної філософії ХІХ-ХХ ст. Висвітлено позиції вітчизняних, англо-американських та європейських континентальних філософів та істориків філософії щодо розробки питання еволюції поняття досвіду в західній філософській традиції.

У підрозділі 1.4. «Джерельна база дослідження історії поняття досвіду» розглянуто джерельну базу даного дисертаційного дослідження. Зокрема, визначено основні тексти для проведення топологічної реконструкції застосування поняття досвіду в межах філософії І. Канта, Ґ.В.Ф. Геґеля, неокантіанства, прагматизму, аналітичної філософії мови, герменевтики та феноменології.

Підрозділ 1.5. «Рамки дослідження історії поняття досвіду» підсумовує результати першого розділу. Зокрема, тут визначено концептуальні рамки подальшого історико-філософського топологічного дослідження поняття досвіду в його самосвідомій формі, еволюція якого відбувалася в межах західної філософії ХІХ-ХХ ст.

У другому розділі «Конкретно-історичні форми вияву поняття досвіду» проаналізовано основні події в еволюції поняття досвіду в передісторичний етап (від Античності до Нового часу) та в межах історичного етапу, теоретичні рамки якого було задано рецепцією досвіду в німецькому ідеалізмі, а поступ якого прослідковано у розвитку неокантіанства, прагматизму, аналітичної філософії мови, герменевтики та феноменології.

У підрозділі 2.1. «Початок історії поняття досвіду» відтворено основні етапи змін поняття досвіду в його інструментальній формі, а також проаналізовано якісний характер зміни тлумачення поняття досвіду у І. Канта та Ґ.В.Ф. Геґеля.

У пункті 2.1.1. «Передісторія поняття досвіду» в загальних рисах було проаналізовано та визначено застосування поняття досвіду в філософських позиціях Платона, Аристотеля, середньовічних мислителів (Альберта Великого, Гуґо Сен-Вікторського, Окама, Фоми Аквінського, Буридана), інтелектуалів Відродження (Петрарки, Бруні, Пальмєрі), Г. Галілея, Ф. Бейкона, емпіриків (Дж. Лока, Дж. Берклі, Т. Гобса), раціоналістів (Р. Декарта, Б. Спінози), французьких сенсуалістів (П.А.Д. Гольбаха, К.А. Гельвеція, Е.Б. Кондільяка, і М.Ж.А.Н. Кондорсе), Ґ. Ляйбніца, Д. Гюма та інших. Зокрема було зясовано, що вже у європейській філософії XVIII ст. постає вимога якісної зміни застосування поняття досвіду. Було показано, що до німецького ідеалізму поняття досвіду застосовувалося як інструментальне поняття для розвязання проблем певних філософських позицій, тоді як проблематизування досвіду в німецькому ідеалізмі уможливило перетворення поняття досвіду на одне з основних понять західної філософії.

У пункті 2.1.2. «Рамки історії поняття досвіду, закладені в філософіях Канта і Геґеля» розкрито основні теми, концепції та принципи, що заклали початок історії поняття досвіду, який зазнав свого виразу в аналітичних підходах до досвіду в філософських позиціях Канта і Геґеля. Встановлено, що трансцендентальне тлумачення досвіду у філософії Канта, засноване на думці про те, що досвід є цілісністю спонтанно-рецептивних спроможностей субєкта, створило підстави для аналізу теорій досвіду, тим самим визначивши епістемологічну основу для метатеорії досвіду. Тут філософське вивчення досвіду отримало настанову мислити підстави власної можливості, умови можливості тотальності мисленнєвого простору в поняттях, що забезпечують найменшому досвідному актові присутність в ньому всієї структури досвіду взагалі. У геґелівському вченні про досвід свідомості було продовжено розробку підстав самоусвідомлення поняття досвіду в філософії, ґрунтованих на визнанні діалектичного характеру підстав самоосягнення досвіду в поступі усвідомлення себе в русі своєї історії. Геґель обґрунтував та першим реалізував філософський підхід, в якому досвід розглядається не в рамках завдання певної наукової дисципліни чи певного філософського питання, а так, як він сам себе розкриває в своєму русі, в історичних формах самоосягнення. Амбівалентність рамок, задана напруженням між епістемологічним та герменевтичним підходами, дозволило поняттю досвіду пережити якісну зміну і стати тим топосом, через який філософія осягає смислові структури досвіду.

У пункті 2.1.3. «Взаємодоповнюваність концепцій досвіду Канта і Геґеля» доведено, що, попри різноспрямованість епістемологічного та герменевтичного підходів, вони взаємодоповнювали одне одного і формували підстави властивої філософуванню ХІХ-ХХ ст. тези про те, що теорія досвіду з необхідністю має будуватися разом із певними метатеоретичними підходами, забезпечуючи можливість досвіду досвіду, в процесі якого еволюція поняття досвіду збігається з самоосягненням. Таким чином, в європейській філософії ХІХ-ХХ ст. осмислення досвіду розглядалося як у звязку з кантівським питанням про фактичний вимір досвіду, так й у звязку з історичним виміром, запропонованим Геґелем. Ці висновки зазнали своєї історико-філософської експлікації в подальших підрозділах нашого дослідження.

У підрозділі 2.2. «Межі і зміст тлумачення досвіду в неокантіанстві» розглянуто особливості концептуалізації досвіду у філософських працях Г. Когена, П. Наторпа, Г. Рикерта та Е. Касирера.

У пункті 2.2.1. «Генеза неокантіанського підходу до досвіду» розкрито особливості переходу теми досвіду від специфіки філософування в німецькій класичній філософії до проблематизації досвіду в епістемологічних системах неокантіанства. Зокрема описано теоретичні передумови подолання геґельянства в філософських концепціях середини ХІХ століття, які обумовили виникнення шкіл марбурзького та баденського неокантіанства.

У пункті 2.2.2. «Поняття досвіду в марбурзькому неокантіанстві» встановлено, що неокантіанський опис досвіду починається в межах теоретико-пізнавальної проблематики, фокусуючи увагу на регіоні наукового досвіду. Зокрема в аналізі досвідної проблематики у Г. Когена досвід визнано особливим типом конструктивної активності розуму, відповідно до чого предмети досвіду розглядаються як конструкти розуму, а сам досвід як прояв спонтанності автономного розуму. П. Наторп продовжив стратегію марбурзької школи неокантіанства в аналізі досвіду з позицій рефлексії над проблемами автономії розуму, вираженими в абсолютизації спонтанності, засадничості самоафектації і відмові в онтологічній та епістемологічній значущості концепції речі самої по собі. Продемонстровано, як марбурзьке неокантіанство ввело до філософії положення про науковий досвід як фундамент точності знання і умови можливості науки. Також було визначено, що марбурзькі неокантіанці першими в західній філософії поставили питання про горизонт досвіду, завдяки чому було обґрунтовано потребу у впровадженні цілісної топології досвіду. Епістемологічний підхід марбурзьких неокантіанців значно обмежив вивчення онтологічних підстав досвіду, однак дозволив зробити перший крок в очищенні від психологізму в аналізі досвідної проблематики.

Размещено на .ru