Зародження дисидентського руху в Радянському Союзі та зовнішні фактори формування інакодумства. Найяскравіші представники осередку українських шістдесятників. Культурне життя періоду "застою", діяльність української Гельсінкської групи та руху опору.
Аннотация к работе
Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах "соціалістичного табору", зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, НДР, Чехословаччині, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою ООН у 1948 та розповсюдженою в Україні з 1963 року "Загальною декларацією прав людини" (СРСР не голосував за неї). Завдяки легшому доступу до західних журналістів найбільш відомим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства в Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська "відлига" й намагання Брежнєва покласти їй край. Хоч КДБ й зміг обмежити розповсюдження цих матеріалів в Україні, йому не під силу було запобігти їх проникненню на Захід. За сприяння тодішнього керівника республіканської компартії Шелеста влада пішла на ряд суттєвих помякшень у своїй культурній політиці, навіть почався новий, щоправда, дуже поміркований варіант "українізації", розпочало діяльність "Українське товариство охорони памяток історії та культури", що, зокрема, здійснювало реставрацію памяток козацької доби.
Список литературы
• "Про специфіку руху опору 60-70 років"
• Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? Мюнхен 1968.
• Чорновіл В. Лихо з розуму. Париж 1968.
• Українські юристи під судом КДБ. Мюнхен 1970.
• Молодь Дніпропетровська в боротьбі проти русифікації. Сучасність. Мюнхен 1971.