Дослідження суті дитячої безпритульності як соціального явища, обумовленого соціально-економічними та політичними умовами життя суспільства. Аналіз досвіду подолання безпритульності в Радянській Україні в 20-х - першій половині 30-х роки ХХ століття.
Аннотация к работе
- 35 тис. Ці діти, як правило, займаються бродяжництвом, жебракуванням, крадіжками, вживають алкогольні напої, токсичні та наркотичні речовини. Проблема дитячої бездоглядності та безпритульності не нова для України, а тому її практичне вирішення вимагає наукового аналізу досвіду подолання безпритульності у 20-х - першій половині 30-х рр. Дослідження історичного досвіду подолання дитячої безпритульності в Радянській Україні в 20-х - першій половині 30-х років розкриває нові сторінки в складній і суперечливій за змістом історії України цього періоду. Обєктом дослідження є дитяча безпритульність як соціальне явище, державні та громадські організації, що займалися проблемами подолання цього соціального явища в Україні в досліджуваний період. ХХ століття, тобто з перших кроків створення радянської системи охорони дитинства до середини 30-х років, коли дитяча безпритульність як масове соціальне явище була в цілому подолана.У першому розділі - “Дитяча безпритульність: історіографія проблеми, джерела, методологія та методи дослідження” розглядається стан наукової розробки теми дисертаційного дослідження, його джерельна та методологічна база. Проблематика історії дитячої безпритульності в Україні розпочала досліджуватися ще безпосередньо в ході її подолання. Спираючись на аналіз світового досвіду в організації роботи державних установ з безпритульними, а також враховуючи соціальні корені безпритульності на різних відрізках її історії, автори здійснили спробу надати наукове визначення терміну “дитяча безпритульність”, виявити соціально-економічні причини його появи. І хоча більшість з них мають пропагандистську спрямованість і не відзначаються глибоким науковим аналізом та цілісністю сприйняття досліджуваної проблеми, проте, саме в цей період були закладені підвалини наукового підходу до розробки проблеми дитячої безпритульності. Але, в цілому, проблема залишається до кінця не розробленою, бо такі ключові питання як роль та місце громадських обєднань та організацій в боротьбі з дитячою безпритульністю, особливості подолання дитячої безпритульності в другій половині 30-х років, діяльність органів ДПУ-НКВД у подоланні дитячої безпритульності залишаються поза увагою дослідників.Найбільш ефективною та розповсюдженою серед форм участі громадськості в подоланні дитячої безпритульності досліджуваного періоду виявилась система патронату, тобто система передачі дітей-сиріт на утримання та виховання (часткове або повне) до окремих підприємств, військових частин, громадських організацій (колективний патронат), або сімей (індивідуальний патронат). Проте, під час голодомору 1932-1933 рр. практика переведення дітей на патронат (індивідуальний - до селянських сімей, колективний - радгоспам та колгоспам) була антигуманною, а то і злочинною, бо призводила до неминучої смерті дітей у голодному селі. Тільки на І Всеукраїнському зїзді “Друзів дітей” у 1927 р. були відокремлені функції комісій допомоги дітям від роботи товариства: комісії почали займатись виключно боротьбою з безпритульністю, а товариство - профілактичною роботою. ХІІ зїзд РКП(б) (квітень 1923 р.) в резолюції “Про роботу РКСМ” визначив напрямки діяльності комсомолу з питань боротьби з безпритульністю та охорони прав дітей, серед яких головними вбачались створення з комсомольців бригад дитячої соціальної інспекції; направлення комсомольців на роботу в інтернатні установи; участь у роботі товариства “Друзі дітей”; організація суботників для збору коштів тощо. З перших років встановлення радянської влади на Україні сформувалася державна системи охорони дитинства, яка включала в себе: законодавство з питань охорони дитинства, державні і громадські установи боротьби з безпритульністю, мережу закладів для безпритульних дітей та різноманітні види допомоги дітям.
План
2. Основний зміст дисертації
Список литературы
1. Зінченко А.Г. Застосування системи патронування в Радянській Україні як шляху подолання дитячої безпритульності в 20-30-х роках // Наукові записки / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.- Вип.9.- К.: ІП і ЕНД, Полтава: АСМІ, 1999.- С.142-146.
2. Зінченко А.Г. Досвід боротьби з дитячою безпритульністю в Радянській Україні на початку 30-х років // Україна на порозі ХХІ століття: актуальні питання історії: Збірник наукових праць / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко.- К.: Стилос, 1999.- С.208-218.
3. Зінченко А.Г. До проблеми про причини виникнення дитячої безпритульності в Радянській Україні в 20-х - 30-х роках ХХ ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.- Вип.VI. - Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 1999.- С.99-109.
4. Зінченко А.Г. Діяльність добровільних товариств щодо подолання дитячої безпритульності в Україні у 20-30-х роках // Наукові записки: Зб. наук. ст. Нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, І.М. Ковчина, Н.М. Скоробогатько.- Вип. спец.- К.: Логос, 1999.-С.59-67.
5. Зинченко А.Г. Н.К. Крупская о причинах беспризорности // Тезисы общественно-политических чтений, посвященных 70-летию комсомола Украины “Молодежь и актуальные проблемы исторической науки”.- Киев, 1989.- С.30-31.
6. Zintschenko Alla G. Waisenkinder - obwohl die Eltern am Leben sind // MENSCHENRECHTE.- 1996.- № 6.- S.5-6.
7. Зінченко А.Г. Безпритульність як соціальне явище (до історії розвязання проблеми) // Соціальна політика і соціальна робота.- 1998.- №1-2.- С.78-86.
8. Зінченко А.Г. Історичний аспект соціального явища дитячої безпритульності // Український часопис прав людини.- 1998.- №3-4.- С.33-43.