Документальні та оповідні історичні джерела - Контрольная работа

Вивчення історії, ґрунтується на історичних джерелах, дослідженням яких займається спеціальна наукова дисципліна - джерелознавство. Під історичними джерелами розуміються всі памятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Історичні джерела слід відрізняти від історичного дослідження, написаного на основі аналізу джерел. У науці розрізняють пять основних типів історичних джерел: 1. речові - памятки матеріальної культури - археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні памятники; Важливими джерелами є дані побуту, вдач, звичаїв, які нерідко відсутні в письмових джерелах і збираються етнографією; дані мови, досліджувані лінгвістикою, і усні джерела - билини, казки, пісні, прислівя й т.п., досліджувані фольклористикою.Визначення дійсності джерела складається з рішення трьох завдань: встановлення тексту, інтерпретація джерела й вивчення його походження. Встановлення тексту проводиться за методикою, розробленою текстологією, і включає: прочитання й осмислення тексту, виявлення пізніших приписок і вставок (інтерполяції), визначення відношення до оригіналу; якщо не оригінал, то відновлення історії тексту й первісного авторського оригіналу й т.п. Інтерпретація джерела складається з зясування, що саме повідомляється в ньому про конкретні факти, події і явища, у тлумаченні прямого й алегоричного значення тексту, розшифровці специфічних виражень, метафор, натяків. Вивчення походження джерела вкладається у встановленні імя автора (атрибуція), часу, місця й умов виникнення джерела. Зясування вірогідності оповідальних джерел (літописи, мемуари, публіцистика й т.д.) складається із трьох завдань: зясування умов, у яких виникла інформація; розкриття класових і політичних інтересів автора; перевірка конкретних звісток.Підводячи підсумок, можна вказати що історичне джерело - це певна якість артефактів минулого (старожитностей). Центральне місце серед історичних джерел займають письмові тексти - хроніки, документи, листи і т.п. Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією). Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи: - документальні матеріали - джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.

План

Вступ

1. Писемні історичні джерела

2. Документальні історичні джерела

3. Оповідні історичні джерела

4. Визначення дійсності документальних та оповідних писемних джерел

Висновки

Список використаної літератури

Підводячи підсумок, можна вказати що історичне джерело - це певна якість артефактів минулого (старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого.

Центральне місце серед історичних джерел займають письмові тексти - хроніки, документи, листи і т.п. - їх називають первинними історичними текстами (першоджерелами).

Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).

Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи: - документальні матеріали - джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.;

- оповідні памятки - літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

Документальні історичні джерела відбивають окремі факти. Наприклад, в актах у формі певних юридичних норм зафіксовані економічні або політичні угоди, договори між приватними особами, приватною особою й державою й т.д. Такі джерела мають особливу вірогідність. Тільки сукупність актових, статистичних, законодавчих і інших джерел дозволяє відтворити картину суспільства в той або інший період.

Зясування вірогідності оповідальних джерел (літописи, мемуари, публіцистика й т.д.) складається із трьох завдань: зясування умов, у яких виникла інформація; розкриття класових і політичних інтересів автора; перевірка конкретних звісток. Якщо джерело є повідомленням учасника або живого свідка подій, то зясовується обстановка, у якій він перебував при спостереженні, і можливості, якими він розраховував для відтворення історичної дійсності. Якщо автор повідомляє звістки про подію, очевидцем якого він не був, то встановлюються джерела запозичення, ступінь повноти й точності їхньої передачі.

Чільне місце в історичній науці посідають писемні джерела. Саме вони становлять основу переважної більшості наукових праць в Україні.

Видова розмаїтість письмових джерел по всесвітній історії наступна: · літописи (наприклад, "Повість минулих літ"), · законодавчі акти (укази, універсали, закони), · ділова документація (протоколи, звіти установ, службове листування тощо), · приватні акти, · періодична преса (газети, журнали, листівки), · статистичні джерела (ревізії, переписи населення, статистичні зведення), · документи особового походження (приватні листи, мемуари, щоденники, автобіографії), · літературні памятки (наприклад, "Повчання дітям" Володимира Мономаха).

· публіцистика, · політичні твори, · наукові праці.

Але всі вони поділяються на дві великі групи (або "роди"): 1. документальні;

2. оповідні (або наративні).

