Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Івана Мазепи. Позиції гетьмана у відносинах з Кримським ханством та Туреччиною. Україна в Північній війні. Криза українсько-московських відносин та переорієнтація Івана Мазепи на Швецію. Внутрішня політика.
Аннотация к работе
В історії України особливе місце належить гетьману Іванові Мазепі (1687-1709 рр.). Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Вагомий внесок в духовно-культурну спадщину вніс гетьман Іван Степанович Мазепа. Поява цієї книги в часи, коли було накладено табу на дослідження будь-яких аспектів діяльності Мазепи, свідчила про науковий і громадянський подвиг М. Костомарова. Неупереджена людина, читаючи його книгу, могла натрапити на конкретні факти, що свідчили про великодержавну політику Петра I щодо Козацької держави, зробити вірні висновки про Івана Мазепу як політика, котрий боровся за Україну.Мазепа доводив московському урядові, що дружити з поляками небезпечно, бо й «нші кроникарі пишуть: доки світ стоїть світом, поляк русинові не буде братом [11, с.3]. Україна вже кілька десятиліть була звязана з Москвою, й Коломацька угода ще посилила цей звязок, а власне залежність українського уряду від загальної політики москви. Головною ж причиною несподіваного відступу була, безперечно, нерішучість вищого командування армії, зокрема Голіцина, що не відважився перенести боротьбу на територію Кримського півострова, маючи виснажене походом військо, а до того ще небезпечне становище на правому фланзі, якому загрожували правобережні татарські орди (Білгородська орда) і турецькі фортеці на Дніпрі, тимчасом як головні татарські сили міцно стояли біля Перекопа. Руйнуючи Україну й вимагаючи від неї повної мобілізації всіх сил і ресурсів, війна поширювала володіння Московщини на південь й збільшувала її військово-політичні впливи на Україні і в Чорноморському просторі. Справді, український уряд змушений був брати активну участь і в зовнішній політиці Москви (спільна участь у війні з Кримом і Туреччиною, а згодом зі Швецією; участь у будівництві російської військового флоту у Воронежі, куди гетьман надсилав робітників з України, приміром, у 1698 р. тощо), і навіть у деяких внутрішніх справах московського уряду.Правда, не весь час тривали воєнні дії (були й спокійніші роки), і не всі вони однаково відбивалися на українському господарстві, та й по-різному відчували їх окремі частини української території. Та найкращим доказом особливої уваги Гетьмана до справ господарських є сотні гетьманських універсалів, виданих Мазепою (їх було, звичайно, значно більше), більшість яких так чи так стосується землеволодіння, сільського господарства, фінансів, торгівлі, промисловості та різних соціально-правних питань, з тим повязаних. Хоч за Мазепи не було окремого уряду генерального підскарбія, і взагалі існування системи оренд певною мірою децентралізувало державне господарство Гетьманщини, все ж справами господарчого характеру під загальним керівництвом самого Гетьмана відали деякі генеральні старшини або з огляду на свій уряд (генеральний обозний, зокрема І. Серед них були такі визначні діячі, як Іван Лисиця, колишній полковник брацлавський, що виконував важливі доручення дипломатичного і господарчого характеру як за Самойловича, так і за Мазепи; Юрій Харевич, знатний військовий товариш і гетьманський дворянин, Тимофій Радич та інші. Поступово Мазепі вдалося створити цілий гурт прихильно наставлених до нього й відданих йому генеральних старшин і полковників, які почасти походили з Правобережної України (серед них були і його родичі: Обидовський, Мокієвський, Трощинський, Войнаровський) і навіть служили, як свого часу Мазепа, в Петра Дорошенка.Та й у самій Україні було чимало заздрісних інтриганів, які стежили за кожним кроком гетьмана, аби за традиційної недовіри з боку Росії зробити з ним те, що було вчинено із Самойловичем та його попередником - Многогрішним. Головним напрямом співробітництва Мазепи й Петра І був Південь. А Мазепа втілював її, хоч зміцнення позицій Москви на півдні робило Україну чимдалі залежнішою від Росії. Сусідство ж України з Туреччиною і Кримом робило це завдання самоочевидним. Так, якщо перемогу здобували Карл XII і його ставленик Станіслав Лещинський, то Україна як союзник Росії дісталась би Польщі, а у разі перемоги Петра І і його протеже Августа II українські землі чекав поділ між Росією та Польщею.
