Дмитро Донцов і "Літературно-науковий вісник" на тлі розвитку української літератури і журналістики 20-х-30-х років. Ідеологічні, естетичні та організаційні принципи - Автореферат
Знайомство з постатю Дмитра Донцова, його значення для розвитку українського визвольного руху ХХ століття та організації українського інтелектуального життя; формування ідеології українського націоналізму під впливом Донцова, як феноменального явища.
Аннотация к работе
Загальна проблематика дисертаційного дослідження, яка виноситься на захист, - функціонування журналу "Літературно-Науковий Вісник" (1922-1932) і його безпосереднього продовження, журналу "Вісник" (1933-1939), під редагуванням Дмитра Донцова (1883-1973) та вплив цих видань на розвиток української суспільно-політичної думки, практичну політику, на динаміку інтелектуальних мод і тенденцій. Редагований Дмитром Донцовим ЛНВ ("Вісник") перебував на вістрі всіх ідеологічних та естетичних дискусій не лише в тогочасній Галичині та на еміграції, а й викликав пильний інтерес українських інтелектуалів Наддніпрянщини. Донцову вдалося організувати яскравий осередок письменників, критиків, літературознавців, політичних ідеологів та есеїстів, що увійшов в історію під назвою "празької школи" або "вістниківців". У дисертаційному дослідженні зясовуються джерела світогляду Дмитра Донцова, еволюція його ідейних вподобань, вплив на інтелектуальне й суспільно-політичне життя та важливість, навіть нагальну необхідність застосування його ідеологічної доктрини для вирішення багатьох завдань, які стоять перед українською державою сьогодні. Ця праця має на меті дати науково об_рунтовану оцінку Дмитрові Донцову - громадському діячеві, ідеологу, есеїсту, редактору, видавцю - на тлі його доби, від початку ХХ століття до другої світової війни.Формування світогляду Дмитра Донцова, розповідає про життєвий і творчий шлях Д.Донцова, що є важливим для обраної теми, адже головний редактор ЛНВ ("Вісника") протягом життя зазнав значної еволюції світогляду й переконань: від атеїзму й соціалізму до націоналізму і засад воюючої Церкви. По-третє, вся література з донцовського видавництва, включно з ЛНВ ("Вісником"), виходила під безпосереднім редагуванням самого Дмитра Донцова, мала на собі знак його пристрасного стилю, була відповідно дібрана, ідеологічно загострена та, до певної міри, у цих же ідеологічних межах, інтелектуально поліфонічна. В дисертаційному дослідженні розкривається принципове питання: "Чи був Донцов для поляків "своїм", чи діяв узгоджено з польськими владними чинниками?" Зясовується, що “своїх” не садять до концтаборів, що подібним закидам немає жодних документальних свідчень. На наш погляд, оцінки Галини Сварник цілком відповідають історичній правді: "Одинадцять річників "Літературно-Наукового Вісника" і шість з половиною річників "Вісника", які вийшли за редакцією Донцова, зуміли прищепити свої ідеї досить широким колам суспільства, особливо на західноукраїнських землях, витворили літературну школу "вістниківців", зуміли дати відповідь на вимоги міжвоєнної доби, вказували шлях, яким повинна йти нація, щоб досягти окресленої мети”. У дисертаційному дослідженні термін “празька школа” української літератури тлумачиться нами як своєрідний евфемізм, покликаний применшити значення Дмитра Донцова в оформленні цього інтелектуального кола (чомусь "пражани", а не "вістниківці", "донцівці" чи "націоналісти").У висновках зазначається, що головний редактор ЛНВ ("Вісника") Дмитро Донцов був не лише активним учасником, а й творцем своєї буремної доби. Ідеологію і традицію українського націоналізму треба розглядати не за вульгарними аналогіями з французьким інтегральним націоналізмом, італійським фашизмом, німецьким націонал-соціалізмом, російським шовінізмом і ксенофобією, а тільки як феноменальне явище. Українці заявили про себе як про субєкт, а не обєкт історії, величезними жертвами наближаючи "безкровне" проголошення незалежності 1991 року. Донцову вдалося організувати потужне видавництво, згуртувати навколо журналу коло "вістниківців" - визначних письменників, есеїстів та ідеологів, яке, разом із самим Дмитром Донцовим, мало величезний вплив на українське суспільство, особливо молодь, міжвоєнної доби. Оскільки творча діяльність лідера "вістниківців" рухалася у річищі загальної тенденції формування української модерної нації, тобто, як уже зазначалося, мова йде про органічне продовження ідей його попередника Миколи Міхновського, донцовська естетика значною мірою співвідноситься з традицією українського модернізму початку століття.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
У висновках зазначається, що головний редактор ЛНВ ("Вісника") Дмитро Донцов був не лише активним учасником, а й творцем своєї буремної доби. Концептуальне оформлення його ідеологічного портрету на тлі епохи, творча, редакторська та видавнича діяльність, комунікативний резонанс ЛНВ ("Вісника") і творчості взагалі, методологічне значення донцовської спадщини для сьогодення - комплексне наукове висвітлення постаті Дмитра Донцова зроблене у дисертаційному дослідженні вперше.
