Визначення міри продуктивності дослідницьких настанов щодо текстів Платонова в розмаїтості їхніх інтерпретаційних практик. Дискурс А. Платонова як творча процесуальність у її світотворчому ("автор-текст") і діалогічному ("текст-інтерпретатор") аспектах.
Аннотация к работе
Дисертаційна робота присвячена феномену наукової інтерпретації текстів Андрія Платонова, твори якого є обєктом уваги вчених у різних галузях гуманітарного знання: літературознавстві (роботи Л.О. Виходячи із природи інтерпретації як діяльності, яка не припускає однозначного кінцевого результату й має множинний характер, у рамках будь-яких наукових парадигм вона не здійснювалася б, цей феномен розглядається в роботі як смислотвірний процес перекладу знаків художньої природи в знаки логіко-дискурсивних відношень. Платонова вимагає осмислення методологічних настанов аналізу мовного і текстового матеріалу, а також інтерпретаційних практик, у яких вони реалізуються. Каразіна, тема дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри - “Семантика, структура й функціонування одиниць російської мови в контекстах різних типів”. Мета дисертаційної роботи - визначити специфіку наукової інтерпретації текстів А.Платонова в контексті різних наукових парадигм” - здійснюється реконструкція епістемологічного дискурсу творчості письменника, яка є необхідною як спосіб осмислення досягнутого знання, а також визначаються робочі поняття: епістема, дискурс (у т.ч. епістемологічний), інтерпретація. Степановим, як текст або серія текстів, що містять окремі поняття або функціонують в одній і тій же системі відносин разом із тією традицією, до якої вони належать і яка визначає засіб обговорення теми, зразки постановки проблем та їх рішення. Платонова, значною мірою полягала в тому, щоб розкрити ідейний зміст його творів, визначити основні теми, мотиви та образи, які повязані з загальним контекстом радянської літератури (роботи Л.А. Платонова, своєрідний тезаурус якого виявляє себе в ряду категоріальних опозицій (людина - природа; свідомість - почуття; забуття - память; сон - смерть), а також в семантичних мотивах “простору”, “порожнечі”, “тісноти”, “марності”, “сирітства”, “забуття”, “памяті”, “виснаження”, “слабкості”, “терпіння”, “томління”, “муки”, “нудьги”, “туги”, “суму”, “смутку”, “зневіри”, “скорботи”, “сорому”, “горя”, “надії”, “смислу”, “істини”, “сенсу життя”. Платонова й у контексті міркувань про дискурс письменника, розглядається тема взаємин інтерпретатора й тексту у двох аспектах: світотворчому, що фіксує процесуальність творчої діяльності Андрія Платонова, і діалогічному, що виявляє стосунки “автор - читач / інтерпретатор”.Платонова, що мислиться як свідчення міфологічності його художнього світу, не дозволяє повною мірою пояснити різнорівневість відношень, що виникають у тексті. Саме вона визначає творчі операції зі словом, які фіксуються у платонівському тексті: амальгування (“розсіювання”) ознак слова в найближчому синтаксичному і семантичному контекстах; контамінацію як накладення значення слів, повязаних спільним етимоном, так і корелюючих з ними життєвих сценаріїв; лексикалізацію семантичних ознак слова як процедур його своєрідного розпаду. Настанова на екзистенційне представлення текстових подій у контексті породжуючої дискурсії може бути визнана генеральною домінантою платонівського тексту, що створює особливу напругу у відношеннях між читачем / інтерпретатором і автором. 5) Вольова модальність платонівського “тексту” щодо читача / інтерпретатора проявляється у тій ролі, яку виконують символічно значущі фрази, що в цілому детермінується міфологічною природою текстів А. Платонова. 6) Результатом зіставлення світотворчого аспекту дискурсивної процесуальності, яка виявляється у відношеннях автора і тексту, з діалогічною за своєю основою інтерпретативною процесуальністю читача / дослідника є досягнення нового усвідомлення специфіки творчого методу і художньої мови А. Платонова.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
1) Інтерпретація художнього тексту, здійснена в рамках евристично-концептуальної настанови дослідження, постає як смислотвірний процес переведення знаків художньої природи у знаки логіко-дискурсивних відношень. Унікальність платонівських текстів зумовлює значущість будь-якого досвіду інтерпретації як форми наукового осмислення, що створює простір для потенційного діалогу. В узагальненому вигляді такий досвід мислиться як епістемологічний дискурс. Цей дискурс як система набутого знання являє собою поліфонічну єдність. Зміст реконструйованого епістемологічного дискурсу відбиває специфіку платонознавства як сфери філології, синтезуючої завдання літературознавства, мовознавства, філософії, культурології, естетики і психології.
