Становлення та розвиток жанру дитячої опери в українській музичній спадщині. Українська музична казка в практиці сучасної школи. Становлення жанру дитячої опери у творчості М. Лисенка. Постановка дитячої опери М. Чопик та В. Войнарського "Колобок".
Аннотация к работе
Театр творить, щоб існувати і існує, щоб творити, сприяючи духовному зростанню, усвідомлення його громадянами свого призначення на цій землі. Як синтетичне мистецтво, що одночасно діє на глядача словом, дією, пластикою актора, світлом, музикою, скріплене контактом із глядацькою аудиторію, театр забезпечує колективність творчого процесу, що є неоціненим засобом вихованого впливу на людей. Театр для дітей - це школа наочного методу викладання: більшої наочності, ніж в театрі, неможливо знайти ні в якому учбовому закладі. Талановита гра акторів, оформлення сцени і одяг акторів, оформлення сцени і одяг акторів створюють повну ілюзію реалюності подій, викликають зацікавленість, пробуджують різні почуття (симпатії чи невдоволення діями персонажів), наслідком яких є оцінка дій і характерів. Даною дипломною роботою автор ставить за мету привернути увагу до функціонування і розвитку дитячої театральної творчості і вважає,що це питання є актуальним в педагогічній практиці сучасної школи.Робота складається з двох частин:теоретичної та практичної у формі постановки дитячої музичної казки М.Чопик та В.Войнарського “Колобок” силами учнів Бучацької ЗОШ/2 I-III ступенів.У ,,Законі про театральні вистави” він пише, що театр учить дітей ,,спостерігати відмінності у мові, вміти відразу реагувати на цю відмінність, робити пристойні рухи та тримати обличчя і руки, й усе тіло відповідно до обставин, змінювати й пристосовувати голос, словом, проводити будь-яку роль пристойно”.[11, с.140] Головні твори того часу з являлися саме в ній, а коли усі твори постали за її межами або й зовсім за межами України, як драма Дмитра Туптала, митрополита Ростовського, або драматичні твори Симона Полоцького, що оселився в Москві, чи інших церковних достойників, то вони однаково вийшли з Київської академії, з якою були звязані своєю освітою автори тих творів. Не можна, як тепер, уважати українським у театрі те, що звучало в народній українській мові, і відкидати, вважати за українське те , що користується іншою, особливо польською, а надто московською мовами. Тож, за мовою визначення національності театру може мати місце і бути оправданим після 1881 року, коли театр в українській мові віддалився від театру в московській мові. У 1921 році Ураїнський державний театр поставив на майданчику на Дніпром, поблизу памятника св.Володимиру, три спектаклі для дітей: дві опери М.Лисенка і одну народну казку, проте ,, ці спектаклі були епізодичними , не мали ніякої спрямованості і тому не могли створити форму театру для дітей “[23, с.102]. М.Розенштейн звертає увагу на складність питання, яким має бути театр для дітей, і вважає, що його треба розглядати принципово і в деталях, ,,що у своїй роботі він повинен керуватися потребами дитячої душі, незалежно від того, чи буде він (театр) освітнім засобом чи тільки естетичним відпочинком і засобом розвитку естетичних почуттів.Він був талановитим і плідним композитором, блискучим піаністом, диригентом, педагогом, фольклористом, котрий започаткував розвиток української музичної фольклористики. Лисенка у відродженні національної культури, його молодший сучасник, відомий літературознавець С.Єфремов писав:,, Лисенко був один із найдужчих пропагаторів українства, що своєю непереможною силою здобував для його все нові й нові позиції навіть там, куди іншим діячам ніяк було доступитись. А таких гуртків, особливо ж по школах і тоді ж мало було на українських землях. І це все знало, що автором тих композицій, що так припадали всім до серця, був Лисенко; отож і не дивно, що це імя рік від року ставало все улюбленішим, милим, дорогим. У Лисенка було дуже широке коло друзів і знайомих.Так, на думку багатьох авторів, витоки гри коріняться у вродженому інстинкті наслідування; гра задовольняє потребу у відпочинку й релаксації; її можна розглядати як попереднє тренування перед серйозною справою, здійснення якої вимагає життя; у грі можна побачити форму задоволення нереалізованих бажань; необхідну для субєкта компенсацію одноманітної діяльності; вправу на самовдосконалення тощо. Столович у книзі "Мистецтво і гра" висловлює думку, згідно з якою гра є школою, що вчить людину сприймати умовність, бачити в умовному безумовне, в безумовному умовне, без чого не може бути сприйняття художнього твору. Гра не буває без іграшки, і якщо її немає у граючого, він створює її сам з будь-якого предмета. Виготський пояснював популярність драматизації як виду дитячої творчості двома причинами: по-перше, драма, що заснована на діях самої дитини, тісно повязує художню творчість з особистими переживаннями; по-друге, будь-яка драматизація є грою, тому вона синкретична, тобто охоплює різні види творчості. Як правило вони відбуваються за такою схемою: для встановлення контакту з дітьми актори показують етюди, в яких розповідається якась історія; потім дітей просять повторити те, що вони побачили; для діалогу-обговорення дітям пропонують порівняти різні сценічні інтерпретації образів; потім актори знову показують історію, враховуючи підказки дітей.Те
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Становлення та розвиток жанру дитячої опери в українській музичній спадщині
1.1. Передумови становлення шкільного театру в Україні
1.2. Становлення жанру дитячої опери у творчості М. Лисенка
Розділ 2. Українська музична казка в практиці сучасної школи
2.1 Театральна діяльність школярів як необхідний елемент освітньо-виховного процесу на всіх його етапах
2.2 Педагогічний потенціал музично-драматичних творів для дітей
2.3 Постановка дитячої опери М. Чопик та В. Войнарського «Колобок»