Жанрова палітра сучасного українського політичного дискурсу, семантичне наповнення і прагматика. Мовна архітектоніка, основні механізми та засоби породження і розгортання. Різновиди масово-інформаційного повідомлення в України, комунікативний простір.
Аннотация к работе
А відтак, саме дослідниками масово-інформаційної діяльності було уведене в науковий обіг поняття дискурсу (уперше його вжив у 1952 році З.С. Саме цією необхідністю розширити межі сучасної теорії журналістики (котра традиційно займається аналізом журналістського матеріалу (твору, тексту) як самодостатньої одиниці), дослідити й усі екстралінгвістичні чинники: фонові знання, погляди, настанови, цілі адресата мовлення тощо, тобто виходом на рівень дискурсу - обєднувального начала процесу комунікації, і зумовлена нагальна потреба цього дисертаційного дослідження. Уведення у категоріальний апарат журналістикознавства поняття дискурсу дозволить розглядати журналістський матеріал значно ширше - як явище, що відображає творчість і як процес, і як результат (тобто як власне дискурс і як його «матеріальний слід» - текст). Степанов), який розглядається разом із самими «формами життя» (інтервю, репортажі, конференції, мітинги, бесіди тощо), назріла також нагальна потреба дослідити дискурс у практично-ситуативному та ментальному аспектах - як взаємодії чотирьох структур: структури виражених у тексті ідей; структури мисленнєвих процесів мовця; мовної структури та структури мовленнєвої ситуації (відношень між мовцем й адресатом). Сьогодні сфера вживання терміна «дискурс» є настільки широкою (філософія, соціологія, логіка, семіотика, теорія комунікації, лінгвістика тощо; їхні окремі напрями - прагмалінгвістика, прагмастилістика, лінгвістична семантика, граматична стилістика, лінгвістика тексту, граматика тексту, а також міждисциплінарні науки - психолінгвістика, соціолінгвістика та ін.), що доводиться говорити про полісемію цієї термінологічної одиниці.У першому розділі «Методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу» здійснено огляд загальнонаукових і галузевих (комунікаційних, психологічних, структурних, літературознавчих тощо) методологічних і теоретичних підходів до тлумачення та вивчення дискурсу, проаналізовано дискурс як явище сучасного комунікативного середовища і проведено термінологічне розмежування понять «текст» і «дискурс», «дискурс» і «мовлення». На відміну від лінгвістики тексту, яка зосереджується на суто мовних аспектах побутування тексту, аналіз дискурсу передбачає перенесення акцентів із формально-лінгвістичних характеристик дискурсу на позалінгвальні чинники його породження в тому чи іншому комунікативному середовищі, за тих чи інших обставин комунікації як соціальної дії. Вивчаючи дихотомію «текст - дискурс», опосередковану поняттям «мовлення» (пункт 1.5.3 «Теоретичне трактування понять «текст» і «дискурс», «дискурс» і «мовлення»«), виявляємо, що головна відмінність між поняттями «дискурс» і «мовлення» лежить у площині «суспільне - індивідуальне». Аналіз зовнішньо-та внутрішньо-текстових характеристик мовлення з позицій сучасного комунікативного мовознавства дав змогу виділити такі категорії дискурсу (пункт 1.5.4 «Основні лінгвістичні категорії дискурсу як «тексту в ситуації»«): 1) конститутивні (відносна оформленість, тематична, стилістична та структурна єдність і відносна змістова завершеність); 2) жанрово-стилістичні (стильова належність, жанровий канон, ступінь ампліфікації/компресії); 3) змістові або прагматико-семантичні (адресність, образ автора, інформативність, модальність, інтерпретативність, інтертекстуальна орієнтація); 4) формально-структурні (композиція, членування, когезія). Основними прагматично детермінованими характеристиками учасників дискурсу (виділені та проаналізовані у пункті 2.1.3 «Прагматично детерміновані характеристики учасників дискурсу») є їхня мовна компетенція (у випадку політичного дискурсу - професіоналізм політичного мовлення); національна належність (виявляється переважно в способах і засобах реалізації комунікативної діяльності); соціально-культурний статус (безпосередньо повязаний із використанням мови як засобу впливу); психологічний тип і поточний психічний стан; усталені погляди, смаки, звички тощо.У дисертаційному дослідженні узагальнено наукові погляди на проблему категоріальних елементів наукового поняття дискурсу, вироблено прагматико-семантичну модель дискурсу, а також виявлено комунікативну та національно-культурну специфіку її актуалізації в українській газетній політичній публіцистиці, що дало змогу зробити низку висновків: І. Дискурс - це складний соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного середовища, який, по-перше, детермінується (прямо чи опосередковано) його соціокультурними, політичними, прагматично-ситуативними, психологічними та іншими (конституючими чи фоновими) чинниками, по-друге, має «видиму» - лінгвістичну (звязний текст чи його семантично значущий та синтаксично завершений фрагмент) та «невидиму» - екстралінгвістичну (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта, необхідні для розуміння цього тексту) структуру і, по-третє, характеризується спільністю світу, який упродовж розгортання дискурсу «будується» його репродуцентом (автором) та інтерпретується реципієнтом (слухачем, читачем тощо). Вихід сучасної теорії журналістики на