Державотворчі ідеї О. Ейхельмана: еволюція інституційних вимірів політики - Автореферат

Вагомий внесок у становлення і розвиток української політичної науки, вдосконалення державотворчої практики зробив і Отто Ейхельман (1854-1943) - визначний науковець, правознавець, конституціоналіст, громадсько-політичний діяч та ідеолог національно-визвольного руху в Україні на початку ХХ ст. Ейхельмана привертає увагу не тільки тому, що він був державним діячем, чиї політичні ідеї та дії сприяли національному самовизначенню українців, а й тому, що вироблена ним система політичних цінностей містить державотворчий потенціал, який є важливим для сучасного процесу розвитку демократичної, правової і соціальної держави в Україні, посилення її позицій в міжнародній системі. Ейхельмана дає підставу говорити про завершену інтелектуальну систему, яка чітко структурована навколо таких проблем, як політико-правові підстави української державності; правові та соціальні аспекти держави як основного політичного інституту; взаємовідносини держави з елементами громадянського суспільства; реалізація ідеї народоправства і демократичних принципів в організації системи державної влади та їхнє конституційне оформлення; визначення місця України в системі міжнародних відносин та виділення пріоритетних напрямків зовнішньої політики; правові основи системи міжнародних відносин; стратегія розвитку української національної держави; реформа місцевого самоврядування тощо, які досі не були предметом політологічного аналізу. Ейхельмана принципи організації системи державної влади України та визначити прикладну цінність наукового доробку вченого для процесу інституалізації сучасних державно-правових структур в Україні; В обох підходах домінує правовий аспект функціонування держави, коли право є основою для створення держави, а держава створює умови для реалізації права;Ейхельмана; 4) тогочасні видання, які містять інформацію про суспільно-політичні події, а також наукові, громадські і політичні інститути, до діяльності яких безпосередньо долучався О. Ейхельман. Встановлено, що коли впродовж доеміграційного етапу наукових пошуків учений більше уваги приділив вивченню загальних проблем правової організації державних інститутів, обґрунтуванню політико-правових принципів функціонування міждержавних відносин, змісту суверенітету держави, то в еміграційному - ідеї української державності та шляхам її реалізації. Вони визнали суверенітет і народу, і держави та пропагували ідею республікансько-демократичної державності, коли в дихотомії «народ (нація) - держава» реалізовувалось право нації (народу) над правом держави. Центральними елементами його політико-правового бачення виступили дві інституції - право і держава, коли право творить основу для функціонування держави, а держава виконує функцію захисту права. Ейхельман поєднав з поняттям державної влади, обґрунтувавши принцип «звязаності» держави правом і раціонального співвідношення індивідуальної, громадянської і політичної свободи особи в державі.Ейхельмана розглянуто як цілісну, наукову та концептуально-інтелектуальну систему, що створило підставу трактувати його як представника політичної науки в рамках перехідного етапу її розвитку від традиційної до біхевіоральної. Систематизовано підходи вченого до класифікації держав за типом політичної культури і формою державного устрою, а також виокремлено чинники, які впливають на визначення форми держави: національний менталітет, політичні традиції, географічне розташування тощо. Ейхельмана про державу пронизано ідеями демократизму, правових традицій, а також високих соціальних стандартів, що відповідає сучасним уявленням про мету і завдання розвитку державного інституту. Ейхельман запропонував не лише політичне, а й правове обґрунтування змісту і призначення основних структурних елементів держави (народу, території, влади), а також розвинув ідею етичного характеру державної влади, її авторитетного типу, заснованого на принципах відповідальності, децентралізації та ефективності функціонування. Зясовано, що дієве місцеве самоврядування для вченого виступало ефективним способом децентралізації влади в державі та задоволення регіональних потреб, втіленням принципу народного суверенітету через можливість місцевих громад встановлювати самоврядні форми державного управління.

