Аналіз теоретичних ідей та досвіду з використання дитячої літератури як засобу формування особистості. Теоретичні ідеї прогресивних українських педагогів і просвітителів стосовно впливу дитячої літератури. Навчання, виховання й розвитку особистості.
Аннотация к работе
Методологічною основою реалізації означених завдань є головні державні документи про освіту, зокрема Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, де визначено пріоритетні напрями створення дієвої системи навчання й виховання, яка б забезпечувала «всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури». Успішне досягнення означених пріоритетів у формуванні особистісних якостей підростаючих поколінь вимагає творчого вдосконалення існуючих форм, методів, способів і засобів виховного впливу на дитину, починаючи з раннього віку, бо, за справедливим висловом Я. У цьому звязку незаперечне значення має доцільне використання естетико-гуманістичної сутності художніх творів для дітей як суттєвого засобу розвитку особистості дитини: її інтелекту, загальнолюдських цінностей, збагачення її знань та уявлень про світ і людину, виховання духовно-естетичних потреб, засвоєння гуманістичних основ міжособистісного спілкування, формування устремлінь до пізнання здобутих народом національних цінностей тощо. Аналіз історико-педагогічних джерел і наукових досліджень, з огляду на вищеозначену проблему, дозволив зясувати, що різні аспекти використання дитячої літератури як засобу формування особистості дитини розглядалися за такими напрямами: активізація процесу морального виховання старшокласників під час вивчення зарубіжної літератури (В. Таким чином, вагомість і значущість розвязання проблеми використання дитячої літератури для вдосконалення існуючих форм і методів виховного впливу на особистість дитини й недостатня її розробленість в історико-педагогічній літературі зумовили вибір теми дослідження - «Дитяча література як засіб формування особистості дитини (друга половина ХІХ-початок ХХ ст.)».У першому розділі «Теоретичні питання розвитку дитячої літератури у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ століття» проаналізовано й викладено стан наукової розробки проблеми дослідження; обґрунтовано специфіку й функції дитячої художньої літератури в історії вітчизняної педагогічної думки; визначено роль дитячої періодики в становленні й розвитку літератури для дітей; виокремлено вимоги до художніх текстів книг для позакласного читання та навчальної літератури. У розділі на основі здійсненого вивчення самого поняття «дитяча література» в найбільш відомих словниках та енциклопедіях, як педагогічних, так і літературознавчих схарактеризовано різні точки зору укладачів стосовно зазначеного поняття, узагальнено спільне й зроблено висновок про те, що до дитячої літератури належать твори, написані безпосередньо для дітей; вона включає представників усіх періодів дитинства, враховує їхні вікові та психологічні особливості й відіграє значну роль у формуванні особистості дитини. У процесі дослідження встановлено, що прогресивно налаштовані українські педагоги, просвітителі й широкий громадсько-педагогічний загал другої половини ХІХ-початку ХХ ст. гостро ставили й позитивно вирішували питання про необхідність існування спеціальної літератури для дітей з розвивальними й виховуючими можливостями, яка була б захоплюючою, «природовідповідною й доступною для дитячого розуму»; «збагачувала б словами рідної мови», що до цього були невідомі дітям; «наштовхувала б на самостійну розумову працю»; впливала б на «розвиток чуттєвої сфери дітей», зокрема уяви, фантазії, творчості; посилювала б їхню здатність до самооцінки й взаємодії з соціальним середовищем; формувала б світогляд. У результаті аналізу науково-педагогічних джерел встановлено, що до функцій дитячої літератури з метою її впливу на розвиток особистості дитини відносились: навчальна (приведення в систему, пояснення й збагачення тих знань про світ і людину, які дитина вже отримала з самого життя; «введення дитини в науку через навколишню дійсність»), виховуюча (сприяння формуванню глибоких моральних якостей, зокрема: загостреного відчуття добра і зла; поваги до батьків; добрих почуттів до іншої людини чи будь-якого створіння природи; любові до «чесноти, правди й справедливості»; почуття єдності людини і природи й взаємозалежності їхнього існування у Всесвіті; збудження любові до рідного краю й бажання служити своєму народу); розвивальна (розвиток мислення дитини, її творчої уяви й розумових здібностей; розширення й збагачення лексичного словника юного читача, розвиток його мовленнєвих здібностей завдяки досконалості, образності, емоційності відповідної до особливостей дитячого сприйняття мови). У другому розділі «Досвід використання дитячої літератури як засобу формування особистості дитини у шкільній практиці другої половини ХІХ-початку ХХ ст.» на основі вивчення архівних джерел, наукової літератури, матеріалів законодавчого характеру, періодичної педагогічної преси досліджуваного періоду узагальнено досвід роботи з дитячою книгою у шкільних та позашкільних навчальних закладах; проаналізовано форми, методи, прийоми й способи її використання як за