Покращання результатів хірургічного лікування хворих з гліомами супратенторіальної локалізації. Основа клініко-статистичного прогнозування, профілактики дислокаційних ускладнень. Післяопераційна летальність та їх роль в безпосередній причині смерті.
Аннотация к работе
За літературними даними після хірургічного видалення гліом головного мозку ускладнення виникають у 25 % - 35 % хворих, що порушує схему лікування, погіршує якість життя хворих, збільшує період реабілітації і може призвести до летального випадку (Савченко А.Ю., 1997, Bernstein М., 2000, Михайлюк В.Г., 2004). Результати хірургічного лікування хворих з гліомами супратенторіальної локалізації значною мірою залежать від тактики ведення хворого, що включає в себе методи профілактики хірургічних ускладнень (належне хірургічне забезпечення втручання, адекватне анестезіологічне ведення перед-, інтра-, післяопераційного періодів), проведення необхідних і адекватних лікувальних заходів у разі їх виникнення. Провести ретроспективний аналіз та співставити результати морфологічних і клініко-інструментальних методів досліджень, встановивши їх діагностичну цінність у вивченні механізмів розвитку післяопераційних дислокаційних ускладнень. Дослідити можливості клініко-статистичного аналізу в прогнозуванні розвитку дислокацій мозку і розробити алгоритми їх профілактики та стандарти лікувальної тактики при виникненні цих ускладнень у хворих з гліомами супратенторіальної локалізації. Встановлено прогностичну цінність окремих факторів та їх сполучень, що впливають на ризик розвитку післяопераційних дислокаційних ускладнень на передопераційному етапі, серед них основними є: локалізація, ступінь анаплазії пухлини, наявність та виразність застійних явищ на очному дні, загальний стан хворого до операції, сумарний об‘єм патологічного вогнища; на інтраопераційному етапі: ступінь напруження твердої мозкової оболонки (ТМО), радикальність операції, об‘єм внутрішньої декомпресії, загальна крововтрата, методики забезпечення гемостазу, ступінь реляпсу мозку після операції, характер дренування післяопераційної рани; на післяопераційному етапі: час відновлення та рівень свідомості, показники температури тіла в найгострішому та гострому післяопераційних періодах.Весь клінічний матеріал був розподілений на 3 групи: 1 група (112 спостережень) - випадки, де мав місце розвиток післяопераційних дислокаційних ускладнень, які стали причиною незворотних гемодинамічних порушень в стовбурових відділах мозку і смерті хворих; 2 група (90 спостережень) - випадки, де дислокації мозку значно обтяжили перебіг післяопераційного періоду, знизили якість життя хворих, але не призвели до смерті. Хворі, в яких ризик розвитку післяопераційних дислокаційних ускладнень був високим, але вони не розвинулись внаслідок впровадження своєчасних лікувально-профілактичних заходів, склали 3 групу (100 спостережень). При аналізі характеру та причин розвитку післяопераційних ускладнень, що виникли під час операції або в післяопераційному періоді в хворих з пухлинами великих півкуль головного мозку гліального генезу, враховувались 357 показників, а саме: · основні лабораторно-біохімічні показники крові та сечі в до-, та післяопераційному періодах в динаміці (160 показників); · показники нейровізуалізаційних методів досліджень (враховувались інтраскопічні дані щодо локалізації, розмірів, об‘єму пухлини та супутнього перифокального набряку; контури, структура, щільність пухлини; характер дислокації структур мозку; розміри та об‘єм післяопераційних гематом, набряку мозку та інші (всього 40) в динаміці; За даними комп‘ютерної томографії (КТ) та магнітно-резонансної томографії (МРТ): розраховувались розміри та об‘єм пухлини, супутнього перифокального набряку та загального патологічного вогнища (; ); ступінь латерального зміщення серединних структур мозку; оцінювались непрямі ознаки церебрально-дислокаційного синдрому: кути нахилу, симетричність, контури цистерн мозку тощо (Верещагін Н.В. та співав., 1986); розраховувались розміри та об‘єм післяопераційних гематом, кіст ((Педаченко Е.Г., Федірко В.О, 1997).В роботі наведено нове рішення наукового завдання підвищення ефективності хірургічного лікування хворих з гліомами супратенторіальної локалізації шляхом прогнозування, профілактики і лікування дислокаційних ускладнень. В структурі післяопераційної летальності хворих з гліомами супратенторіальної локалізації церебральні ускладнення складають абсолютну більшість - 81,4 % (р = 0,01), а дислокаційні серед них становлять - 85,5 % (р = 0,01). Згідно патогенетичних механізмів та термінів розвитку різних видів церебральних ускладнень запропоновано раціональну післяопераційну періодизацію: ранній післяопераційний період (до 14 діб), який включає найгостріший (до 1 доби), гострий (2-3 доба), підгострий (4-7 діб), відстрокований (7-14 діб) та пізній післяопераційний період (15 діб і більше). Геморагічні (85,6 %) та церебрально-набрякові (74,1 %) ускладнення найчастіше спостерігаються в найгострішому та гострому (до 3 діб) післяопераційному періодах, ішемічні (85,7 %) - в гострому та підгострому (2-7 доба) періодах, ліквородинамічні (75,0 %) - підгострому та відстрокованому (4-14 доба) післяопераційних періодах (р = 0,05). За принципами доказової медицини адекватна оцінка прогностичної значущост