2) Уява про ізоморфізм форми і змісту текстів А. Платонова, що мислиться як свідчення міфологічності його художнього світу, не дозволяє повною мірою пояснити різнорівневість відношень, що виникають у тексті. Водночас ідея ізоморфізму демонструє свою продуктивність як діалогічний принцип, який організовує відношення читача / інтерпретатора до тексту. Цей принцип дозволяє перебороти герметичність міфологічної свідомості з властивою для неї нерозчленованістю рівнів безпосереднього спостереження і логічного конструювання, “замкнутість” на власну систему розуміння, що осягається і перекладається на “іншу мову” тільки в межах заданого світу.
3) Основною когнітивною і семантичною процедурою, яка забезпечує розуміння аномальних фрагментів тексту, є образно-семантична атракція. Саме вона визначає творчі операції зі словом, які фіксуються у платонівському тексті: амальгування (“розсіювання”) ознак слова в найближчому синтаксичному і семантичному контекстах; контамінацію як накладення значення слів, повязаних спільним етимоном, так і корелюючих з ними життєвих сценаріїв; лексикалізацію семантичних ознак слова як процедур його своєрідного розпаду. Таким чином у кожному фрагменті тексту автор “дозволяє” мові маніфестувати її феноменологічну сутність, так само унікальну, як є унікальним будь-який фрагмент буття.
4) Когнітивні і, відповідно, семантичні операції А. Платонова зі словом зумовлюються універсальними властивостями мовної памяті як екзистенційної форми існування мови. Настанова на екзистенційне представлення текстових подій у контексті породжуючої дискурсії може бути визнана генеральною домінантою платонівського тексту, що створює особливу напругу у відношеннях між читачем / інтерпретатором і автором. Така напруга вирішується тільки у творчих актах співпереживання, співтворчості. Затемнення смислу окремого фрагмента тексту в модусі співпричетності актуалізує асоціативний потенціал памяті інтерпретатора, дозволяючи визначити неочевидний звязок різних фрагментів “єдиного тексту” письменника. Звязок, що визнається, є гіпотетичним і визначається у такій якості багатовимірними відношеннями фрагментарно актуалізованих смислів у “глобальному полі звязностей” платонівського простору.
5) Вольова модальність платонівського “тексту” щодо читача / інтерпретатора проявляється у тій ролі, яку виконують символічно значущі фрази, що в цілому детермінується міфологічною природою текстів А. Платонова. Органічним виявом міфологізму платонівських текстів визнано партиципацію, яка постає як єдність автора зі своїми персонажами. У контексті інтерпретативної діяльності така позиція дозволяє переборювати аномалію смислу, проникати в логіку інших відношень і, зрештою, “услід за автором” виходити за межі конвенцій - культурних, семантичних і наративних. Незважаючи на те, що означені таким чином семантичні звязки і відношення за своєю природою є умовними, значущою виявляється сама можливість “поетичного резонансу” з текстом.
6) Результатом зіставлення світотворчого аспекту дискурсивної процесуальності, яка виявляється у відношеннях автора і тексту, з діалогічною за своєю основою інтерпретативною процесуальністю читача / дослідника є досягнення нового усвідомлення специфіки творчого методу і художньої мови А. Платонова. Характер такого усвідомлення виявляє ізоморфізм дискурсивної процесуальності інтерпретації і творчої процесуальності письменника, обєднаних універсальними властивостями памяті як необхідною умовою творчого мовного буття. Саме тому дискурс А. Платонова постає як унікальний спосіб оперування мовою, який відбиває універсальні закономірності мовного існування. Як всеосяжний екзистенційний процес, позбавлений будь-якої жорсткої форми і єдиного напрямку, цей дискурс не тільки обєктивує творчі відношення письменника і слова, але й задає багатовимірний, а отже, і потенційно відкритий простір інтерпретацій.
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях: 1. Терехова А.В. Пространство как элемент метатекста в художественном мире А. Платонова // Вісник Харківського національного університету. - № 520. - сер. Філологія. - Вип. 33. Філологічні аспекти дослідження дискурсу. - Харків, 2001. - С. 456-461.
2. Терехова А.В. Еще раз о загадках А. Платонова // Вісник Харківського національного університету. - № 557. - сер. Філологія. - Вип. 35. Слово і художній текст. - Харків, 2002. - С. 110-116.
3. Терехова А.В. Лингвофилософские аспекты творчества А. Платонова // Вісник Харківського національного університету. - № 595. - сер. Філологія. - Вип. 38. Сучасні аспекти дослідження літератури XX століття. - Харків, 2003. - С. 114-117.
4. Терехова А.В. Современная методология исследования языка писателя (на материале эпистемологического дискурса А. Платонова) // Вісник Харківського національного університету. - № 632.- сер. Філологія. - Вип. 42. - Харків, 2004. - С. 199-202.