Проблема наукового аналізу створення і втілення сценічного образу в театральному мистецтві. Теоретична і методологічна база для вирішення цієї проблеми з використанням новітніх методів дослідження в рамках театральної ейдології (сценічної образності).
Аннотация к работе
Одним із підходів удосконалення національної культури і мистецтва є вирішення проблеми аналізу сценічної образності, яка майже не була предметом дослідження вітчизняних вчених, і лише протягом останніх років зявилися перші дослідження, повязані з обґрунтуванням необхідності нового підходу до аналізу сценічної образності, що знайшло своє відображення в працях Ю. Досягнення поставленої мети зумовило вирішення завдань: - дослідити генезу детермінант художнього образу шляхом аналізу історичних джерел та праць науковців з теорії та історії культури; упорядкувати наукову термінологію, повязану з проблемою аналізу художнього образу в театральній культурі; розглянути психологічні аспекти художньої образності в театральній культурі; Методи дослідження: абстрагування (для дослідження окремих детермінант художнього образу, відокремлених з їх цілісного комплексу); аналітико-синтетичний (для формулювання цілісного погляду на сучасний стан проблеми аналізу художнього образу, для розгляду різних категорій образності; для дослідження визначених особливостей з метою створення єдиної цілісної системи детермінант художнього образу в теорії і історії культури); аналогії (для образного пояснення напрямків дослідження); генетичний (для виведення визначень); експлікації (для уточнення певних понять з неозначеним складом); індуктивний (для узагальнення результатів дослідження першоджерел, для виведення узагальнюючих положень); історичний (у дослідженні ґенези художнього образу в теорії і історії культури), класифікації (для обєднання властивостей художнього образу в певні групи детермінант за їх функціями); комплексного аналізу (для застосування даних суміжних галузей гуманітарних наук); моделювання (для побудови моделей певних обєктів і процесів для зясування їх функцій, структури та субстрату); порівняльно-зіставний (для зіставлення різних визначень з метою уточнення термінології; для визначення типових особливостей детермінант художнього образу); синергетичного аналізу (для здійснення системного підходу в театральній ейдології); систематизації та узагальнення (при теоретичному опануванні проблеми аналізу художнього образу); феноменологічної дедукції (для обґрунтування обмежень предмету дослідження); формалізації (для створення схем, використання символів, умовних позначень).У першому розділі „Тенденції та перспективи аналізу художнього образу в контексті театральної культури” визначається ступінь вивченості проблеми художнього образу в культурі, обґрунтовується методологічна база дослідження, простежуються сучасні перспективи аналізу художнього образу. „Методологічні основи дослідження детермінант художнього образу” переглядаються під новим кутом зору теоретичні положення щодо проблеми аналізу художнього образу. „Генеза детермінант художнього образу в театральній культурі” обгрунтовується теза про те, що будь-яке мистецтво можна назвати „образним мисленням”, тому шлях історії дослідження проблеми художнього образу міститься не тільки в історії самого мистецтва, а й в роботах прикладного значення в галузі мистецтвознавства, теорії та історії культури. В дисертації пропонується введення нового напрямку в мистецтвознавстві, названого „театральна ейдологія” (від грецьк. eidos - образ). Другий розділ „Проблема аналізу художньої образності в театральній культурі” складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто художній образ як предмет дослідження театральної ейдології.Дослідження стану вивченості проблеми аналізу художнього образу в історичних джерелах дозволив виділити чинники сценічної образності: творець образів, втілювачі, домінуючий зміст образів, принципи їх створення, засоби втілення. Отже, проблема аналізу художньої образності в театральній культурі в рамках існуючих наукових категорій потребує уточнення і подальшого дослідження. В рамках театральної ейдології розмежовані й дані визначення суміжних понять: „персонаж”, „роль”, „герой”, „діюча особа” - персонаж за формою є конкретним втіленням образу в формі ролі, а за функцією - психологічною сутністю, що забезпечує ідентифікацію актора з образом у свідомості глядача; роль за формою - це сукупність тексту і гри одного і того самого актора, а за функцією - модель опредметненого художнього процесу, носій і передавач художньої інформації; герой (діюча особа) - індивідуалізована частка, яка є носієм проявлення дії в пєсі, що забезпечує смисловий і емоційний компонент образу. В межах системного підходу та методів теорії інформації розглянуто художній образ як надскладну систему, що самоорганізується і складається з взаємообумовлених і взаємодіючих між собою і з іншими системами підсистем, якій властива суперструктура інтегрального типу. Психологічні категорії театральної ейдології реалізуються у визначенні психологічних компонентів, необхідних актору для створення і втілення художнього образу, а саме: особливостей особистості - відносно стабільної структури характеру, темпераменту, інтелекту і конституції людини, яка визначає його індивідуальні прояви в навколишньому світі; пар