Основні тенденції трактування проблеми автора в сучасному літературознавстві. Авторська свідомість як проблема літературно-теоретичного дискурсу. Поверхневі та глибинні структури вияву авторської свідомості в інтелектуальній прозі В. Домонтовича.
Аннотация к работе
Дослідники вважають необхідним пояснити амбівалентний характер авторської присутності в тексті, висловити власну позицію з приводу того, чи можна зіставляти біографічного автора та автора, що існує лише в естетичному вимірі. Безліч підходів до розвязання проблеми автора можна згрупувати в два основні протилежні напрями: зясування того, що “хотів сказати” автор, і відмова від єдино правильного значення на користь “мови” тексту й активної співпраці читача. Оскільки специфіка “слідів” авторської присутності в тексті тісно повязана з індивідуальним стилем і світосприйняттям митця, ми вважаємо доцільним обґрунтування певної концепції авторської свідомості на прикладі творчості одного письменника. Теоретичне значення такого дослідження полягає у формуванні певної моделі вивчення авторської свідомості, яку можна застосувати до творчості кожного автора. Домонтович, з одного боку, постійно спонукає читача проводити паралелі між автором як реальною особою (ученим-археологом, історіософом, письменником і водночас таємним аґентом) та автором як текстуальною стратегією, а з іншого, постійно вказує на потребу розмежування біографічного та феноменологічного “авторів”.Бурдьє), безперечно, мають сенс, однак про автора варто говорити насамперед як про митця, що творить нові образи у віртуальному світі, а не як про людину, зобовязану реагувати своїми творами на суспільні явища. Глибинний звязок між різними творами одного автора дозволяє говорити про існування в свідомості письменника певного “тексту”, який у численних варіаціях виявляється в різних його творах. Проблема розмежування цих “субєктів”, на нашу думку, повязана насамперед із багатозначністю термінів “автор”, “власне автор”, “образ автора”, “автор-оповідач”, “наратор”, які не завжди чітко узгоджуються. Домонтовича від іконографічного змалювання відомих постатей, а також акцент на тісному звязку між переживаннями Костомарова і його творами, що дозволяє розглядати персонажів як свідомі чи несвідомі проекції самого автора. В автобіографічно-мемуарній прозі спогади про певний період свого життя свідчать про “самопроговорювання” автора, однак автор не дає змоги подивитися на текст лише з реальної перспективи (згадати хоч би появу в “Болотяній Лукрозі” “мого друга Віктора Петрова”), створюючи нову реальність на межі дійсності та уяви й розповідаючи про себе як про Іншого.Гірняк М. До проблеми “взаємин” формалізму і В. Дискурс формалізму: український контекст (Соло триває… нові голоси.