Узагальнення питань економічної природи, форм і видів диверсифікації в ринковій економіці. Обгрунтування оптимальної виробничої структури, асортиментної і маркетингової політики в диверсифікованих агроформуваннях, застосування диверсифікації виробництва.
Аннотация к работе
Це потребує від субєктів ринкового господарювання на селі дотримуватись постійного високого рівня конкурентоспроможності за рахунок чинників природного, технологічного і організаційно-економічного характеру, поглиблення і розвитку кооперації, інтеграції, підвищення концентрації виробництва, його диверсифікації. Через реалізацію проектів диверсифікації виробництва покращується використання землі, засобів виробництва і трудових ресурсів, завойовуються додаткові ніші ринків, стабілізується фінансовий стан сільгоспвиробників, більш повніше задовольняється попит на продукцію, роботи, послуги. Важливість вирішення проблеми підвищення рівня диверсифікації виробництва в агроформуваннях і недостатнє її вивчення в Україні визначили актуальність, зумовили вибір теми дисертаційної роботи, мету, структуру та напрямки дослідження. Дослідження проведено із застосуванням діалектичного і системного підходу до вивчення економічних процесів, використанням законодавчих та нормативних актів органів державної влади України з питань розвитку АПК, праць зарубіжних і вітчизняних вчених з проблем диверсифікації виробництва на рівні аграрних підприємств і сільського господарства регіону. диверсифікація аграрний виробничий У процесі роботи застосовувалися такі методи економічних досліджень: системно-структурний, що використовувався при оцінці диверсифікації в сільському господарстві, монографічний та абстрактно-логічний - при узагальненні природи, форм і видів диверсифікації, її аграрної специфіки застосування, впливу на зайнятість населення і підвищення ефективності виробництва; порівняльний і балансовий, на основі чого здійснювався аналіз сільськогосподарської і несільськогосподарської діяльності аграрних формувань; кореляційно-регресійного аналізу, за допомогою якого досліджувався звязок між чинниками ефективності виробництва і використанням трудових ресурсів; економіко-математичного моделювання, що використовувався при оптимізації диверсифікованої структури виробництва.У першому розділі „Теоретичні засади диверсифікації в ринковій економіці” викладено сутність економічної природи і умови виникнення диверсифікації, розглянуто особливості розвитку диверсифікації виробництва в різних формах господарювання на селі та доведено необхідність використання диверсифікації виробництва як одного з найважливіших факторів зайнятості сільського населення і підвищення ефективності сільського господарства. Крім того, диверсифікацію в сільському господарстві можна проводити в напрямах: виробництва, фінансів та маркетингу. Незалежно від виду і форми диверсифікації виробництва до факторів її успіху відносять показник ступеню.Останній використовується для класифікації сільськогосподарських підприємств, які можна обєднати в наступні групи: найбільш диверсифіковані підприємства - багатогалузеві та мають обширну номенклатуру і асортимент продукції та послуг; середній ступінь диверсифікації - вузькоспеціалізовані підприємства з широкою номенклатурою продукції, що виробляється в межах спеціалізації декількома повязаними напрямами діяльності; найменш диверсифіковані - вузькоспеціалізовані господарства. Диверсифікація виробництва, розвиваючи соціальну інфраструктуру села, створює нові робочі місця і ефективність використання трудових ресурсів в умовах диверсифікації виробництва є похідною від ефективності господарювання. У другому розділі “Стан і економічна оцінка диверсифікації аграрного виробництва в регіоні” оцінено динаміку і ефективність виробництва в сільському господарстві, проаналізовано виробничо-комерційну несільськогосподарську діяльність в складі аграрних формувань та визначено ступінь диверсифікації виробництва за галузями рослинництва і тваринництва в адміністративних районах та в цілому по регіону.Процес диверсифікації виробництва не потрібно розглядати в противагу поглиблення його спеціалізації. Відмінність їх в тому, що коли диверсифікація задовольняє додатковий попит, повніше використовує ресурси, оздоровлює екосистеми, освоює нові технології, підвищує доходність підприємства, то спеціалізація направлена на більш масове виробництво, низькі затрати праці, підвищення якості, широке використання НТП, високу продуктивність праці, високу галузеву оплату праці. Основними факторами, що негативно впливають на розвиток диверсифікації виробництва в сільському господарстві регіону, є диспаритет цін на промислову і аграрну продукцію, незабезпеченість засобами виробництва по основній діяльності, невирішеність фінансово-кредитного забезпечення, нерозвиненість одержаної в спадок виробничої та соціальної інфраструктури, необізнаність з механізмами диверсифікації, стереотипність мислення багатьох спеціалістів в тому, що диверсифікація призводить до деспеціалізації, знижує ефективність інвестицій, веде до розпилення ресурсів, виробництва не завжди доброякісної продукції, насаджує неконкурентоспроможне і неефективне виробництво. Найбільшу питому вагу у несільськогосподарській діяльності сільськогосподарських підприємств різних форм власності до всього виробни