Суть безпосередньої надприродної каузальності в релігійній свідомості. Аналіз причин, прикмет та наслідків функціонування інтервенціональної термінології в сучасній християнській теології. Синтез їх відповідності внутрішній логіці віровчення християн.
Аннотация к работе
Аналіз низки підходів сучасних авторів, котрі пишуть на теми релігії, дає змогу виразно побачити, що термін «втручання» широким загалом теологів сприймається неоднозначно, його ужиток зустрічається сумнівами, а обіг породжує низку серйозних запитань; прихильність же до використання «інтервенціональної» термінології, упродовж богословського виразу відношення «Бог-світ», останнім часом наражається на низку аргументованих теологічних альтернатив. Протестантський теолог Джон Коллінз розглядає ситуацію, де замість ужитку терміну «надприродне явище», в випадку встановлення модальності дій Бога у світі, використовується термін «втручання», та загострює увагу на тому, що «не всі богослови згодні з такою заміною, оскільки виходить, що Бог час від часу втручається в життя свого творіння, тоді, коли звичайне життя відбувається без будь-якої участі з його боку» [2, с. Схильність до використання «інтервенціональної» термінології при характеристиці чуда могла б, за переконаннями низки апологетів, запобігти хибній аналогії в усвідомленні Бога як поміщика, котрий мешкає поза своїми володіннями, що давно залишив напризволяще та не навідується час від часу до маєтку аби навести у ньому лад; такий Бог був би по-суті deus otiosus (з лат.), тобто «марним, бездіяльним божеством», котре не виявляє жодних ознак своєї активності у світі і, відповідно, не може виступати обєктом ритуально-богослужбової практики та функціонального культу взагалі. Усвідомлюючи цінність таких ідей як для апологетики, так і для пастирського богословя, представники яких воліють відмежуватися від уявлень про бездіяльного Бога деїзму, котрий не підтримує контактів ані зі світом, ані з людиною, теолог Джон Коллінз закликає однодумців, все ж, бути винятково точним в виразі способів дієвості Бога в царині власного творіння. Окрім цього, очевидним висновком із викладеного вище, слідує те, що зусилля широкого кола авторів, котрі працюють на ниві богословя довершеної істоти, інколи практично зводяться нанівець, коли вони, намагаючись описати взаємодію Бога зі світом за допомогою «інтервенціональної» термінології, наражаються на нездоланну теоретичну перепону; оскільки спроби одночасно вести мову про Бога, який підтримує буття світу, шляхом розгортання його (світу) закономірностей, та Бога, котрий в окремих неповторних випадках набуває наміру втручатися у причинно-наслідкові звязки власного творіння, порушуючи у такий спосіб основоположні принципи, встановленими ним же раніше, неодмінно заводять теологів в поле складних питань, на які не дати однозначної вичерпної відповіді та які, в більшості випадків, набуватимуть програшних богословських наслідків.
Список литературы
1. Пикок А. От науки к Богу: Новые грани восприятия религии. - Пер. с англ. К. Савельева. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. - 304 с.
2. Коллинз К. Джон. Наука и вера. Враги или друзья? Пер. с англ. - Черкассы: Коллоквиум, 2005. - 560 с.
3. David E. Jenkins. God, Miracle and Church of England. - London: SCM Press, 1987. - 270 р.
4. Пикок А. Богословие в век науки: Модели бытия и становления в богословии и науке / Пер. с англ. - М.: Библейскобогословский институт св. апостола Андрея, 2004. - 416 с.
5. Юм Давид. Исследование о человеческом познании // Сочинения: в 2 т. - Москва, 1965.
6. Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії / Пер. з англ. І. Гарнік. - К.: Основи, 1996. - 269 с.