Вітчизняна лінгвістика української літературної мови. Наукові дискусії у вивченні структури та історії мовознавства. Вивчення основ слов’янської мови. Використання українських слів як засобів художньої творчості і розповсюдження знань серед народу.
Аннотация к работе
Німчука, який, крім низки статей при виданнях і перевиданнях памяток вітчизняних філологів, опублікував дві спеціальні монографії, присвячені давній лексикографії та розвиткові граматичної думки в Україні. ХХ ст.в історії нашого мовознавства (та й великою мірою і в історії української літературної мови) опрацьовано ще недостатньо. Помітною вадою вже надрукованих досліджень із історії української лінгвістики та історії української літературної мови зазначеної доби є те, що в них тільки принагідно висвітлюються дискусії навколо статусу української мови в колі словянських мов та перспективу розвитку її писемно-літературної форми. Унаслідок тривалих суперечок дедалі чіткіше окреслювались особливості структури української мови, питання, повязані з її походженням, історією, поділом на діалекти, перспективами літературного унормування. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що в ній монографічно досліджуються суперечки про українську мову як лінгвальний i суспільний феномен, зясовується прогрес у вивченні структури та історії української мови в контексті дискусії навколо неї, оскільки без докладного вивчення дискусій навколо української мови не може бути повної історії вітчизняної лінгвістики та історії української літературної мови; у процесі дискусії навколо статусу i перспектив української мови було окреслено її особливості як оригінальної структури; доведено, що це окрема мова; виявлено основні групи її діалектів; намічено шляхи вивчення походження української мови; обґрунтовано право на самостійний розвиток літературно-писемної форми функціонування української мови.ХІХ ст.» розглянуто процес виокремлення характерних особливостей української мови в зазначений період, проаналізовано дискусії навколо походження й статусу української мови, Валуєвський циркуляр про обмеження українського друкованого слова. Максимовича», «Критико-исторические исследования о русском языке», «История древней русской словесности» та ін. учений дав досить повну характеристику особливостей української мови, в тому числі відзначив чергування в закінченнях-га на-з,-ка на-ц,-ха на-с; утворення зменшених форм не лише від імен, а й від дієслів та вигуків; появу протетичних звуків; помякшення кінцевого приголосного в 3-ій особі теперішнього часу однини. В українській мові вчений виділяв тільки два наріччя - східне (українське, або малоросійське) і західне (галицьке, або червоноруське), що, на його думку, є свідченням того, що українська мова виникла в давню добу. Вказуючи на давність її походження, вчений помилково ототожнював українську мову з церковнословянською, покликаючись на Нестора-літописця. Визнавши, що українці задовго до початку «русской» державності мали свої особливості в мові, він водночас намагався довести, ніби вони не залишили їх у старовинних памятках і висунув теорію про російськість населення Києва в давнину, тоді як українці переселилися сюди значно пізніше.Дискусії навколо української мови точилися на сторінках наукових, громадсько-політичних, науково-популярних газет та журналів, у приватному листуванні. 2.На основі виявлених фонетичних, морфологічних, синтаксичних та лексичних ознак було описано найхарактерніші риси української мови, що відділяють її від інших словянських мов, зокрема російської та польської. Погодін, О.Соболевський, розглядали українську мову лише як наріччя «общерусского языка», відводячи їй роль другорядної, не здатної до обслуговування різних сфер життя, насамперед - духовної культури. 4.Намагання представників російської офіційної науки розглядати українську мову як діалект «общерусского языка» сприяли появі урядових указів про обмеження українського друкованого слова. Дискусія навколо української мови сприяла зясуванню питання про її походження, дослідженню писемних памяток.
План
2. Основний зміст дисертації
Вывод
1. Дискусії навколо української мови точилися на сторінках наукових, громадсько-політичних, науково-популярних газет та журналів, у приватному листуванні. Участь у ній взяли як українські вчені, так і російські, частково - польські та інші славісти, але найактивніше і найбільше полемізували М. Погодін і М. Максимович, О. Соболевський і А. Кримський, С. Булич, Т. Флоринський та К. Михальчук і В. Науменко.
2.На основі виявлених фонетичних, морфологічних, синтаксичних та лексичних ознак було описано найхарактерніші риси української мови, що відділяють її від інших словянських мов, зокрема російської та польської.
