Вивчення основ теорії доказування з метою її конкретизації, уточнення та визначення форм і методів пізнання під час розслідування злочинів. Визначення інформаційної природи доказування. Упорядкування, класифікація і типізація засобів його здійснення.
Аннотация к работе
Ця тенденція поставила перед наукою, законодавчою та правоохоронною практикою завдання розробки та реалізації нових підходів до боротьби зі злочинністю, винаходженню нових методів, які були б адекватними її новому прояву, відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. У цьому аспекті здійснювана в Україні судово-правова реформа, покликана гармонізувати діючі правові відносини відповідно до вимог міжнародних стандартів, визначила необхідність перегляду низки положень національного кримінально-процесуального законодавства, вдосконалення процедури розкриття та розслідування злочинів під кутом зору забезпечення реалізації основного принципу правової держави, згідно з яким людина, її життя й здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження та забезпечення прав і свобод - обовязком держави. Незважаючи на досить значний обсяг досліджень у цій галузі, низка теоретичних та правових положень, що стосуються проблеми визначення доказування як певного криміналістичного методу пізнання під час розслідування злочинів, залишилися поза увагою науковців. У той же час, багатоаспектний характер правового дослідження злочинної події дає змогу визначити основні напрями застосування доказування як специфічного методу пізнання під час розслідування злочинів. Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних основних завдань: 1) вивчення основ теорії доказування з метою її конкретизації, уточнення та визначення форм і методів пізнання під час розслідування злочинів; 2) проведення порівняльного лінгвістично-правового аналізу понять і термінів, звязаних із процесом доказування; 3) установлення звязків між сутністю й поняттям злочину та загальними категоріями теорії доказування; 4) узагальнення слідчої практики з метою визначення змісту та інформаційної природи доказування; 5) зясування основних уявлень щодо сучасних проблем отримання доказів шляхом змістовного та статистичного аналізу результатів опитування практичних працівників; 6) упорядкування засобів доказування, здійснення їх класифікації і типізації; 7) визначення можливостей і напрямків використання засобів спілкування слідчого як теоретичної основи провадження вербальних слідчих дій; 8) внесення пропозицій щодо упорядкування класифікації слідчих дій як криміналістичних методів отримання інформації.Зокрема, застосовуючи сучасну методологію дослідження інтегративного "між-наукового" поняття "діяльність" - злочинна діяльність розглядається ним як окремий вид людської діяльності та відповідає загальній структурі такої діяльності. Багатоаспектний характер криміналістичного дослідження злочинної події, окреслений у підрозділі, дає змогу визначити основні напрями застосування доказування як специфічного методу пізнання під час розслідування злочинів. Злочин у його криміналістичному розумінні автором аналізується як процес взаємодії субєкта (особи, яка його вчинила) з обєктами матеріального світу, що опинилися на місці пригоди, і на яких відобразилися безпосередні або опосередковані дії цієї особи; як складна система взаємозалежних і причинне обумовлених фактів, обставин, учинків, дій та інших проявів субєкта у навколишньому середовищі. Спираючись на усталені в загальній теорії права підходи до тлумачення доказування у широкому та вузькому розумінні цього слова, автор розкриває специфіку пізнавальної діяльності, що здійснюється під час розслідування злочинів у формі судового доказування. ґрунтуючись на уявленнях про комплексний характер досліджуваної проблеми, зазначаючи, що доказування не можна зводити тільки до пізнання взагалі - це є регламентована процесуальна діяльність, яка породжує судові докази, дисертант, продовжуючи її аналіз, спиняється на деяких дискусійних питаннях теорії доказів, зокрема, поняття "судовий доказ", співвідношення фактичних даних (інформації), що складають зміст доказу, та джерел доказів, які виступають формою цього доказу. Під таким кутом зору доказування, як специфічний пізнавальний метод діяльності слідчого, у кінцевому вигляді уявляється, як процедура оперування доказами.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Список литературы
Кірмач Л.А. Поняття та інформаційна природа доказування // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - Запоріжжя, 2001. - № 1. - С. 194-200.
Кірмач Л.А. Соціально-гуманітарні проблеми використання оперативно-розшукової інформації в процесі доказування // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - Луганськ, 2001. - Спеціальний випуск. - С. 205-210.
3. Лукашевич В.Г., Кірмач Л.А. Слідча дія як криміналістичний метод отримання доказової інформації: методологічні витоки проблеми // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 2001. - № 3. - С. 204
4. Лукашевич В.Г., Кірмач Л.А. Криміналістична класифікація засобів збирання доказів // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 2001. - № 4. - С. 245-254.
5. Кірмач Л.А. До поняття інших документів як джерел доказів у кримінальному судочинстві // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - Запоріжжя, 2002. - № 2. - С. 224-232.
6. Кірмач Л.А. До проблеми доказування у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - Запоріжжя, 2002. - № 3. - С. 228- 234.
7. Кірмач Л.А. Доказування як форма процесуального пізнання та її логіко-психологічні витоки // Вісник Академії праці і соціальних відносин. - Київ, 2000. - Науково-практичний збірник. - С. 222-225.
8. Кірмач Л.А. Деякі аспекти використання компютерних технологій при розслідуванні злочинів // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 14-15 травня 2002 р. м. Запоріжжя: У 2 ч. - Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2002. - Ч. 1. - С. 244-245.