Вывод
В перший період своєї діяльності Мазепа чесно й сумлінно співпрацюав з московським урядом у руслі окресленого ним політичного курсу. Залежність Гетьманської держави від Москви стала доконаним фактом. У цьому чаїлася неабияка загроза. Найменший вияв самостійності розцінювався як сваволя, й у відповідь вживалися заходи для послаблення Української держави. Та й у самій Україні було чимало заздрісних інтриганів, які стежили за кожним кроком гетьмана, аби за традиційної недовіри з боку Росії зробити з ним те, що було вчинено із Самойловичем та його попередником - Многогрішним. Не міг він покластися й на народні маси та на сусідню Запорозьку Січ. Головним напрямом співробітництва Мазепи й Петра І був Південь. Обом кортіло твердо ступити на береги Чорного та Азовського морів. На відміну від Самойловича, новий гетьман проводив цю політику невідступно. Властиво, за тих обставин він і не міг займатися чимось іншим. Для нього багато важило надовго зберегти прихильність царя після перевороту в Москві.
Запорукою цього були його планомірні й енергійні зусилля, спрямовані на витіснення турків і татар з їхніх укріплених пунктів на північному березі Чорного моря. Досягнення поставленої мети, яка здавна приваблювала царів, гарантувало б гетьманові доброзичливість Петра І. Самойлович виступав проти такої політики. А Мазепа втілював її, хоч зміцнення позицій Москви на півдні робило Україну чимдалі залежнішою від Росії. І разом з тим завоювання Чорноморського узбережжя відкривало перед нею шлях до ширшого задоволення колонізаційних та господарських інтересів і служило надійним захистом від постійної татарської загрози. Ясна річ, Мазепа внаслідок пильної уваги Москви до півдня після невдалих походів 1687 і 1689 рр., а також через війни Центральної Європи проти турків мусив продовжувати боротьбу. Сусідство ж України з Туреччиною і Кримом робило це завдання самоочевидним.
Втягнута з 1700 р. у Півнчну війну Україна потрапила в трагічну ситуацію. Вже 1700 р. для ведення бойових дій проти шведів було відправлено 17 тис. козаків. Війна принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні роботи, нескінченні реквізиції харчів, розміщення в Україні російських військ, фактичне припинення зовнішньої торгівлі. Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протистоянні означала загибель Української держави. Так, якщо перемогу здобували Карл XII і його ставленик Станіслав Лещинський, то Україна як союзник Росії дісталась би Польщі, а у разі перемоги Петра І і його протеже Августа II українські землі чекав поділ між Росією та Польщею. Отже, в обох випадках Україна втрачала навіть надію на автономію. Все це відбувалося в умовах зростання невдоволення українського народу. За таких обставин у 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союзником Карла XII - польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві та зазнав поразки.
Обєктивно дії І. Мазепи були спрямовані на пошуки способу збереження української автономії в умовах кризової ситуації. Внутрішньополітичні прорахунки (простаршинська соціальна політика, постійне протистояння із Запорозькою Січчю та ін.) не дали йому змоги консолідувати українське суспільство, а жорстка протидія зовнішніх сил остаточно поховала плани гетьмана зберегти свободу, незалежність та соборність усіх земель Української держави.
Мазепа став гетьманом за часів Руїни, коли українські землі буди спустошені та розорені численними війнами. За 22 роки його гетьманування мирний час тривав тільки протягом 36 днів. Крім того в цей час на території козацької держави постійно відбувалися якісь стихійні лиха: повені, нашестя саранчі, неврожай. Проте, Мазепа зміг знайти шляхи їх швидкого та дієвого вирішення.
Дуже важливим чинником економічного піднесення Гетьманщини стала велика та потужна хвиля колонізації Лівобережжя. Насамперед це було зумовлено тим, що велика частина населення Правобережної України залишає свої домівки через те, що ця територія була майже цілковито розорена під час Руїни. Тому прийшовши на нову землю, яка є доволі сприятливою для господарської діяльності та галузей економіки, вони активно приступають до її засвоєння.
Українське господарство в добу Мазепи переживає часи свого піднесення. Поширюються торговельні зносини з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Росте і внутрішня торгівля, зокрема торговельний обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям. Наприкінці XVII ст. дуже розвиваються галузі промисловості, які вимагали спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів.
