Історія заселення і господарського освоєння території сучасного Донбасу. Аналіз об’єктивних процесів формування внутрішнього ринку попиту на продукцію важкої промисловості та ринок робочої сили. Аналіз створення та введення в дію металургійної галузі.
Аннотация к работе
Працюючи по 12 годин на добу, люди змушені були решту часу тулитися в бараках та землянках. Зайвим буде казати, що громади прийняли це як наступ на свої привілеї і порушення умов переселення. 61 копальня, що діяла в Бахмутському та Словяносербському повітах, на яких були задіяні близько 12 тис. робітників (переважно не місцевих), виробляли продукції на 7 млрд. руб. на рік. Результати промислового ривка Донбасу за неповні сорок пореформених років були більш ніж вражаючими: загалом у 1900 р. в донецькому краї працювало близько 300 підприємств різних галузей промисловості (на них були задіяні близько 170-175 тис. робітників, з яких понад 80% становили гірники та металурги). Щоправда, повіти суттєво відрізнялися за етнонаціональною топографією населення: на тлі фактичної етнічної гомогенності Старобільського повіту (українці тут становили 83,4% населення) Маріупольський виглядав своєрідним “ноєвим ковчегом” - тут були представлені кілька великих груп несловянського населення (греки (19%), німці (7,5%), татари (6%), євреї (4%)), що проживали компактними громадами, а також низка представників найрізноманітніших національностей, які замешкували міста й робітничі поселення - Юзівку, Єнакієве, Макіївку, Алчевськ, Краматорськ, Дружківку, Кадіївку.