Дискурс індивідуальної пам"яті в сучасному французькому романі (1970–2000 рр.) - Автореферат

“ХХ століття особливо обтяжене памяттю насилля та страждання, і цей досвід важко виразити адекватно”, - зазначає класик сучасної філософії Поль Рікер у вступі до книги “Память, історія, забуття”. Література другої половини ХХ ст. як особлива семіотична практика порушує питання пошуку нових перспектив розгляду проблем та подій минулого. Рікера “Память, історія, забуття” у Франції активізуються дослідження, проводяться спеціалізовані семінари, колоквіуми, де розробляється тема конституювання особистістю власної ідентичності, наголошується на позитивній ролі забуття в історії окремої особи і цивілізації, а також йдеться про налаштованість субєкта на ризик, відкритість до майбутнього . Розробки теми памяті у сучасному французькому романі можуть слугувати моделлю для вивчення першочергового завдання сучасної людини - конструювання самоідентичності. Досліджувані твори: “Все життя попереду” Еміля Ажара (Гонкурівська премія 1975 р.), “Паперовий будиночок” Франсуази Мале-Жоріс (премія Ліонського міжнародного клубу 1978 р.), низка повістей Патріка Модіано (лауреат Гонкурівської премії 1978 р. за роман “Вулиці Темних Крамниць”), “Світ не в фокусі” Жана Руо (Гонкурівська премія 1990 р.), “Фотоапарат” Філіпа Туссена (премія Медичі 1993 р.), “Подорож в один кінець” та “Життя за межею” Дідьйо ван Ковелєра (Гонкурівська премія 1994 р.), “Французький заповіт” Андрія Макіна (Гонкурівська премія, премія Медичі 1995 р.), “Платформа” Мішеля Уельбека (Гран-прі з літератури 1998 р.), творчість Мілана Кундери “французького” періоду (“Книга сміху й забуття” (1978), “Безсмертя” (1983), “Непоспіх” (1999), “Справжність” (2000), “Незнання” (2001) - премії Медичі та премія Французької Академії), романи “Язичницький вівтар” (Гонкурівська премія для ліцеїстів 1999 р., премія книговидавців 1999 р.) та “Орелін” (2000) Жан-Пєра Мілованоффа, “Книга ночей” та “Бурштинова ніч” Сільві Жермен (премія Гревіс, премія Ліонського міжнародного клубу).Дієгеза памяті сучасного французького роману репрезентує відхилення від прямих стосунків “автор - герой” (за Бахтіним). Персонажем у дієгезі памяті виступає вже не сам герой - стосовно себе колишнього (персонажа) оповідач є іншим. За допомогою аналізу образу Іншого та зіставлення його з теперішнім “Я” герої відкривають послідовність самоусвідомлення, а, отже, образ Іншого, що вияскравлюється у спогадах, є джерелом самоідентифікації. Невизначеність власного образу автобіографічний герой ховає за історією своєї родини (“Паперовий будиночок” Ф.Мале-Жоріс та “Французький заповіт” А.Макіна), за маскою спостерігача портфоліо або фільму свого минулого (“Світ не в фокусі” Ж.Руо, “Фотоапарат” Ф.Туссена), за історіями вигаданих персонажів, що постають метафорами власного “Я” автора-героя (у творчості М.Кундери та в романі “Язичницький вівтар” Ж.-П.Мілованоффа). Формула зустрічі “герой - читач” у дієгезі псевдоавтобіографії може мати такий вигляд: читач - маска героя-оповідача; герой - Інший для читача.У сучасному французькому романі ведеться пошук шляхів подолання кризи ідентичності нашого часу через використання ресурсів памяті. Варіювання в межах однієї розповіді різних типів статусу оповідача (від екстрадієгетичного-гетеродієгетичного до інтрадієгетичного-гомодієгетичного) засвідчує, що головне досягнення субєкта псевдоавтобіографії полягає в набутті “ідентичності оповідача” (за П.Рікером). Відкритість створеної автобіографічним героєм історії до світу реципієнта репрезентує нову модель стосунків між читачем та персонажем, які виконують один щодо одного необхідну для самопізнання індивіда функцію імпліцитного ідеального Іншого. Формуючи свого взірцевого читача через художні прийоми організації оповіді, герої наближаються до власної глибинної сутності, яка в ситуації замикання персонажів на собі залишалась нерозгаданою. Дослідження нарації романів сучасних французьких романістів свідчить, що функція героя-оповідача в автобіографії є маскою, яка заповнює вакуум в образі “Я”-персонажа і уможливлює процес віднайдення часу з метою конструювання відсутньої самості.Народження Мнемозини зі сну // Сучасні літературознавчі студії. Тема зустрічі з Маленьким принцом в сучасній французькій літературі // Сучасні літературознавчі студії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У висновках узагальнюються результати дослідження.

