Факти недоїдання та локального голодування селян Донеччини протягом 1931-1932 рр. Соціальна ситуація в українських, російських, грецьких, німецьких селах регіону. Чинники масової смертності населення від голоду. Статистика соціально-демографічних втрат.
Аннотация к работе
Життя і смерть крокували поряд, подолавши часові і просторові відмінності між містом і селом, у яких мирно помирали немовлята, підлітки, дорослі жінки і чоловіки, колгоспники, робітники, учні шкіл і студенти вишів. Локомотив історії ніби стартував з теренів Донбасу, а насправді життя зупинилося, тому що смертність у селах перевищувала народжуваність, а брутальність голодоморного повсякдення вражала соціально-психологічними аномаліями (наявність фактів трупоїдства, канібалізму, самогубств, тифу). Затонський повідомив про те, що колгоспи і селянські господарства Маріупольського, Будьонівського і Сартанського районів залишилися без хліба, а в районі Македонівської МТС Сартанського району масово гинула худоба, колгоспникам «офіційно зерна не видавали», але план хлібозаготівлі виконали - здали 5 ц з га. Чутки про його жахливі явища зимою-весною 1932 р. докочувалися і сіл Донбасу, у яких, судячи з книг запису смерті (загси), траплялися випадки смерті від тифу, виснаження у березні - травні, але голод ще не мав тоді масового поширення у регіоні. Територія голодомору не обмежувалася адміністративними межами районів Донецької області (сучасні Донецька та Луганська з певними змінами), але охоплювала сільради, села, колгоспи, родини колгоспників, одноосібників, педагогів.