3.На особливості української мови звертали увагу як українські вчені (М. Максимович, К. Михальчук, О. Огоновський, О. Потебня, І. Франко, О. Метлинський, В. Науменко та ін.), так і російські науковці (С. Булич, Т. Флоринський, І. Срезневській, М. Погодін, О. Соболевський, О. Шахматов та інші). Деякі російські вчені, зокрема О. Шахматов, П. Лавровський, Ф. Корш, прагнули обєктивно показати закономірні процеси її розвитку, відводили їй належне місце серед інших словянських мов. Представники офіційної науки, зокрема С. Булич, Т. Флоринський, М. Погодін, О.Соболевський, розглядали українську мову лише як наріччя «общерусского языка», відводячи їй роль другорядної, не здатної до обслуговування різних сфер життя, насамперед - духовної культури. Визнавали самостійною українську мову відомі славісти Ф. Міклошич та В. Ягич.
4.Намагання представників російської офіційної науки розглядати українську мову як діалект «общерусского языка» сприяли появі урядових указів про обмеження українського друкованого слова. Українська мова надовго була витіснена з усіх сфер суспільно-політичного життя українського народу. І тільки заходами прогресивних російських діячів, у тому числі О. Шахматова, Ф. Корша, Ф. Фортунатова, знято ці дискримінаційні щодо української писемно-літературної мови царські заходи.
5. Дискусія навколо української мови сприяла зясуванню питання про її походження, дослідженню писемних памяток. Представники офіційної філології намагалися довести, що розпад «общерусского языка» стався лише у XII-XIV ст. Українські мовознавці М.Максимович, О.Потебня, О.Огоновський, А.Кримський у своїх працях переконливо показали старожитність української мови, самостійний її розвиток з XI ст. Обєктивно підходив до зясування генезису української мови і О. Шахматов, на думку якого окремі відмінності в «общерусском языке» проявляються вже в XI ст.
6.Під час дискусії була повністю відкинута як антинаукова теорія, що її висунув М. Погодін, а підтримав О.Соболевський, про пізніше заселення земель Києва та Київщини вихідцями з Карпат. М. Максимович, О.Котляревський, А.Кримський та ін., російський лінгвіст О. Шахматов були переконані в тому, що українці проживали на землях Подніпровя здавна.
7.Під час дискусії звернено увагу на особливість наріч української мови, її діалектний поділ.
8.Ряд дослідників не лише визнавали старожитність української мови, але й писали про її вплив на розвиток російської та польської мов (М. Костомаров, П. Куліш, М. Колесов, І. Могильницький).
9.У ході полеміки доведено спроможність української мови бути мовою науки, освіти (І. Франко, Б. Грінченко, І. Нечуй-Левицький, Є. Тимченко, В. Науменко, М. Грушевський), усупереч твердженням представників царської офіційної науки (С. Булича, Т. Флоринського та ін.).
10.Під час дискусії про роль західно- та східноукраїнського варіантів у розвиткові загальноукраїнської літературної мови вітчизняні вчені дійшли висновку про те, що в її основі повинен лежати києво-полтавський діалект, однак вона має поповнюватися лексикою південно-західних, у тому числі й галицьких говорів.
11.Дискусії, що велися протягом XIX - поч. XX ст., остаточно показали окремішність української мови, визнали її право на самостійний розвиток, що підтвердила 1905 р. Російська академія наук.
Список опублікованих праць здобувача з теми дисертації
1. Сокіл Б.М. Академік С.Смаль-Стоцький і питання розвитку української літературної мови //Нові підходи до філології у вищій школі: Матеріали Третьої наукової конференції, 16-21 вересня 1996 року. - Мелітополь, 1996.- С. 96.
2. Сокіл Б.М. Українська мова в колі наукових зацікавлень В.Ягича // Освітянин. Освітянський журнал. - 1996.- № 2-3. - С. 44-46.
3. Сокіл Б.М. Москвофільство давнє і сучасне // Київ. - № 12.- 1997. - С. 10-14.
4. Сокіл Б.М. Із дискусій про українську мову // Наукові записки. Серія: Літературознавство.- Тернопіль: ТДПУ, 1997.- С. 229-238.
5. Сокіл Б.М. Питання «праруської» мови у дослідженнях С.Смаль-Стоцького // Науковий вісник ЛДУ. Серія філологічна. Мова і соціальні процеси. - Вип. 26. - Львів, 1997. - С. 28-32.
6. Сокіл Б.М. Дослідження особливостей української літературної мови і лінгвістичні дискусії навколо неї у XIX - поч. ХХ ст. - Тернопіль, 1998. -128 с.
7. Сокіл Б.М. Дискусії про шляхи розвитку української літературної мови/ 90-ті роки XIX ст. // Наукові записки. Серія: Мовознавство.- Тернопіль: ТДПУ, 1998. - С. 30-33.