У сучасному французькому романі ведеться пошук шляхів подолання кризи ідентичності нашого часу через використання ресурсів памяті. Варіювання в межах однієї розповіді різних типів статусу оповідача (від екстрадієгетичного-гетеродієгетичного до інтрадієгетичного-гомодієгетичного) засвідчує, що головне досягнення субєкта псевдоавтобіографії полягає в набутті “ідентичності оповідача” (за П.Рікером). Відкритість створеної автобіографічним героєм історії до світу реципієнта репрезентує нову модель стосунків між читачем та персонажем, які виконують один щодо одного необхідну для самопізнання індивіда функцію імпліцитного ідеального Іншого. У дискурсі героя активізується маска квазіадресата - головний герой потребує Іншого, щоб імпліцитно поставити себе на його місце, увійти в текст свого минулого. Формуючи свого взірцевого читача через художні прийоми організації оповіді, герої наближаються до власної глибинної сутності, яка в ситуації замикання персонажів на собі залишалась нерозгаданою. Введення у текст реципієнта, злиття героя та читача долають комунікаційний барєр на шляху до їх розуміння. Дослідження нарації романів сучасних французьких романістів свідчить, що функція героя-оповідача в автобіографії є маскою, яка заповнює вакуум в образі “Я”-персонажа і уможливлює процес віднайдення часу з метою конструювання відсутньої самості.

За допомогою прийому варіювання образу Себе герої намагаються знайти одну з можливих форм реалізації свого минулого “Я”, що в розгортанні спогадів стає втіленням Іншого. Вони звертаються до різних знаків культури (книги, фото, карти міста), ховаючи таємницю внутрішнього за масками (вигаданого персонажа, описуваного мікросвіту родини - свого Іншого), набувають хибних ідентичностей (у тому числі ідентичності незнайомців). Проектування хронотопу памяті назовні (візуалізація його в просторі фото/кінокадру, міста й книги) дає субєкту естетичного акту можливість визначити асортимент ідентичностей як основу конструювання істинного “Я”. Приватна історія героя включається в загальну або виокремлюється з неї. Мікросвіт персонажа та культурно-історична ситуація становлять подвійний палімпсест історії в романі: в одному тексті за зовнішнім пластом проявляється внутрішній і навпаки.

Нарація сучасного французького роману ілюструє новий дієгетичний тип. Автобіографічний наратор виступає як героєм власної розповіді, так і спостерігачем описуваних подій. Відтак, гомодієгетична нарація зливається з автодієгетичною; а в ситуації придумування автором-героєм історії вигаданого персонажа гетеродієгетична, на перший погляд, нарація виявляється метадієгитичною. Лінійність оповіді долається переплетенням, віддзеркаленням, відлунням та сукупністю комбінацій оповідних манер, які дають змогу зрозуміти самість автобіографічного героя. Знак самоідентифікації протагоніста проявляється завдяки щільному ланцюгу означників внутрішнього світу персонажа.

Кадр-спогад виявляється лише дублем минулого, а накладання можливих версій наближає субєкта до розуміння часу через розрізнення його дублів. Автор-герой трансформує внутрішній незрозумілий час у зовнішній простір, перериваючи маршрут втікача в точці теперішнього - зупинці, що уможливлює звернення до хронотопу памяті.

Простір втечі у вимірі пам?яті виступає інопростором буття персонажів, що перебуває із зовнішнім світом у стосунках, висвітлених ранніми романтиками. Сучасний французький роман трансформує та переписує традицію психологічного, екзистенційного, “нового” роману.

Дослідження дискурсу памяті на матеріалі сучасної французької псевдоавтобіографії дозволило виявити особливості роману як семіотичної практики, в якій чіткіше проступають шляхи вирішення світоглядних питань людини сьогодення, зокрема проблема конструювання самоідентичності.

“Незнайомки” П.Модіано: точка зору в системі дзеркал // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. - 2002. - Том 5, № 2. - С. 182-189.

Аналіз російсько-французького контексту роману Андрія Макіна “Французький заповіт” // Мовні і концептуальні картини світу: збірник наукових праць. - К.: Видавничо-поліграфічний центр ”Київський університет”, 2003. - С. 148-153.

Текст як сума фотографій: до розуміння минулого через утривалення його в кадрі // Літературознавчі студії: збірник наукових праць. - Випуск 7. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 235-240.

Пошук самоідентичності через память міста: аналіз творчості П.Модіано // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г.Сковороди: Науково-теоретичний збірник. - Переяслав-Хмельницький, 2004. - С. 238-248.

Міметичність та оніризм як маркери дієгези памяті у романах Д.-В. Ковелєра // Літературознавчі студії: збірник наукових праць. - Випуск 11. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 310-314.