Основний зміст дисертації

У висновках дослідження узагальнено теоретичні положення: 1. Аналіз джерел дослідження засвідчує, по-перше, актуальність праць О. Ейхельмана і для державницької практики, і для вивчення методологічних основ української політичної науки, по-друге, відсутність комплексних політологічних досліджень напрацювань ученого. Сучасні науковці здебільшого акцентують на деяких фактах життя і діяльності О. Ейхельмана, а також його окремих теоретичних розробках із сфери міжнародного та конституційного права, залишаючи поза увагою наукових досліджень інші праці, архівні та публіцистичні матеріали. Отже, науково-теоретична спадщина вченого, що розкриває його погляди на зміст і призначення основних політичних інститутів, а також їх інституційну основу, досі була мало вивчена, а тому потребувала опрацювання. Ідеї О. Ейхельмана розглянуто як цілісну, наукову та концептуально-інтелектуальну систему, що створило підставу трактувати його як представника політичної науки в рамках перехідного етапу її розвитку від традиційної до біхевіоральної.

2. Суспільно-політичний світогляд ученого пройшов кілька етапів формування. Перший - доеміграційний, коли О. Ейхельман постає як висококваліфікований академічний викладач, фахівець із державного і міжнародного права, виражає прихильність до ліберально-демократичних ідей. Важливо, що з 1918 р. він активно долучився до державної розбудови УНР, здебільшого в дипломатичній сфері. Другий - еміграційний - визнано періодом цілковитого утвердження поглядів О. Ейхельмана в цілісну і завершену концепцію українського державного будівництва. Отже, політологічний світогляд ученого формувався на основі академічних знань про політико-правові аспекти політичної системи суспільства та міжнародних відносин, а також під впливом ідей відомих теоретиків світової та вітчизняної політичної науки, тогочасних суспільно-політичних подій. Це створило підстави констатувати еволюцію його поглядів від ліберально-демократичних позицій до сприйняття ліберально-демократичного націоналізму. Водночас прихильність ученого до ідеї сильної держави, його підходи до розвязання мовного чи релігійного питання, набуття громадянства тощо частково не відповідають сучасним уявленням про демократичну державу, що пояснюється, насамперед, нереалізованим прагненням українців відновити власну державу на початку ХХ ст., кризою європейської демократії та розвитком націоналістичних ідей у 20-30-ті рр. ХХ ст.

На основі експлікації течій української політичної думки міжвоєнного періоду визначено належність О. Ейхельмана до представників її національно-демократичного напряму. Засадничою ідеєю його державницької концепції є становлення національної держави із дотриманням демократично-республіканських принципів.

3. Встановлено, що центральним елементом наукових досліджень О. Ейхельмана є держава - основний політичний інститут і субєкт міжнародних відносин. Сучасну державу він розумів як постійний, тривалий суспільний устрій вільних громадян з їх активною участю у відповідних формах урядування на певній, сталій території під верховенством найвищої суверенної влади. Метою держави визначено реалізацію внутрішньої і зовнішньої безпеки, а також духовних та економічних потреб населення, а її інституційною основою - правові, конституційні та корпоративні норми, звичаї й традиції. Систематизовано підходи вченого до класифікації держав за типом політичної культури і формою державного устрою, а також виокремлено чинники, які впливають на визначення форми держави: національний менталітет, політичні традиції, географічне розташування тощо.

Центральним у його наукових розробках було питання реалізації державою своїх соціальних функцій, де обґрунтовано пріоритетність активного типу соціальної політики держави, ідею економічної незалежності людини та запровадження принципу трипартизму. Зясовано, що окремим напрямком державної політики О. Ейхельман визначив релігійну політику, обґрунтувавши відокремлений тип державно-церковних відносин, який регламентувався нормами права і спрямовувався на досягнення соціальної рівності, державної єдності і розвитку моральності серед населення. За таких умов церква виступила не лише субєктом громадянського суспільства, але й способом реалізації ідеї свободи особи, зокрема й громадянської.

Доведено, що теоретичне вчення О. Ейхельмана про державу пронизано ідеями демократизму, правових традицій, а також високих соціальних стандартів, що відповідає сучасним уявленням про мету і завдання розвитку державного інституту.

