Зародження дисидентського руху, мета та головні задачі його учасників. Діяльність шестидесятників, їх діяльність та значення в історії. Культурне життя періоду "застою". Опозиція в 1960–70-х роках. Придушення дисиденства, причини даних процесів.
Аннотация к работе
В Україні дисидентський рух було започатковано ще у 50-х pp. У 60-70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах «соціалістичного табору», зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, Східній Німеччині, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою у 1948 та розповсюдженою в Україні з 1963 року «Загальною декларацією прав людини». Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства на Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська «відлига» й намагання Брежнєва покласти їй край. Проте взагалі українські дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на Україні та за громадянські права в СРСР.Дисидентський рух зародився у 60-х рр. у Радянському Союзі як форма виступу проти існуючого державного ладу та політичного режиму в країні. Його поява була певною мірою викликана десталіназацією та новою політикою Хрущова. Розвивалось дисидентство трьома напрямами: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу. Одні прагнули здобути національні права та громадянські свободи, інші закликали до проведення в СРСР реформ, але не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на Україні. Дисиденти відкрито засуджували шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію.
Вывод
Дисидентський рух зародився у 60-х рр. у Радянському Союзі як форма виступу проти існуючого державного ладу та політичного режиму в країні. Його поява була певною мірою викликана десталіназацією та новою політикою Хрущова. Розвивалось дисидентство трьома напрямами: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу.
У дисидентів існувала велика розбіжність у поглядах. Одні прагнули здобути національні права та громадянські свободи, інші закликали до проведення в СРСР реформ, але не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на Україні. Дисиденти відкрито засуджували шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію. Але як реальна опозиційна сила дисидентство фактично не мало ні власних організованих структур, ні цілісної загальної програми.
Шістдесятники - нове плідне покоління письменників, до якогоналежали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Походили вони з різних куточків України, хоча діяли переважно в Києві та Львові. Вони активно виявляли себе не лише під час хрущовської відлиги, а й значно пізніше, хоч це й було набагато безпечнішим. Багато шістдесятників у 90-х рр. стали депутатами Верховної Ради незалежної України.
Розглядаючи творчий спадок шістдесятників, можна визначити Василя Стуса та Ліну Костенко одними з найвидатніших представників дисидентського руху в українській літературі. Обидва письменники брали активну участь в громадському житті країни, вступали до гуртків та організацій, що відкрито боролися за визнання громадянських прав та національних свобод свого народу. Крім того, видатними діячами доби можна назвати також Дмитра Павличка, Івана Світличного, Григіра Тютюнника, Івана Драча та багатьох інших письменник, чий внесок у дисидентський рух є без сумніву значним. Багато з них належали до Української Гельсінської групи - першої сформованої організації українських дисидентів.
Уже напочатку брежнєвського періоду з метою придушення дисидентсва країною прокотилася хвиля арештів. Переслідувань з політичних мотивів зазнали сотні діячів українського культури. Численні арешти викликали протести, однак це не спинило маховика репресій: у 1966 році відбулися політичні процеси над 20 заарештованими. Проте у 1970 р. починається нова хвиля репресій, яка набирає особливої сили у 1972 р., коли були заарештовані І. Світличний, В. Стус, І. Дзюба. Остаточно дисидентський рух на Україні було розгромлено на початку 80-х рр.
Список литературы
1. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1996. - 616 с.
2. Довідник з історії України / За ред. І.Підкови і Р. Штуса. - К.: Генеза, 2002. - С. 211-212.
3. Кріль Н. Сузіря яскравих зірок на тлі тотальної негоди // Дивослово. - 2005. - №5. - С. 2-8.
4. Наєнко М. Історія українського літературознавства. - К.: Академія, 2001. - С. 281-287.
5. Сверстюк Є. Блудні сини України. - К., 1993. - С. 23-33.
6. Чорновіл В. Лихо з розуму. Париж, 1968.
7. Українські юристи під судом КДБ. Мюнхен, 1970.
8. Русначенко А.М. Національно - визвольний рух в Україні середина 1950-х - початок 1990-х років. - К., 1998.
9. Каганов Ю.О. Опозиційний виклик: Україна і Центрально-Східна Європа 1980-х - 1991 рр. - Запоріжжя, 2009.
10. Смолоскип. Париж - Балтімор, 1971, 1972 і 1975.
11. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Київ, 2007.
12. Шістдесятник Іван Коваленко: Біогр. нарис // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей. Вип. 7. К., 2004. С. 422-443. Підп.: Сергій Білокінь, Марія Кириленко.
13. Касьянов Г.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. - К., 1995.