Поняття і характеристика договору довічного утримання. Майно, що може бути об’єктом договору довічного утримання. Строк чинності договору довічного утримання. Права і обов’язки сторін. Порядок розірвання, припинення договору довічного утримання.
Аннотация к работе
Інститут довічного утримання українським законодавством виражається як договір, де одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобовязується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Основною метою держави, яка визначила можливість укладати договори довічного утримання, є надання особам, які за станом здоровя або внаслідок віку не можуть себе обслуговувати і потребують постійного стороннього догляду, здійснити цю можливість за рахунок власного нерухомого майна. Тому таку угоду можуть укладати й забезпечені громадяни, ті, які мають власні грошові кошти на своє утримання - значну за розміром пенсію, але за станом здоровя не можуть себе обслуговувати, тому допомога їм може полягати у догляді за ними, в утримані будинку, приготуванні їжі та у певній періодичності годування хворої особи, прогулянок у супроводі іншої особи. Але при цьому слід зауважити, що така особа може не сплачувати певну чітко виражену суму на утримання іншої особи. Аналізуючи правові аспекти договору довічного утримання, то не можливо не згадати важливих за своєю змістовною глибиною та переважному значенню наукові праці в сфері становлення інституту довічного утримання, які розроблялись цілою плеядою видатних вчених.Проте нотаріальна Інструкція УРСР від 17 листопада 1928 року у статті 120 дозволяла у договір дарування вміщувати пункт про обовязок особи, яка одержала дар, утримувати дарувальника або третіх осіб до смерті та забезпечувати дане зобовязання, капіталізуючи накладення арешту на майно. Цим документом було прямо заборонено вносити в договір дарування пункти про зобовязання утримувати дарувальника чи третіх осіб, проте вказане не означало, що не можна укладати договір довічного утримання взагалі; просто дану умову заборонялось включати у договір дарування. Бару в праці «Договірне зобовязання про утримання» виділяв три різновиди договору довічного утримання. За ними сільськогосподарські двори, у яких залишались лише непрацездатні члени, укладали договори зі сторонніми особами, згідно з котрими члени двору передавали останнім садибу і все майно, а сторонні особи зобовязувались утримувати їх до смерті. Особливістю вказаної угоди було те, що особа, над якою встановлювався патронат, не брала участі в укладені договору.Так, відповідно до статті 744 нового ЦК України «за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобовязується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно». Відповідно до статті 744 ЦК України в набувача можуть виникнути два зобовязання паралельно: забезпечувати відчужувача утриманням та забезпечити догляд довічно, але обовязок щодо утримання поглинає зобовязання з догляду. Відповідно до Розділу 6 Інструкції «Посвідчення договорів довічного утримання та договорів про надання утримання», нотаріус має вчиняти такі дії при посвідчені договору: посвідчує договір довічного утримання, якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності після визначення частки цього співвласника у спільному майні та визначення порядку користування цим майном між співвласниками (пункт 83 Інструкції); у тексті договору довічного утримання обовязково зазначається, що набувач майна зобовязаний надати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення, також усі види догляду (опікування) з їх конкретизуванням або без такого та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін. У разі зобовязання набувача забезпечити відчужувача або третю особу житлом в будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання, в тексті договору зазначається конкретно визначена частка помешкання, у якій відчужувач або третя особа має право проживати (пункт 84 Інструкції); при посвідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору (пункт 85 Інструкції); у разі смерті фізичної особи - набувача за договором довічного утримання при відсутності у неї спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання нотаріус за письмовою заявою відчужувача припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робить відповідний напис з посиланням на статтю 757 ЦК України. При цьому юридична особа може мати більші можливості для матеріального забезпечення відчужувача, що не передбачав попередній ЦК України від 1963 року, де практика показала недоцільність обмеження юридичної особи як сторони договору довічного утримання, і тому нинішній ЦК України як видно з наведеного визначення договору довічного утримання, визнав за можливе набувати права власності на будинок чи інше майно також і юриди
План
Зміст
Вступ
1. Становлення інституту довічного утримання
2. Поняття і характеристика договору довічного утримання
3. Зміст договору довічного утримання: а) майно, що може бути обєктом договору довічного утримання;
б) строк чинності договору довічного утримання;
в) права і обовязки сторін г) підстави і порядок розірвання, припинення договору довічного утримання