4. Відзначено, що пріоритетного значення О. Ейхельман надав вирішенню національного питання, врегулюванню міжнаціональних відносин. Захист і реалізацію прав національних меншин він сприймав як фактор внутрішньої стабільності держави і міжнародного співтовариства загалом, а політичне самовизначення українського народу - як обовязкову умову на шляху створення міжнародних союзів. Учений обґрунтував політико-правові підстави самовизначення українського народу. Зясовано, що для підтвердження легітимності державницьких устремлінь українців на початку ХХ ст. він визначив юридичний зміст Переяславської угоди 1654 р. як договору «союзу і гарантій» між незалежними Українською і Російською державами, «персональний звязок», який втратив юридичну силу внаслідок жовтневого перевороту 1917 р. На цій підставі відновлення української державної незалежності О. Ейхельман трактував як цілком легітимний правовий акт. Зроблено висновок, що важливим етапом в історії становлення української державності він вважав період 1917-1920 рр., виділивши причини невдач державницьких змагань українців та шляхи їх уникнення в майбутньому.

5. Виявлено, що відновлення державної незалежності української нації О. Ейхельман розумів як цілісний процес, який складається із трьох послідовних періодів: «революційної битви»; перших кроків революційної влади; остаточного конструювання народної влади. Кожний з них мав свої часові межі і конкретні завдання, поступове виконання котрих сприяло позитивній динаміці процесу демократизації українського суспільства. Встановлено, що О. Ейхельман виробив стратегію подальшого державного розвитку УНР, яка послідовно і логічно поєднує в єдину систему три етапи: 1) розвиток економіки і формування національного капіталу; 2) підняття освітнього рівня широких мас населення, виховання патріотично налаштованої молоді; 3) розбудову структурних елементів державної організації на основі демократичних ідеалів. Запорукою позитивного розвитку Української національної держави виступили такі принципи: 1) національне понад класове; 2) державне понад партійне; 3) загальне над особистим.

6. Доведено, що О. Ейхельман є представником ліберально-демократичного напрямку українського конституціоналізму. Узагальнено еволюцію конституційного світогляду вченого та виділено його основні принципи: демократизм, народовладдя і федералізм. Особливістю конституційного бачення О. Ейхельмана є розподіл державної влади не на три класичні, а на пять гілок: установчу (народну), законодавчу, виконавчу, судову і фінансово-контрольну. У такий спосіб О. Ейхельман якнайширше намагався втілити принцип народного суверенітету через широке використання механізмів і представницької, і прямої демократії.

7. Зясовано, що О. Ейхельман запропонував не лише політичне, а й правове обґрунтування змісту і призначення основних структурних елементів держави (народу, території, влади), а також розвинув ідею етичного характеру державної влади, її авторитетного типу, заснованого на принципах відповідальності, децентралізації та ефективності функціонування. Визначено, що вчений був прихильником системного підходу до трактування змісту політичної влади, а основою суспільного порядку вважав моральну відповідальність людини. Концептуалізовано його погляди про те, що важливим є і механізм розподілу влади, і спосіб взаємодії її гілок, визначення сфери їхніх повноважень.

8. Доведено, що індикатором демократичності режиму та способом реалізації суверенітету народу О. Ейхельман вважав виборчий процес, заснований на принципах загальності, рівності, безпосередності, таємності голосування. Виокремлено особливості запропонованої ним пропорційної виборчої системи, зокрема запровадження «вільних списків» і використання плюральних голосів виборців, а її перевагою визнано спрощену систему формування виборчих списків.

9. Зроблено висновок, що державно-територіальний устрій УНР О. Ейхельман сконструював у формі союзної держави. Федералізм означав і форму державного устрою, і політичний принцип реалізації ідеї народного суверенітету, і спосіб узгодження регіональних інтересів, забезпечення єдності та цілісності державної території. Федерація виступала засобом не розєднання, а обєднання українських земель в єдине ціле. Виявлено, що О. Ейхельман теоретично окреслив «симетричну» федерацію із використанням елементів «корпоративного» федералізму, що передбачало взаємне доповнення федерації та її субєктів, їхню співзалежність та співпрацю.

