Виявлення композиційних та риторичних особливостей моделюючої структури французької класицистичної драми. Аналіз комунікативної ситуації в театральному семіотичному просторі. Причини зміни параметрів театрального дискурсу на межі ХVІІ–ХVІІІ століть.
Аннотация к работе
Поєднання в рамках одного дослідження двох найважливіших аспектів драматичного мистецтва - художнього слова та дії - висуває на перший план питання поетичної структури дискурсу класицистичного театру: виявлення його провідних концептів, реконструкції його творчих елементів та парадигматичних моделей, а також дослідження умов його проявлення та встановлення межі його «розсіювання» (термін М. Існуючий на сьогоднішній день науково-критичний доробок у сфері семіотики літературних текстів представляє широкі можливості для аналізу художніх зчеплень класицистичної форми та барокового змісту в межах різних моделей театру XVII ст. як живого дзеркала духовних пошуків і життєвих реалій його сучасників. До цього часу критичні дослідження у сфері французької класицистичної драми здебільшого були обмежені репрезентацією її як замкненої на собі нормативної системи, в якій поетична форма суворо підпорядкована ідейній ієрархії змісту. Така концепція дещо збіднювала розуміння естетики класицистичної драми, здебільшого акцентувала її на рівні алегорії, і у такий спосіб залишала поза увагою притаманну їй, як і будь-якій іншій універсальній структурі, символічну багатомірність художнього образу. Питання французького класицистичного театрального дискурсу досі не розглядалися у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві з позицій аналізу комбінаторних властивостей його поетики як відображення творчого пошуку універсальної мови, притаманного цій добі.Театральність була модусом життя доби. Корнель, Ротру, Мольєр, Расін, орієнтуючись на античний канон, черпали своє натхнення з драматичного змісту сучасності та пропонували глядачам пристрасний театральний досвід, що віддзеркалював позачасові категорії буття людини. Драматичний текст можна було декламувати як поезію і представляти на сцені як драму (так, Корнель і Ротру називали свої твори драматичними поемами). Контамінація наративних і драматичних фреймів у фабульній структурі твору: драматичним джерелом фабули французької класицистичної драми слід вважати античну драму, середньовічний театр, іспанський та італійський театри XVI-XVII ст.; наративним - авантюрний роман та історичні хроніки. У театрі XVII ст. просторове та часове ціле драматичних героїв визначено в аспекті дзеркального співвідношення «Я» автора та «Я» глядача, розташованих по різні боки сценічного простору, в якому реалізується дія художніх образів-символів.