Дискурс як об’єкт лінгвістичних досліджень. Історичне вивчення дискурсу. Поняття кінотексту та його характеристика. Синтаксичні особливості англомовного кінодискурсу. Відмінності кінодіалогу від природного діалогу. Емфатична і неемфатична інтонація.
Аннотация к работе
Проблеми аналізу дискурсу та його різновиду кіно дискурсу розглядаються представниками лінгвістичних шкіл з різних позицій: лінгвістичної концепції дискурсивної діяльності Е.Бенвеніста, семіотики Р.Барта, А.Ж. Греймаса, герменевтики дискурсу П.Рікера, археології знання М.Фуко, комунікативної події Т. ван Дейка, семантико-прагматичного аспекту дискурсу під кутом зору теорії аргументації О.Дюкро, типології та структури типів дискурсу Г.Г. Методологічну основу склали науково-критичні статті дослідників когнітивної лінгвістики, авторів теорії дискурсу. Для досягнення поставленої мети і розвязання завдань курсової роботи використовувалися такі методи: аналіз, порівняння, узагальнення наявних відомостей з проблеми дослідження на основі вивчення наукової літератури. Оскільки кожна епоха характеризується новим підходом до наукового знання, то наукова новизна дослідження полягає в оновленні уявлення, що склалося про кінодискурс, і робляться перші кроки до розуміння його витоків у контексті англомовної комунікації.У сфері соціальних наук, включаючи лінгвістику, інтерес до дискурсу повязаний з інтересом до проблем особистості (у тому числі мовної особистості), що теоретично оформився в соціальному конструктивізмі, який розглядає комунікацію як соціальний процес побудови (consructing) світу. У філософії постмодерна термін "дискурс" застосовується на позначення утворення, що має мисленнєво-комунікативну природу та належить до типу обєктів, що можуть бути адекватно інтерпретовані лише у світлі нелінійної парадигми: „Користуючись мовою сучасної концепції нелінійних динамік, можна сказати, що дискурсивність може бути інтерпретована як іманентна здатність нерівновагового середовища до самоорганізації, процесуальність, що реалізується в якості нелінійної" [цит. по 22: 21]. Через це до найактуальніших проблем етно-та лінгвокультурології вчені відносять такі, як: виявлення універсальних та національно-специфічних рис дискурсу; дослідження його національної складової, класифікацію факторів, що обумовлюють національну специфіку, вивчення давніх архетипічних та прототипічних уявлень, відображених у мові та дискурсі. У сучасній філософії вивчення дискурсу набуло статусу окремого напрямку - "філософії дискурсу", який розробляє концепцію цього феномена як універсальної моделі різних соціальних практик, тлумачачи його не тільки як розмову, бесіду, мовне спілкування, мовленнєву практику, учасники якої прагнуть практично вирішити конкретні завдання (наприклад, прояснити фундаментальні проблеми політики, релігії, моралі), але і як найважливіше знаряддя глобальних перетворень соціальної дійсності. З іншого боку, висуваючи тезу, щодо тексту як будь-якого дискурсу, зафіксованого на письмі, лінгвісти визнають той факт, що спочатку цей дискурс необхідно було виголосити, тобто кожен текст був спершу мовленням, а писемність зберігає дискурс для індивідуальної та колективної памяті.Характерним при цьому є повторення структури речення - частковий паралелізм: Youre a little intimidated by me, youre all excited about the shoot tomorrow, you want everything to go just perfect [ІІ, c.11]. Крім того, за допомогою полісиндетону речення набуває певного ритму: There are cartoon groundhogs everywhere you look and the whole town has been gaily festooned with banners and bunting . Так, наприклад, поєднання у межах одного речення чи репліки одного героя протиставних та єднальних сполучників дає змогу отримати цілісне уявлення про ситуацію, беручи до уваги різні аргументи щодо певного явища: But we recognise that this robot is an aberration. Воно може здійснюватись за допомогою як сполучникового, так і безсполучникового звязку: The groundhog sticks his head out, looks left, looks right, steps out of the hole, and runs away from the press pool, directly over to Larrys camera [ІІ, c.35]. Врахування усіх периферійних відтінків значення важливе, оскільки дозволяє уникнути семантичних втрат, сприяє здійсненню дискурсивних очікувань глядача: He starts breathing heavier, as if gathering courage, then, just when we think hes going to cut off his ear or something, he raises an electric barber clipper and shaves a bald stripe up the middle of his head [ІІ, c.38].Кінотекст є продуктом субєктивного осмислення дійсності колективних авторів, яке проявляється на усіх етапах відбору лінгвістичного і нелінгвістичного матеріалу, починаючи від вибору теми і проблеми майбутнього фільму. Враховуючи диференційований поліавторський характер кінотексту, ми можемо стверджувати, що маємо справу зі складним типом модальності. Кінотексту повною мірою властиві універсальні текстові категорії, які дослідники вважають обовязковими для художнього тексту; кінотекст виконує комунікативну функцію при взаємопроникненні двох принципово відмінних семіотичних систем (лінгвістичною і нелінгвістичною), тобто є специфічною формою креолізованого тексту. Ми пропонуємо розуміти кінотекст як звязне, цілісне і завершене повідомлення, виражене за допомогою вербальних (лінгвістични