10. Доведено, що місцеве самоврядування О. Ейхельман розглянув у рамках концепції муніципального дуалізму, коли органи місцевого самоврядування потрактовано як структури публічної влади, які виконують дві групи повноважень: муніципальні та державні. За таких умов органи місцевого самоврядування є незалежними від держави лише в суто громадівських справах, а в політичній сфері розглядаються як органи держави, що виконують її функції й повноваження. Зясовано, що дієве місцеве самоврядування для вченого виступало ефективним способом децентралізації влади в державі та задоволення регіональних потреб, втіленням принципу народного суверенітету через можливість місцевих громад встановлювати самоврядні форми державного управління.

11. Зроблено висновок про те, що погляди О. Ейхельмана щодо правових основ міжнародних відносин та утворення міжнародних союзів формувались у контексті теорії ліберального ідеалізму, крізь основні принципи якої проходить ідея нормативності. Так, учений обґрунтував застосування теоретичних напрацювань та юридичної техніки для підвищення авторитету міжнародного права, виділив принципи міжнародного права та здійснив класифікацію норм міжнародного права.

Місце України в геополітичному просторі О. Ейхельман визначив через обєктивний аналіз тогочасної міжнародної ситуації, виокремлення економічних та політичних підстав, що доводять пріритетність європейської спрямованості зовнішньої політики Української держави. Водночас одним з її важливих напрямів, за О. Ейхельманом, був розвиток двосторонніх російсько-українських взаємин як передумови для створення Східноєвропейської організації. Це дає підстави для висновку, що вчений був прихильником багатовекторності в зовнішній політиці УНР як основи для реалізації українського національного інтересу.

Пропозиції вченого щодо шляхів розбудови української державності не втратили актуальності і є важливими не тільки для розвитку вітчизняної науки про політику, але й для сьогоденної політичної практики. Наукові розробки О. Ейхельмана набувають особливого значення у процесі конституційної реформи, вдосконалення системи місцевого самоврядування, вироблення пріоритетних напрямів регіональної політики, активізації участі народних мас у політичній сфері, уточнення виборчого законодавства, створення та реалізації програми національного розвитку в її внутрішньому та зовнішньому вимірах.

Головні положення дисертаційного дослідження викладено в таких працях

Монографія: 1.Турчин Я. Б. Отто Ейхельман: постать на зламі століть. Політологічний дискурс : монографія / Я. Б. Турчин. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2010. - 520 с.

Рецензії: Денисенко В. Державницький світогляд О. Ейхельмана: науково-теоретичний і практичний вимір / В. Денисенко // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія. Соціологія. Філософія. - Ужгород : Вид-во УЖНУ «Говерла», 2010. - Вип. 15. - С. 198-199; Іванов М. Ідея демократизму в суспільно-політичній візії О. Ейхельмана / М. Іванов // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політичні науки. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2011. - Т. 149, Вип. 137. - С. 154-156.

Статті у фахових виданнях ВАК України: 2.Турчин Я. Б. Принципи організації інституту виборів у науковій спадщині Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2007. - № 19. - С. 42-48.

3.Турчин Я. Б. Ідея правової держави в науково-теоретичній спадщині Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2008. - № 20. - С. 23-28.

4.Турчин Я. Б. Життєвий шлях О. Ейхельмана: громадсько-політична та наукова діяльність / Я. Б. Турчин // Сучасна українська політика : політики і політологи про неї. - К. ; Миколаїв, 2008. - Вип. 14. - С. 34-41.

5.Турчин Я. Б. Отто Ейхельман про реформу місцевого самоврядування в Україні / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політичні науки. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008. - Т. 79, вип. 66. - С. 106-110.

6.Турчин Я. Б. Напрями української політичної думки міжвоєнного періоду (1918-1939 рр.) / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політичні науки. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008. - Т. 93, вип. 80. - С. 102-106.

7.Турчин Я. Б. Принципи і шляхи реалізації державної влади в науково-теоретичних працях Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2009. - № 21. - С. 39-45.

