Дослідження організаційних і правових засад діяльності дипломатичних представництв як складової механізму управління закордонними справами. Аналіз розвитку системи органів управління закордонними справами, її сучасного стану, особливостей та складових.
Аннотация к работе
Існування і розвиток України як незалежної держави, стрімке зростання її активності у зовнішній політиці, розширення і ускладнення завдань у цій сфері, просування в напрямку європейської інтеграції та досягнення інших зовнішньополітичних цілей України вимагають подальшого вдосконалення державного управління закордонними справами, забезпечення дієвості його механізму. З метою реформування державного управління в Україні провадиться широкомасштабна адміністративна реформа, невідємним складником якої є вдосконалення системи управління закордонними справами України. Це зумовлює необхідність подальшого реформування управління закордонними справами, у тому числі й органів дипломатичної служби України. Важливим напрямком такого реформування є вдосконалення організаційних і правових засад діяльності дипломатичних представництв України за кордоном (далі - дипломатичні представництва), поліпшення їх кадрового і матеріально-технічного забезпечення, вирішення інших не менш важливих проблем, від розвязання яких значною мірою залежить їх ефективне функціонування, надання ними якісних послуг громадянам, забезпечення їх прав та свобод. Мета дисертації полягає в тому, щоб на підставі досягнень юридичної науки, норм чинного законодавства та практики їх застосування напрацювати оновлені уявлення про управління закордонними справами, його механізм, визначити місце в ньому дипломатичних представництв, розробити й надати науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню організації та правового забезпечення їх діяльності з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду.Підкреслюється значення для управління закордонними справами міжнародних договорів України (дво-і багатосторонніх), які поряд з іншими питаннями визначають міжнародно-правові засади організації та діяльності закордонних дипломатичних установ України. Запропоновано два підходи до розуміння системи органів управління закордонними справами: у широкому (органи, наділені повноваженнями з управління закордонними справами) і вузькому (органи МЗС України). Залежно від місця та ролі в цій системі органи управління закордонними справами поділяються на: (1) загальнополітичні (Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів України), які беруть участь у формуванні зовнішньої політики та вирішують стратегічні питання з управління закордонними справами; (2) спеціалізовані (МЗС та його органи на території України і за кордоном), що здійснюють безпосереднє управління закордонними справами, забезпечують реалізацію зовнішньої політики; (3) інші державні органи, які мають окремі повноваження з управління закордонними справами. Підкреслено, що МЗС України є провідним державним органом з управління закордонними справами, розкрито його завдання, функції та організаційну структуру. Спеціальними рисами дипломатичного представництва є такі: воно є складовою системи МЗС України, йому підзвітне і підконтрольне; здійснює повноваження за межами України; має пріоритетною сферою діяльності управління дипломатичними зносинами з державою перебування, а у разі акредитації за сумісництвом в декількох країнах або при міжнародній організації і зносинами з ними; має властиві йому завдання, функції, повноваження, які реалізуються за допомогою відповідних форм і методів, та організаційну структуру; правову основу діяльності становлять норми міжнародного, адміністративного та інших галузей права.Аналіз історичного досвіду організації і правового забезпечення системи управління закордонними справами України дозволив виділити основні етапи її становлення (1917-1921 рр., 1921-1991 рр., з 1991 р. по сьогодення), простежити тенденції розвитку дипломатичних представництв як складової цієї системи, розкрити особливості організаційних та правових засад їх діяльності, а також визначити проблеми, що поставали перед ними на різних етапах, та шляхи їх вирішення. Зроблено висновок, що на різних етапах розвитку системи органів управління закордонними справами дипломатичним представництвам відводилась головна роль з-поміж органів цієї системи, що знаходились за межами України. В дисертації управління закордонними справами розглядається як самостійний вид державної діяльності особливої групи державних органів - органів управління закордонними справами (посадових осіб) щодо реалізації зовнішніх завдань і функцій держави, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер та ґрунтується на принципах верховенства права, ефективності, відкритості і прозорості, підзвітності, дотримання і забезпечення прав громадян та їх реальної участі у формування та реалізації зовнішньої політики держави. Залежно від місця та ролі в цій системі органи управління закордонними справами поділяються на: (1) загальнополітичні (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), які беруть участь у формуванні зовнішньої політики та вирішують стратегічні питання з управління закордонними справами; (2) спеціалізовані (МЗС України, його органи на території держави і за кордоном), які безпосередньо здійснюють управління за