2. Документальні історичні джерела

Документальні джерела відбивають історичну подію або явище безпосередньо, без будь-якої оцінки її людиною, яка письмово зафіксувала цю подію. Такі джерела виникають у процесі конкретних подій, тому вважаються більш вірогідними. До документальних памяток відносяться закони, укази, розпорядження, угоди, переписи тощо.

Документальні джерела - вид писемних джерел, що виникли в процесі діяльності різних державних громадян чи приватних установ, організацій, підприємств тощо. Мають діловий, офіційний характер, різний зміст, усталену форму й формуляр окремих зразків. Це законодавчі акти, організаційно-розпорядча документація установ, організацій, підприємств, звіти, ділове офіційне листування; акти, довідки, документи судово-слідчі, дипломатичні, військові тощо.

Документальні історичні джерела відбили окремі факти. Наприклад, в актах у формі певних юридичних норм зафіксовані економічні або політичні угоди, договори між приватними особами, приватною особою й державою й т.д. Такі джерела мають особливу вірогідність. Тільки сукупність актових, статистичних, законодавчих і інших джерел дозволяє відтворити картину суспільства в той або інший період.

3. Оповідні історичні джерела

Оповідні джерела - літописи, хроніки, історичні повісті та ін. передають історичні події в тому вигляді, як вони переломилися у свідомості їхніх авторів. Відомості оповідальних джерел часто менш достовірні, однак вони являють собою звязну розповідь про історичні події.

Оповідні джерела - рід усних та писемних джерел, особливістю яких є фіксація інформації про події та явища суспільно-політичного, соціально-економічного, культурного життя у вигляді розповіді в довільній формі (плач, повчання, похвала, подорожні записки тощо). Цінність цих джерел полягає в тому, що вони відтворюють складні процеси формування етносу, його мови, літератури, національної свідомості, героїзму боротьби за незалежність. Вони також інформують нас про ставлення їхніх авторів до відтворюваних у описах подій, а отже, і про світогляд їхніх авторів. Оповідні твори виникли у найдавніші часи у формі епосу, міфів, легенд, казок, переказів, пісень, дум тощо. Пізніше вони лягли в основу хронік, літописів, різноманітних історичних та літературних творів. Багато усних оповідей записали етнографи, фольклористи.

В оповідних джерелах подію або явище зафіксовано в переказі автора, на підставі його особистих вражень. Зрозуміло, що на цьому переказі позначилося його світосприйняття, погляди, а сама подія отримала його оцінку. До оповідних памяток належать листи, спогади, літописи, публікації в періодичній пресі, літературні твори. Звісно, до них слід ставитися досить критично, усвідомлюючи їхню специфіку. Але саме оповідні джерела дають нам можливість зясувати, як та чи інша подія сприймалася її сучасниками, як розуміли світ, до чого прагнули і про що мріяли наші предки.

Писемні джерела складалися свого часу людьми, які, мали власні інтереси і уподобання, часто переслідували власні цілі. Отже, джерело може містити помилкову інформацію, викривлену як зумисне, так і через непоінформованість автора. Особливо це стосується оповідних памяток. Саме тому для висвітлення однієї історичної проблеми дослідникам необхідно розглянути цілий комплекс джерел. Більше того, зіставляючи інформацію, вміщену у здавалося б давно відомих джерелах, по-різному її інтерпретуючи, історики часто доходять цілком нових висновків й навіть роблять наукові відкриття.1. Биск И.Я., Курс лекций по источниковедению новой и новейшей истории, Тамбов, 1971;

2. Історичне джерелознавство. Підручник (Я.С. Калакура та ін.). - К., 2002;

3. Ключевский В.О. Источниковедение: Источники русской истории: Соч. в 9 т. / В.О. Ключевский. - М.: Мысль, 1989. - Т. 7;

4. Макарчук С. Писемні джерела з історії України. - Львів, 1999;

5. Медушевская О.М. Источниковедение: Теория, история и метод: Учеб. пособие.- М., 1996.- 80 с.;

6. Підгаєцький В.В. Теорія імето-дологія джерелознавства з історії України XX cm. Конспект лекцій. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський держуніверситет, 1996;

7. Пушкарев Л.Н. Классификация исторических источников. - М., 1975;

8. Теория и методика историографических и источниковедческих исследований: межвуз. сб. науч. тр. - Днепропетровск, 1989.