У внутрішній політиці гетьман спирався на старшину, низкою законів відособивши козацтво як окремий стан. Становище козацької старшини особливо зміцнилось на початку XVIII ст., зросла кількість так званих бунчукових товаришів - старшинської молоді. Всі ці заходи гетьмана, як і реформи в галузі судочинства й податків, свідчили про намагання гетьмана створити в Україні національну аристократію і з її допомогою вести боротьбу за повну автономію України. Водночас Мазепа всіляко дбав і про захист інтересів народних мас, обмежував апетити старшини, встановив максимальну панщину у два дні на тиждень, дозволив селянам винокуріння на власні потреби, намагався скасувати "оренди". Загалом гетьман дбав про інтереси всього народу, всієї країни. Він зробив вагомий внесок в духовно-культурну спадщину країни
Мазепа чудово усвідомлював роль церкви та духівництва в політичному та культурному розвитку країни, тому він обирає за домінанту своєї діяльності підтримку православної духовності і культури на всіх теренах України. Гетьман Мазепа був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, зокрема архітектури. В добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що виявився не лише в образотворчому мистецтві і в літературі, але в цілому культурному житті гетьманської України. Це було українське бароко, близький родич західноєвропейського, але, разом з тим, глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.
Список литературы
І. Джерела
1. Військові кампанії доби Івана Мазепи в документах/ Український інститут національної памяті, Чернігівський історичний музей ім. В. В. Тарновського; упоряд. С. Павленко. - К., 2009.
2. Гетман Иван Мазепа: Документы из архивных собраний Санкт-Петербурга. Вип. 1: 1687-1705 гг. - СПБ., 2007.
3. Величко С. Літопис. - Т.2. - К., 1991.
4. Листи Івана Мазепи 1687-1691. - Т. 1. - К., 2002.
5. Листи Івана Мазепи. - Т.2: 1691-1700. - К., 2010.
6. Універсали Івана Мазепи (1687-1709). - Ч. 2/ упоряд. І. Бутич. - К., 2006.
ІІ. Література
7. Андрусяк М. Політика Мазепи. - К., 1959.
8. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К., 1991.
9. Апанович О. Гетьмани України і козацькі отамани Запорозької Січі. - К., 1993.
10. Д. Бантиша-Каменського “История Малой России”.- М., 1822.
11. Барвинський В. Гетьман Іван Мазепа. - К., 1991.
12. Білкун І. Міф про Мазепу. - Чернігів, 1998.
13. Більченко П. За що ж таки боровся гетьман Мазепа.- К., 1997.
14. Борщак І. М. Іван Мазепа: Людина й історичний діяч.- К., 1992.
15. Бойко О. Історія України. - К., 2005.
16. Будзиновський В. Гетьман Мазепа. - К., 1993.
17. Витан П. Іван Мазепа. - К., 1997.
18. Голобуцький В. Гетьман Мазепа і запорозькі козаки. - К., 1993.
19. Голобін В. М. Політична діяльність гетьмана Івана Мазепи. - Івано-Франківськ, 2009.
20. Грушевський М. Нариси історії українського народу. - К., 1990.
21. Горобець В. Політичний устрій українських земель другої половини XVII-XVIII століть: Гетьманщина, Запоріжжя, Слобожанщина, Правобережна Україна.- К., 2000.
22. Демченко К. Мазепа - гетьман України Північна війна та її наслідки для України. - Полтава, 1992.
23. Журавльов Д. В. Мазепа: людина, політик, легенда. - Харків, 2012.
24. Журавльов Д. В. Іван Мазепа. - Харків, 2009.
25. Іван Мазепа та його доба. Історія, культура, національна память: Матеріали міжнародної наукової конференції/ Національний університет "Києво-Могилянська Академія"; Ред. В. Брюховецький. - К., 2008.
26. Ковалевська О. О. Збірник "Мазепа": реконструкція видавничого проекту 1939-1949 років, Національна академія наук України. - К., 2011.
27. Крипякевич І. Історія України. - Львів, 1990.
28. Костомаров Н. И. Гетман Иван Степанович Мазепа.- К., 2005.
29. Костомаров Н. И. Мазепа. - М., 2004.
30. Карпенко М. Гетьман Іван Мазепа як будівничий Української держави. - Суми, 1999.
31. Крупницький Б. Д.. Гетьман Мазепа та його доба. - К., 2001.
32. Литвин В.М. Історія України.- К., 2011.
33. Луців В. Гетьман Мазепа і його співпрацівники.-К., 1963.
34. Маслійчук В. Козацька старшина Слобідських полків другої половини XVII- першої третини XVIII століття.- Харків, 2003.