1. Під значним, якщо не визначальним, впливом Донцова формується ідеологія українського націоналізму та організований націоналістичний рух, до якого він формально не належав. Ідеологічно-політична концепція Дмитра Донцова стала органічним продовженням доктрин його попередників, зокрема Юліана Бачинського та Миколи Міхновського.
2. Ідеологію і традицію українського націоналізму треба розглядати не за вульгарними аналогіями з французьким інтегральним націоналізмом, італійським фашизмом, німецьким націонал-соціалізмом, російським шовінізмом і ксенофобією, а тільки як феноменальне явище.
3. Особливо слід відзначити виховну роль донцовських писань. Він виховував революціонера, борця за волю України. Його ідеї знаходили своє практичне політичне втілення. Автор дисертаційного дослідження стверджує, що без орденського проводу, без націоналістичного резистансу з його ідеалізмом і послідовністю у відстоюванні українських національних інтересів, неможливо собі уявити нашу історію ХХ століття. Українці заявили про себе як про субєкт, а не обєкт історії, величезними жертвами наближаючи "безкровне" проголошення незалежності 1991 року. Вся новітня історія українського націоналізму обертається навколо ідеї української самодостатності - завжди актуальної в естетиці та політиці.
4. Редагований Дмитром Донцовим журнал ЛНВ ("Вісник") - важливий етап у розвитку української журналістики. Без перебільшення, цей часопис належав до найпопулярніших українських інтелектуальних видань усіх часів і мав величезний комунікативний резонанс. Донцову вдалося організувати потужне видавництво, згуртувати навколо журналу коло "вістниківців" - визначних письменників, есеїстів та ідеологів, яке, разом із самим Дмитром Донцовим, мало величезний вплив на українське суспільство, особливо молодь, міжвоєнної доби.
5. Оскільки творча діяльність лідера "вістниківців" рухалася у річищі загальної тенденції формування української модерної нації, тобто, як уже зазначалося, мова йде про органічне продовження ідей його попередника Миколи Міхновського, донцовська естетика значною мірою співвідноситься з традицією українського модернізму початку століття. Адже середовище українських гуманітаріїв (літераторів, науковців) майже повністю співпадало з колом українських політиків.
6. На особливу увагу заслуговує пристрасний стиль Дмитра Донцова, який не залишав байдужим ні друзів, ні ворогів. Окрім того, що головний редактор ЛНВ ("Вісника") був оригінальним мислителем і видатним організатором, він також - один з метрів і патріархів української журналістики. Його публіцистичний талант найкраще виявився у жанрі есею. Власне від Донцова бере початок українська мода на есеїстику, яка знову вповні набрала силу в Україні лише у середині 80-х років. Виробленість цього синтетичного жанру свідчить про рівень розвитку модерного національного мислення. Тобто з постаттю Донцова повязується активізація українського інтелектуального життя.
7. Естетично-ідеологічна концепція Дмитра Донцова має романтичний характер. Загалом концепцію українського націоналізму в естетичній площині можна визначити терміном неоромантизм, що апелює до християнського ідеалізму та визначеності середньовічної готики і українського Бароко. Есеїстичний тип синтетичного мислення, притаманний Донцову та всім іншим "вістниківцям", символізуючи національно-культурну і творчу цільність, сьогодні протиставляється руйнівному впливові різноманітних псевдоліберальних космополітичних доктрин, наприклад, т.зв. "постмодернізмові", який має не філософську, а тоталітарну ідеологічну ідеологічну природу.
8. З філософського боку донцовська доктрина виявляє спорідненість з релігійним екзистенціалізмом Серена Кєркегора, романтичною герменевтикою Фрідріха Шлейєрмахера та Вільгельма Дільтея, волюнтаризмом Артура Шопенгауера, теорією надлюдини Фрідріха Ніцше, інтуїтивізмом Анрі Бер_сона. Донцов визначає людину як творця - історії, політики, мистецтва, інтерпретації, самого життя. Будь-яка одухотворена діяльність освячується ним як мистецтво.
9. Українська філософська традиція також виявляється у Дмитра Донцова нерозривною етичною спорідненістю діяння і міркування. Григорій Сковорода і Тарас Шевченко, Степан Бандера і Василь Стус жили, як проповідували і проповідувати так, як жили. Інакше вони не набули б визначального значення в українському контексті. Тобто інтелектуальна діяльність у нашій традиції, принаймні дотепер, майже неможлива поза етикою і практичним застосуванням. Етичність інтелектуалізму наближає українську традицію до мрій Мартіна Гайдеггера і Карла Ясперса про те, щоб німці стали народом філософів.