8.Турчин Я. Б. Внесок О. Ейхельмана в розвиток науки міжнародного права / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політологія. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2009. - Т. 110, вип. 97. - С. 121-126.

9.Турчин Я. Б. Розвиток української політико-правової думки в Чехословаччині: міжвоєнний період / Я. Б. Турчин // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Питання політології. - Х. : Типографія ФОП «Петрова І. Ф.», 2009. - № 839, вип. 14. - С. 220-228.

10.Турчин Я. Б. «Київський період» життя О. Ейхельмана: становлення і розвиток суспільно-політичних позицій / Я. Б. Турчин // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Питання політології. - Х. : Типографія ФОП «Петрова І. Ф.», 2009. - № 861, вип.15. - С. 81-88.

11.Турчин Я. Б. Основні напрями наукових досліджень О. Ейхельмана: шлях до формування державницького ідеалу / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2010. - № 22. - С. 34-40.

12.Турчин Я. Б. Основні елементи механізму стримувань і противаг у системі державної влади у конституційному проекті УНР Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Державне управління. Політологія. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2010. - Т. 125, вип. 112. - С. 94-99.

13.Турчин Я. Б. Основні етапи становлення і розвитку конституційних ідей О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Державне управління. Політологія. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2010. - Т. 130, вип. 117. - С. 103-107.

14.Турчин Я. Б. Теоретичні підходи О. Ейхельмана до вирішення українського питання у контексті суспільно-політичних та економічних процесів повоєнної Європи / Я. Б. Турчин // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія. Соціологія. Філософія. - Ужгород : Вид-во УЖНУ «Говерла», 2010. - Вип. 14. - С. 60-63.

15.Турчин Я. Б. Концептуальні підходи до типології держав: політико- теоретичні ідеї О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія. Соціологія. Філософія. - Ужгород : Вид-во УЖНУ «Говерла», 2010. - Вип. 15. - С. 50-54.

16.Турчин Я. Б. Обґрунтування політико-правових передумов української державності та основних етапів її становлення в науково-теоретичних працях Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Питання політології. - Х. : Типографія ФОП «Петрова І. Ф.», 2010. - № 885, вип. 16. - С. 42-50.

17.Турчин Я. Б. Характеристика держави як політичної організації суспільства у наукових працях О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Питання політології. - Х. : Типографія ФОП «Петрова І. Ф.», 2010. - № 912, вип. 17. - С. 74-81.

18.Турчин Я. Б. Принцип самовизначення народів у політичній концепції О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2011. - № 23. - С. 53-59.

19.Турчин Я. Б. О. Ейхельман про співвідношення дипломатії і політики у системі міжнародних відносин: міжвоєнний період / Я. Б. Турчин // Ґілея : науковий вісник : зб. наук. пр. Спецвип. - К. : ВІР УАН, 2011. - С. 649-656.

20.Турчин Я. Б. Політико-правові аспекти входження України до міждержавних союзів у наукових працях О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політичні науки. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2011. - Т. 149, вип. 137. - С. 121-126.

21.Турчин Я. Б. О. Ейхельман про основні центри політичного впливу в системі міжнародних відносин: міжвоєнний період / Я. Б. Турчин // Політологічний вісник : зб. наук. пр. - К. : «ІНТАС», 2011. - Вип. 52. - С. 427-437.

22.Турчин Я. Б. О. Ейхельман про нормативне забезпечення прав і свобод людини в державі / Я. Б. Турчин // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія : Філософія, філософія права, соціологія, політологія. - Х. : Право, 2011. - Вип. 8. - С. 163-176.

23.Турчин Я. Б. Федералізм як політичний принцип державного устрою України (за концепцією О. Ейхельмана) / Я. Б. Турчин // Ґілея : науковий вісник : зб. наук. пр. - К. : ВІР УАН, 2011. - Вип. 46. - С. 576-582.

24.Турчин Я. Б. Проблема врегулювання державно-церковних відносин у працях О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. - Одеса : Національний університет «Одеська юридична академія»: Південноукраїнський центр гендерних проблем, 2011. - Вип. 43. - С. 267-275.