Теоретико-методологічні основи дослідження прав людини в політико-правовій думці України IX – початку XX століття. Витоки і становлення ідеї прав людини в Україні. Утвердження ідеї прав людини в період українського відродження XI – XVIII століття.
Аннотация к работе
Кожна країна, залежно від правосвідомості, правової культури, менталітету її народу, стану законодавства, презентувала своєрідні ідеї в галузі прав людини, які виражали особливості політико-правового світогляду народу, його самобутність. Ідея прав людини, народу (нації) в Україні протягом ІХ - початок ХХ ст. розвивалася і збагачувалася на ґрунті як власних правових традицій, так і запозичення правових ідей у титульних та інших народів. Сказане надає особливої актуальності: потребі переглянути, всебічно переосмислити політико-правову спадщину мислителів України з точки зору фундаментальних складових елементів ідеї прав людини - ідеї свободи, ідеї рівності, ідеї справедливості, їх відбиття в концепціях реалізації прав нації, місцевого самоврядування, розбудови української суверенної і незалежної, демократичної держави. Політико-правова думка України ІХ - початку ХХ ст. оперувала категоріями “свобода”, “рівність”, “справедливість” як невіддільними одна від одної складовими ідеї прав людини, однак пройшло чимало часу, доки інституція “права людини” стала вживатися в науці і отримала правовий статус. Автор прагне довести, що ідея прав людини у вітчизняній історії має глибокі витоки, а також вивчити і критично оцінити процес становлення національних засад ідеї прав людини на загальному тлі історії цього розвитку політико-правової думки України.У розділі 1 “Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми”, по-перше, висвітлено методологічні підходи автора дисертації до досліджуваних проблем, поданих в контексті аналізу основних колишніх і сучасних підходів до поняття "прав людини"; по-друге, визначено стан наукової розробки теми і встановлено, що, незважаючи на велику кількість праць вітчизняних дослідників, вона ще потребує поглибленого усвідомлення сутнісного змісту ідеї прав людини (ідея свободи, ідея рівності, ідея справедливості) українською думкою протягом ІХ - початку ХХ ст. і обєктно-субєктної причинної обумовленості її втілення в концепціях прав нації, місцевого самоврядування і державотворення. Такому розумінню права, на думку автора, відповідає позиція сучасних теоретиків права (С.Алєксєєв, П.Рабінович), які розмежовують поняття “загально-соціального (безпосередньо-соціального) права”, що виникає до утворення держави і незалежно від неї існує в будь-якому людському суспільстві, і “спеціально-соціального (позитивного, юридичного) права”, за допомогою якого стає можливою фіксація державно-вольової природи досліджуваного феномену. Виходячи з наукового визначення, що права людини - “це певні можливості людини, необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які обєктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей” (П.Рабінович), у дисертації запропоновано комплексний підхід до дослідження генезису й розвитку ідеї прав людини в політико-правовій думці України. У розділі 2 “Витоки і становлення ідеї прав людини в Україні (XI - XVIII ст.)” аналізуються витоки ідеї прав людини (свобода, рівність, справедливість) у політико-правовій думці України. Ідеї про свободу в українській політико-правовій думці у XVII - XVIII ст. зазнали відчутного впливу державного (політичного) режиму і практики законотворення Речі Посполитої, зокрема, її шляхетської демократії і “Артикулу” Генріха Валуа, за яким дозволялася непокора правителю у випадку порушення прав і свобод “вільної” людини.Ідея прав людини в українській політико-правовій думці ІХ - початку ХХ ст. розглядається у динаміці субєктивно-історичного усвідомлення сутності права як форми соціальної регуляції за двома етапами: 1) витоки і становлення ідеї прав людини в Україні (IX - кінець XVIII ст.); 2) утвердження ідеї прав людини в період українського відродження (кінець XVIII - початок XX ст.). Уже на першому етапі вихідними складовими елементами ідеї прав людини стали універсальні ідеї свободи, рівності, справедливості. Збагачені новими ідеями протягом кінця XVIII - початку ХХ ст., вони визначали весь подальший шлях боротьби українського народу за утвердження прав народу (нації), безпосередньої демократії у вигляді місцевого самоврядування, національного самовизначення у формі політичної організації українського суспільства - незалежної держави. Поліваріативність теоретичних підходів вітчизняних мислителів до прав людини диктувалися багатогранністю цього поняття: його вивчали з точки зору походження (як похідні від природи людини і соціальних умов її існування), змісту (як міра можливої поведінки людини, забезпеченої моральними і правовими нормами), співвідношення особи і держави (як межа здійснення державної влади), реалізації (як забезпечення суттєвими матеріальними і духовними благами) тощо. На початковій стадії розвитку, політико-правова думка України (Іларіон, Данило Заточник та ін.) розчинялася в синкретичному баченні світу, общини, людини, а ідеї свободи, рівності і справедливості (як складові ідеї прав людини) формувалися у руслі релігій