Внутрішня і зовнішня політика Ягелонів в Польщі. Роки правління останніх представників династії Ягелонів Сигізмунда І та Сигізмунда ІІ Августа. Становище королівської влади в Угорщині та Чехії за часів правління Владислава ІІІ і Лайоша ІІ Ягелонів.
Аннотация к работе
Ягелони утвердились як провідна сила в 15-16 столітті не лише в Польщі (з 1386), але й в Литві (з 1377), в Угорщині (з 1440 року) і в Чехії (з 1471 року). Ягелони стали найважливішою династією після Габсбургів, і щоразу, коли виникала політична криза або треба було обирати нового правителя, сусідні країни звертали свою увагу на Краків і Вільно. Вивчення періоду правління цієї династії є дуже важливим для нас, адже ми дізнаємось про політичне становище, про зовнішню і внутрішню політику країн, в яких правили представники династії Ягелонів. Тому актуальність обраної мною теми полягає в тому, що ті процеси і явища, які відбувались в країнах, де правили Ягелони в 15-16 століттях, вплинули на їхні звязки з іншими країнами Європи і на подальший їхній розвиток в цілому, який потребує спеціального дослідження. визначити головні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики Ягелонів в Польщі;Влада в Польщі перейшла до угорського монарха Людовіка, сина Карла Роберта з Анжуйської династії і Ельжбети, дочки Локетика. У Людовіка Угорського, як і в Казимира Великого, не було сина. В 1374 році були видані Кошицькі привілеї, де в обмін на престол одній з дочок, король приймав на себе ряд зобовязань. В 1384 році Юліана Тверська, Ягайлова мати - християнка, уклала тимчасову угоду, за якою Ягайло мав заручитися з московською князівною, а Литва - навернутись до православя. Ягайло також дав обіцянку „землі свої - Литви і Русі, приєднати на вічні часи до Польського королівства” і разом з підданими прийняти християнство [2,512].Війни з Свидригайлом за Волинь і Поділля, з орденом і молдавським господарем заставляли поляків відволікатися від внутрішніх справ; а обрання в 1440 році Владислава ІІІ і королем Угорщини, підвело Польщу до війни зі страшними завойовниками - турками, які в свою чергу готували нанести останній удар Візантійській імперії, зайнявши вже весь Балканський півострів. Війна ця заставила Владислава ІІІ забути про те, що робилося в Польщі. Прохання було виконано і в руських землях Корони (Галичини і Поділля) - там було введено польський адміністративний устрій, польські суди, і більш того, місцева шляхта (поляки і руські) звільнялися від всіх повинностей і податків. Всім православним церквам, єпископам і всім духовним особам король давав „тые вси права, водности, способы, звычаи и всякие свободы…такы иж, яковых в королевствах наших Поляском и в Венгерском вси костелы и их арцибискупове, бискупове, преложеные и иные особы костелные, звычаю Римское церкви, заживають и з них веселяться» [6,243]. Поява першого з цих привілеїв під Цереквіцею, що в Куявії, була зумовлена заявою зібраного тут великопольського шляхетського ополчення, що воно не вирушить у похід до того часу, поки король не піде на поступки з низки питань.Шляхта мала вагомий засіб тиску на короля: тільки за згодою посольської ізби могли збиратися надзвичайні податки, які були найважливішим джерелом надходжень у державну казну. У відповідь на це шляхта піді Львовом, куди вона в складі посполитого рушення зібралася для участі в очоленому королем поході на Молдавське князівство, збунтувалася і оголосила союз проти короля, а також висунула ряд вимог: припинити скуповування Боною землеволодінь, впорядкувати коронну казну, звільнити шляхту від тягарів на користь церкви та інше. Тим часом новий воєвода Молдавії Петро Рареш, хоч і був угорським васалом, скористався з боротьби за угорський трон, для реалізації своїх агресивних намірів щодо Польщі. Спроби Бони впливати на нього, втручатися в його особисті і державні справи закінчилися тим, що у 1556 році вона була змушена повернутися на батьківщину в італійське князівство з центром у місті Барі, де наступного року була отруєна. Вони означали перенесення в Князівство польського адміністративно-територіального і політичного устрою: ті землі у Князівстві, які ще не мали статусу воєводств, його отримали (на українських землях у 1566 році були створені Волинське і Брацлавське воєводства; Київське воєводство існувало з 1471 року); у всіх воєводствах Сигізмунд Август запровадив поділ на повіти, що на них поширювалися компетенції шляхетських за соціальною суттю бродських і земських судів, створених того ж 1566 року; почали діяти шляхетські сеймики у воєводствах; шляхта здобула можливість бути представленою в литовському сеймі, котрий до того за складом був можновладним.Чехія, де правив Владислав ІІ, була обтяжена війнами, королівська казна була пустою, покровитель Владислава, його батько польський король Казимир, не зміг йому допомогти. Після довгого протистояння в 1478 році в Олмоуці обидві сторони підписали перемиря, згідно з яким влада Владислава ІІ була визнана в Чехії, а Матяша - в Моравії, Сілезії, Лужицях. Кінець їм поклав сейм 1485 року в Кутна-Горі, де був підписаний мир між католиками і чешниками сроком на 31 рік, який в 1512 році був проголошений „вічним”. Після Смерті Матяша Корвіна в 1490 році чеський король Владислав Ягело був обраний і на угорський трон, щоправда при умові, що його резиденція буде в Буді, в Угорщи
План
Зміст
ВСТУП
Розділ І Ягелонська династія в Польщі
1.1 Ягайло Владислав ІІ - засновник князівської династії
1.2 Внутрішня і зовнішня політика Ягелонів в Польщі
1.3 Сигізмунд І та Сигізмунд ІІ Август
Розділ ІІ Династичні звязки Ягелонів в Чехії та Угорщині