Сутність та зміст доступності як принципу організації й діяльності судової влади, удосконалення системи гарантій її забезпечення. Класифікація видів доступності правосуддя відповідно до співвідношення нормативного закріплення та практики реалізації.
Аннотация к работе
Міжнародно-правові акти передбачають право на справедливий суд і доступ до суду як неодмінний його елемент, підкреслюючи поряд із цим такі властивості суду, як незалежність, безсторонність і законність (ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.). Конституція України (1996 р.) заклала підвалини становлення доступності правосуддя, визначивши, що звернення до суду для захисту прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. Незважаючи на те, що окремі питання доступності правосуддя вже були предметом дослідження деяких учених-процесуалістів, в Україні немає монографічних робіт, присвячених проблемі оптимізації устрою судової влади в аспекті забезпечення її доступності. Метою дисертаційної роботи є створення концептуальних теоретичних засад доступності правосуддя в Україні й розроблення та наукове обґрунтування на цій підставі пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства, що регламентує організацію діяльності суду та процедуру вирішення ним юридично значущих справ. Так, загальний діалектичний метод використано в процесі наукового пізнання сутності доступності правосуддя й систематизації її елементів; системно-структурний дав можливість проаналізувати звязок і взаємодію доступності з іншими принципами організації й діяльності судової влади, дослідити систему гарантій її реалізації та шляхи їх вдосконалення; історичний і порівняльно-правовий методи дозволили простежити становлення й еволюцію принципу доступності правосуддя в законодавстві, практиці та юридичній теорії України й зарубіжних держав; формально-логічний застосовувався при класифікації елементів і гарантій доступності правосуддя, зясуванні й розясненні положень чинного законодавства; при обробці результатів анкетування громадян і професійних суддів використовувалися статистичні методи.Здійснюється ретельний семантичний аналіз слова “доступність”, критично оцінюються синонімічні терміни, що вживаються в науковій юридичній літературі для позначення предмета дослідження - “доступність правосуддя”, “вільний доступ до суду”, “доступність суду”. Право на доступ до суду міститься у нормах Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (1998 р.) та рішеннях Європейського суду з прав людини (“Голдер проти Сполученого Королівства” (1975 р.), “Ейрі проти Ірландії” (1979 р.), “Девеєр проти Бельгії” (1980 р.), у яких воно розглядається як складник права на справедливий суд, передбаченого ч. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.) Право на доступ до суду визначається Європейським судом з прав людини як відсутність надмірних правових і фактичних ускладнень під час звернення особи до суду і розгляду її справи у суді. Проведене авторкою опитування професійних суддів засвідчило, що найсуттєвішими проблемами доступності правосуддя є раціональне навантаження на одного суддю (78,6 %), матеріально-технічне забезпечення судів, суддів (77,3%), невиконання постановлених рішень (62,7 %), неявка сторін у судове засідання без поважних причин (56,8%). Доступність правосуддя включає такі соціальні елементи, як: (а) потреба громадян у вирішенні правових конфліктів, що виникають у суспільстві, (б) рівень розвитку правосвідомості суспільства в цілому й окремих громадян, що складається з правової обізнаності населення й довіри громадян до суду, (в) рівень правосвідомості суддів як носіїв судової влади.Для цього з метою: - впровадження більш широкої внутрішньої спеціалізації суддів у місцевих загальних судах утворити палати з розгляду цивільних, кримінальних, адміністративних справ (справи про адміністративні правопорушення й справи, віднесені КАС України до юрисдикції місцевого загального суду) і палату із розгляду справ неповнолітніх; втілення в судову систему України принципу “одна судова ланка = одна інстанція”: (а) передати розгляд усіх справ по першій інстанції у кримінальному судочинстві місцевим загальним судам, (б) скасувати положення Закону “Про судоустрій України” щодо утворення Апеляційного суду України, (в) скасувати положення КАС України, яким установлюється низка категорій справ, підсудних Вищому адміністративному суду України як суду першої й останньої інстанції (п.