Виявлення метафізичної основи дилогії як відбиття містичного світосприйняття письменника. Розгляд моделей еволюції особистості у дилогії на основі аналізу проблематики й системи персонажів. Визначення історичного значення і місця дилогії Вс. Соловйова.
Аннотация к работе
Соловйова «Волхвы» (1888) та «Великий розенкрейцер» (1889), створена в останній чверті Х1Х ст., зявляється на зламі епох, коли у свідомості російського суспільства стверджується ідея значущості людського фактора як провідного у новій космогонічній моделі світу. У цей час в літературі стрімко поширюються нові течії й форми художньої творчості, для яких характерним стало прагнення передати внутрішній метафоричний зміст людського існування за допомогою системи містичних знаків, образів і символів, досягаючи завдяки такій експериментальній формі синтезу різних сфер знань. Літературно-культурне значення дилогії «Волхвы» та «Великий розенкрейцер» полягає у тому, що цими творами започатковано нові тенденції в російському романі і в них зображений новий герой, що, з одного боку, стоїть осторонь романтичної особистості, яка страждає в тенетах індивідуалізму, і, з другого, - дистанційований від раціоналізму героя-демократа. Бєлий образно визначив феномен російського духовного ренесансу, що пізніше здобув назву «Срібний вік», як єднання неба й землі, що народило нову музу містики, - і передувала цьому дилогія Вс. Соловйова. Дисертацію виконано на кафедрі видавничої справи та міжкультурної комунікації факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету в межах комплексної науково-дослідницької теми «Філологічно-культурологічна концепція свідомості Х1Х-ХХ ст.ст.: думка, слово, вчинок».Соловйова «Волхвы» та «Великий розенкрейцер» з урахуванням того, що у творчості письменників другого ряду, особливо на зламі епох, в концентрованому вигляді втілюється відчуття духу часу і динаміка суспільних процесів, - зазначається у підрозділі 1.1. Але основними критеріями у цих духовно-філософських системах були символізм, священнодійство творчості, а містком між двома реальностями вважалося створення міфа і дотримання особливого способу життя як матеріального оформлення іншої реальності в побуті. У забутих авторів є власні заслуги перед культурою, оскільки плоди їхньої діяльності наповнюють конкретним змістом такі поняття, як „культурна спадщина”, „культурна традиція” і „культурна память”, - це стосується і творчості Вс. Соловйова. Соловйова визначається тим, яку роль відіграла його дилогія в історії російської літератури: вона стала своєрідним посередником між минулим і майбутнім, оскільки у подальшій творчості художників символістського та деяких інших напрямків і течій простежується такий же щирий інтерес до містицизму й окультизму, що й в дилогії Вс. Соловйова. Підкреслюються як значущий факт родинні звязки між двома неординарними особистостями, які залишили помітний слід у культурному житті Росії, - письменником Всеволодом Сергійовичем і філософом та письменником Володимиром Сергійовичем Соловйовими.