Аспекти феномену справедливості, які актуалізують її розподільчо-пропорційний зміст й віддзеркалюють сковородинську ідею "рівної нерівності". Основи ліберальної теорії Д. Ролза. Постконвенціональне (комунікативне) тлумачення соціальної справедливості.
Аннотация к работе
Саме в цьому контексті слід розглядати спроби примирення ліберальних цінностей індивідуалізму й принципу рівності, "автономності" особистості та питання про перерозподіл прибутків, ліквідацію бідності і вивільнення творчого потенціалу найбільш активної частини населення, що в однаковій мірі є актуальним як на Сході, так і на Заході. Теоретичний інтерес до проблеми соціальної справедливості зумовлений, насамперед, потребою критичного переосмислення накопиченого в межах марксистської традиції досвіду її вирішення та окреслення прийнятних для постсоціалістичних реалій моделей філософського обґрунтування ідеї справедливості, які б враховували наявний позитив соціалістичного її тлумачення, а також практику вирішення цієї проблеми в найбільш розвинутих країнах світу. Доречним в цьому контексті є також звернення до досвіду теоретичного осмислення зазначеної проблематики провідними фахівцями - відомими й впливовими на Заході політичними та соціальними філософами, оскільки це звернення має сприяти усуненню існуючого у вітчизняній соціально-філософській думці дефіциту так необхідної для розбудови в Україні демократичних засад суспільного буття й успішної її інтеграції до світового співтовариства теоретичної та політичної культури. Згідно з поставленою метою в роботі вирішуються такі задачі: - розкрити історико-практичні та духовно-теоретичні передумови формування ідеї справедливості в суспільній свідомості; У дисертаційному дослідженні реалізовано метод єдності історичного та соціального в пізнанні як спосіб реконструкції змісту ідеї справедливості на певних етапах розвитку суспільства, що дозволило уникнути абстрактного її тлумачення та сприяло максимальній конкретизації поняття справедливості, виявленню його емпіричних вимірів та форм.У першому розділі - "Формування і розвиток уявлень про справедливість як соціально-етичний та політико-правовий феномен" - здійснюється аналіз закономірностей історичної еволюції поняття справедливості як засобу регулювання соціальних відносин та елемента суспільної (моральної й правової) свідомості, визначається його категоріальний статус. Принципово новий крок у дослідженні ідеї справедливості був зроблений Аристотелем, який розглядає справедливість, передусім, як спосіб розподілу соціальних благ, розрізняючи справедливість зрівняльну й пропорційно-розподільчу, чим робить істотний внесок в розуміння самої ідеї справедливості як фактору соціальної регуляції. В епоху утвердження християнства справедливість усвідомлюється, насамперед, як рівність усіх людей перед Богом (Тертуліан, Фома Аквінський), рівність, яка згодом (в Новий час) буде витлумачена як політико-юридичний принцип, що реалізується в рівності громадянських прав і свобод, чим закладаються підвалини економічної "рівності можливостей" та передбачається еквівалентність обміну товарів та послуг. Саме в межах цього розуміння справедливість вперше розглядається як суто соціальний феномен, що й сприяло подальшій розробці теорії справедливості в контексті проблеми соціального регулювання. Попри те, що зміст ідеї справедливості в різні часи і в різних культурах проявляється по-різному, автор зазначає, що в соціальній та моральній філософії все ж поступово формується загальне уявлення про суспільство як певного роду системний обєкт, що, в свою чергу, дає підстави для розгляду ідеї справедливості як фактора, котрий задає можливість буття суспільства як певної цілісності.уявлення про справедливість як невідємний елемент моральної свідомості є потужним революціонізуючим чинником соціального розвитку впродовж усієї історії людства; знаходячись на перетині моралі та права, уявлення про соціальну справедливість, водночас, може справляти й стабілізуючий вплив на суспільство, тобто бути дієвим інструментом соціальної політики; специфіка функціонування ідеї справедливості в структурі суспільної свідомості сучасного суспільства повязана, по-перше, не стільки із тлумаченням її як соціальної перспективи, скільки орієнтована на виявлення вже досягнутих інваріантних її засад; бути обєднані поняттям по-друге, типовим в сучасній соціальній філософії стало тлумачення справедливості не стільки як рівності, скільки як "нерівної рівності", тобто поєднання, синтезу протилежностей з чітко вираженою апеляцією до практичної (економічної) її сторони; по-третє, відправною точкою побудови новітніх моделей соціальної справедливості залишається ідея суспільного договору, що інтерпретується не стільки як субстанціальна її (справедливості) основа, скільки як певна універсальна процедура, яка має забезпечувати можливість втілення принципу безпристрасності судження стосовно способу розподілу соціальних благ; по-четверте, політико-ідеологічним підґрунтям бачення сутності справедливості в переважній більшості сучасних її концепцій виступає лібералізм та супутні йому соціальні доктрини (лібертаризм, комунітаризм, егалітаризм тощо); по-пяте, особливістю функціонування ідеї справедливості в суспільній свідомості сучасних ліберальн