10. Зрештою ця настанова повязана з практицизмом Донцова, який уникає академічних дефініцій і струнких інтелектуальних побудов. Сам процес міркування, пошуку і здобування виступає у Дмитра Донцова об_рунтуванням, способом і метою людського та національного активізму. Унапрямлений ним український націоналізм нерозривно повязаний з традицією європейського традиціоналізму і консерватизму, сучасних йому активістичних та авторитарних доктрин. Разом з тим, донцовська концепція має цілком іманентний та оригінальний характер.
11. Його творча й теоретична спадщина, боротьба за чистоту ідеології розрахована передусім на практичне втілення. Ідеологічна доктрина Дмитра Донцова у наш час набуває особливого методологічного значення для формування української державної ідеології - визначення і відстоювання українських національних інтересів, насамперед у формуванні національного інформаційного простору. Вона спрямована на зміцнення стабільності державної системи України, що входить у коло зацікавлень усіх її громадян.
Список литературы
1) Гайдеггер М. Вечірня розмова в таборі для військовополонених // Українські проблеми. - ч. 2, 1997.
4) Квіт С. Вільна, але не самостійна. За що загинув Микола Міхновський? // Політика і культура. - ч.2, 2000.
5) Квіт С. Мова як основа способу мислення // Слово і суспільство. - Київ (Видавництво Інституту журналістики), 2000.
6) Маланюк Є. Дмитро Донцов // Книга спостережень. - Т.2. - Торонто, 1966. - С.376.
7) Платон. Собрание сочинений в 4-х томах. - Т.4. - Москва, 1994. - С.620.
8) Сварник Г. Дмитро Донцов як редактор "Літературно-Наукового Вістника" (1922-1932) і "Вісника" (1933-1939) у Львові //
9) Українська періодика: історія і сучасність. Матеріали другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - Львів, 1994. - С.156.
10) Янів В. Проблеми психологічного окциденту України // Визвольний Шлях. - ч.10, 1965. - С.1042.
11) Ясперс К. Відповідь на критику моєї праці "Що потрібно Федеративній Республіці? " // Українські проблеми. - ч. 2, 1994.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ: 1) В межах, поза межами і на межі // Слово і час. - ч.3, 1999. - С.18-19.
2) В пошуках українського стилю // Українські проблеми. - ч.4-5, 1994. - С.12-22.
3) "Вісник донцовський" // Енциклопедія сучасної України. - Т.2. - Київ, 2000. - С.34.
4) Вістниківці. - Київ (Видавництво Лінгвістичного університету), 2000. - 21 с.
5) Дещо про дослідницьку обєктивність // Слово і час. - ч.9, 1991. - С.67-68.
6)Дмитро Донцов і сучасність // Слово і час. - ч.1, 2000. - С.74.
7)Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет. - Київ (Видавничий центр "Київський університет"), 2000. - 372 с.
8) Дмитро Донцов: концепція чи провокація? // Слово і час. - ч.1, 2000. - С.71-74.
9) Донцов Дмитро Іванович // Енциклопедія сучасної України. - Т.2. -Київ, 2000. - С.257.
10) Естетичні засади Дмитра Донцова. - Київ (Видавництво Лінгвістичного університету), 2000. - 37 с.
11) Іван Франко і Михайло Грушевський // Слово і час. - ч.1, 1991. - С.61-67.
12) "Літературно-Науковий Вісник" (1922-1932) і "Вісник" (1933-1939) Дмитра Донцова. - Київ (Видавництво Лінгвістичного університету), 2000. - 21 с.
13) Маловідомий підручник з історії української філософії // Слово і час. - ч.7, 1993. - С.90-91.
14) Мартін Гайдер і українська традиція // Українські проблеми. - ч.1, 1997. - С.122-125.
15) Між історією і мистецтвом // Слово і час. - ч.11, 1991. - С.23-28.
16) Мова як основа способу мислення // Слово і суспільство. - Київ (Видавництво Інституту журналістики), 2000. - С.55-56.
17) Нарешті: філософія української ідеї // Слово і час. - ч.4, 1993. - С.80-81.
18) Нова літературна дискусія? // Українські проблеми. - ч.3, 1994. - С.76-78.
19) Основи герменевтики. - Київ (Видавництво Інституту журналістики), 1999.
20) Публіцист із Мелітополя // Слово і час. - ч.6, 1992. - С.26-36.
21) Світило українського Барокко // Слово і час. - ч.2, 1996. - С.84-85.
22) Сильна особистість в українській літературі // Наш клич (Київ). - ч.1, 1991. - С.26-36.
23) Сучасна українська журналістика і традиції "Літературно-Наукового Вісника"-"Вісника" (1922-1939) // Сучасна інформаційна політика. - Київ (Видавництво Інституту журналістики), 1999. - С.73-75.
24) Та поглянь сей новий ряд картин: те, що статися мусить! // Слово і час. - ч.10, 1991. - С. 62-63.
25) Тарас Шевченко як міф у творчості Дмитра Донцова // Ідейно-теоретична спадщина Дмитра Донцова і сучасність (матеріали наукової конференції). - Запоріжжя (Просвіта), 1998. - С.107-110.