Особливості засвоєння доброзичливості та втілення її у повсякденність. Пошук ефективних способів поєднання індивідуальних та загальнолюдських цінностей в українській філософській думці. З’ясування умов успішного функціонування довірливого світовідношення.
Аннотация к работе
Пошук компромісу між багатогранним загально-історичним, локальним, особистим досвідом трансформує повсякденну ситуацію вибору між добром і злом на абстрактному рівні у проблему відверто конкретних форм її засвоєння: доброзичливості (як мінімум) і доброчинності (як максимум) на кшталт раціонального пошуку балансу інтересів у психолого-антропологічній, політико-правовій, соціально-філософській царинах. Також маємо за ціль довести, що гуманістична налаштованість, будучи як духовним актом, так і душевним станом, гарантовано слугує тривалості і комфортності перебування людини у світі поза межами історичного простору і часу, отже, належить до абсолютних, вічних, незнищенних цінностей. Гуманітарна традиція добросердечність тлумачить як результат переживання людиною себе у світі, що обумовлює, зокрема, толерантність, взаємоповагу, почуття власної гідності, тим самим, долає суперечність між людьми, гуманізує їх життєвий простір. Концепти сердечності, ґречності, доброзичливості, милосердя, щирості, смиренності, миролюбності, душевності, чемності, поміркованості тощо віднаходимо в гуманістичних міркуваннях Володимира Мономаха «. іти мои или инь кто сльшавь сю грамотицю . не по СМІИТЕСА . но wmy же любо дітии моихь . а приметь є в срдце свок . и не ЛІНИТИСА начнеть . такоже и ТРУЖАТИСА . первоє Ба діла . и дша свокж . страх’ иміите Бии в срдци своємь . и млстню ТВОРА не скудну . то бо ксть начатокь ВСАКОМУ добру» [2], Григорія Сковороди, чий кордоцентризм поціновує волю як «живу воду», як головну «міру» особистого життя, а «думки серця... непомітні, ніби їх зовсім немає, але з цієї искри повстає велика пожежа, виникає повстання та руїна; від цього зерна залежить ціле дерево нашого життя» [3, с. 641], Тараса Шевченка, переконаного: «Як серце сміється, сліпі очі плачуть./ Щоб вітер по полю слова розмахав,/Щоб люде не чули, бо то Боже слово,/То серце по волі з Богом розмовля,/ То серце щебече Господнюю славу,/А думка край світа на хмарі гуля./Ходи собі, мій голубе,/Поки не заснуло/ Твоє серце, та виспівуй,/Щоб люде не чули» [5, с.
Список литературы
1. Библия / Книги Священного писания Ветхого и Нового завета канонические / В русском переводе с параллельными местами. - М.: Всесоюзный совет евангельских христиан-баптистов, 1988. Кн.1. - 925 с.; Кн.2. - 292 с.
2. Володимиръ Мьномахъ1. По оу ч ен ь к // Повчання Володимира Мономаха дітям [за Лаврентіївським списком] / Літопис Руський. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// litopys.org.ua/pvlyar/yar09.htm. - Назва з екрана.
3. Сковорода Григорій. Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни // Г.С.Сковорода. Сад божественных ПЪСНЕЙ. Вірші, байки, діалоги, притчі. - К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1988. - 319 с.
4. Чижевський Дмитро. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова // Д.І.Чижевський. Філософія Г. С. Сковороди. - Харків: Прапор, 2004. - 272 с.
5. Шевченко Тарас. Перебендя // Т.Г.Шевченко Повна збірка творів. - К.: ТОВ «Видавництво Глорія», 2014. - 400 с.: іл.
6. Шинкарук Володимир. Категоріальна структура наукового світогляду // В.І.Шинкарук. Вибрані твори у 3-х т. - К.: Український центр духовної культури, 2004. - Т.3, Ч.1. - С.164-172.
7. Юркевич Памфил. Из науки о человеческом духе // П.Д.Юркевич. Философские произведения. - М.: Издательство «Правда», 1990. - 338 с.