Юридична характеристика добровільної відмови при незакінченому злочині. Зменшення обсягу кримінальної відповідальності. Призначення Кримінального кодексу. Суть і правові наслідки добровільної відмови. Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.
Аннотация к работе
Діяння, які є злочинами, і відповідальність за них визначаються виключно законами (Nullum crimen, nulla poena, sine lege). Це правило, відоме ще з римських часів, знайшло юридичне закріплення у Конституції України (ст.92) і чинному Кримінальному кодексі України (далі - КК) від 5 квітня 2001 року. Цілком очевидно, що суспільство вправі встановлювати для злочинців кримінальну відповідальність, яка за своїм соціальним призначенням є визначеними кримінальним законом заходами державного реагування на вчинений злочин. Власне, основним призначенням Кримінального кодексу є визначення діянь, що є злочинами, а також покарань, які застосовуються до осіб, що їх вчинили (ч.2 ст.1 КК України).1 зазначеної статті «добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця». 17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Якщо ж злочин не може бути доведеним до кінця за будь-якими обєктивними причинами (непридатні засоби, непереможний опір потерпілого, викриття охороною тощо), то тут добровільної відмови немає, а є обєктивна неможливість завершити злочин. Вона включає наступні ознаки (характеристики): 1) на певному етапі діяння (кілька діянь) особи у поєднанні з іншими обставинами утворює склад незакінченого злочину; в більшості випадків добровільна відмова від доведення злочину до кінця має місце за наявності складу готування до злочину чи складу незакінченого замаху на злочин, однак інколи добровільна відмова не виключається і за наявності складу закінченого замаху на злочин; 3) остаточна відмова від продовження злочинної діяльності має відбуватись при усвідомленні особою можливості доведення злочину до кінця; саме таке усвідомлення відрізняє добровільну відмову від вимушеної, яка, якщо вона має місце, також здійснюється особою за своєю волею, але при цьому залишається елементом складу готування до злочину чи незакінченого замаху на злочин.Субєктивною межею добровільної відмови більшість фахівців визнають ситуацію, коли винна особа повністю усвідомлює наявність можливості безперешкодного чи з подоланням певних перешкод доведення злочинної діяльності до кінця. До цього додамо, що добровільна відмова можлива лише щодо злочину, який вчиняється з прямим умислом. При цьому добровільна відмова від завершення злочину виключає кримінальну відповідальність не за всі вчинені винним дії, а лише за припинений злочин, тобто за той злочин, що не був доведений до кінця. Обєктивні межі добровільної відмови визначаються станом незавершеності злочину. У злочинах із формальним складом, який не передбачає шкідливих наслідків як обовязкових ознак, добровільна відмова можлива лише на стадіях готування і незакінченого замаху.Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, оскільки тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку заподіяння шкоди обєкту, який охороняється кримінальним законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, оскільки є всі елементи складу злочину і відмовитися від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне. На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива майже у всіх випадках (крім випадків, коли готування до злочину містить склад уже закінченого злочину, наприклад, у ст.257 КК «Бандитизм»), причому у формі простої (чистої) бездіяльності. Як зазначається у літературі, на стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням та ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного звязку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного звязку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин.17 КК «добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця». Відповідно до наведеної норми добровільна відмова від злочину є самостійною підставою виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, оскільки шляхом добровільної відмови особа усуває створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне заподіяння шкоди обєкту, перешкоджає закінченню злочину. Відтак «кримінальна відповідальність за конкретний злочин виключається, якщо особа добровільно і остаточно відмовилась від завершення цього злочину, від доведення його до кінця». Тому добровільна відмова від злочину - це обставина, що повністю виключає кримінальну відповідальність,
План
Зміст юридичний правовий кримінальний злочин відмова
Вступ
1. Юридична характеристика добровільної відмови при незакінченому злочині
1.1 Поняття та ознаки добровільної відмови від вчинення злочину
1.2 Межі і мотиви добровільної відмови
1.3 Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова
2. Правові наслідки добровільної відмови від злочину
2.1 Виключення кримінальної відповідальності
2.2 Зменшення обсягу кримінальної відповідальності
3. Особливості добровільної відмови співучасників
4. Відмінність добровільної відмови від доведення злочину до кінця від дійового каяття