Морфологічний аналіз семантичної і дериваційної природи композитів української мови. Специфіка змістових відношень між частинами складного слова. Формування складно-суфіксальної підсистеми. Встановлення співвідношення книжних і народно-розмовних традицій.
Аннотация к работе
Протягом останніх десятиліть спостерігається пожвавлення інтересу українських лінгвістів до історичного висвітлення словотворення різних частин мови, у тому числі й іменника (праці Л.Л.Гумецької, С.П.Бевзенка, С.П.Самійленка, П.І.Білоусенка, А.М.Майбороди, В.В.Німчука, В.П.Токаря, Т.М.Возного, О.В.Кровицької, В.Ф.Христенок, К.А.Качайло, О.П.Білих, М.П.Брус та ін.). Значна частина іменникових суфіксів, які брали участь у складно-суфіксальній деривації, їх функціональний обсяг, сполучуваність з різними типами основ, ступінь активності використання для вираження певної словотвірної семантики, їх дистрибуція на різних етапах розвитку української мови залишалися поза увагою мовознавців. Тема дисертації відповідає науковій проблематиці кафедри української мови Запорізького державного університету - “Історичний словотвір української мови”. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: 1) зясувати статус та основні ознаки складно-суфіксальних іменників серед інших композитних одиниць української мови; 8) зясувати специфіку функціонування суфіксів, що брали участь у складно-суфіксальній деривації іменників в українській мові ХІ - XVIII ст., їх сполучуваність з різними типами основ, активність використання для вираження того чи іншого значення.У першому розділі “Складно-суфіксальні іменники в словотвірній системі української мови” розглядається коло проблем, повязаних з особливостями складно-суфіксальної деривації іменників. Це проявляється й у кодифікуванні термінів: основоскладання - це те ж, що й словоскладання (О.С.Ахманова). В.П.Григорєв, І.В.Каллістова, Л.П.Павленко та ін. вважають, що найбільш придатним видається термін “словоскладання”, оскільки складні слова творяться внаслідок поєднання двох слів в одне лексичне ціле, тому що основи як самостійні одиниці в мові не існують і в свідомості мовного колективу “складність” слів усвідомлюється через зіставлення з відповідними самостійними простими елементами, тобто словами, а не основами. Основоскладання в поєднанні з суфіксацією використовується для творення іменників, другим компонентом яких є основа дієслова або іменника. Оскільки на сьогоднішній день сформувалися різні погляди на словотвірну вивідність складно-суфіксальних похідних, а критерій невживаності другого компонента визнається не всіма вченими, то похідні з опорним компонентом, що дорівнює лексичній одиниці, яка самостійно функціонує в мові, наводяться в роботі як додатковий ілюстративний матеріал. Структури з відповідними формантами описуються в окремому підрозділі (розглядаються питання походження композитних одиниць, їх лексико-словотвірні значення, продуктивність суфіксів у сфері складно-суфіксальної деривації на різних етапах розвитку української мови, характеризуються структурні типи похідних з аналізованими формантами в давньоруськоукраїнській, середньоукраїнській та новоукраїнській мові).