Поняття, завдання та види державного моніторингу довкілля. Методологічні та правові основи організації та функціонування державної системи моніторингу довкілля. Проблеми здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища в Україні.
Аннотация к работе
В своєму постійному намаганні економічного зростання і безоглядного матеріального споживання людство зіткнулось з цілою низкою екологічних проблем. Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обовязком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобовязаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66) [1].У ХХ столітті в науці виник термін «моніторинг» (у перекладі з лат. Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Земельним кодексом України, Водним кодексом України, Лісовим кодексом України, законами України «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про курорти», «Про тваринний світ», «Про відходи», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та в деяких інших нормативно-правових актах, які регулюють порядок проведення моніторингу певних видів природних ресурсів [7]. Моніторинг довкілля повинен вирішувати такі завдання: 1) спостереження за станом біосфери, визначення змін, обумовлених діяльністю людини, і узагальнення результатів спостережень за геофізичними і фізико-географічними параметрами стану середовища; отримання геохімічних даних, що характеризують кругообіг речовин і енергії в природі, спостереження за реакцією біоти та ін.; Залежно від обєкта моніторингу розрізняється: комплексний моніторинг навколишнього природного середовища; моніторинг земель (і їх складової - ґрунтів), моніторинг поверхневих та підземних вод, моніторинг лісів, моніторинг рослинного світу, моніторинг дикої фауни, моніторинг атмосферного повітря, моніторинг місць видалення відходів, моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та обєктів природно-заповідного фонду, моніторинг курортів та деякі інші [7].Концепція та організаційна структура державного моніторингу навколишнього природного середовища регулюється Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 992-р «Про схвалення Концепції Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища» та Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року №391 «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» (в редакції від 25.05.06 із наступними змінами) [3; 4]. Здійснення державного моніторингу довкілля сьогодні покладається на таких субєктів: Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Держводгосп, Держземагентство і Мінжитлокомунгосп, Національне космічне агентство України. При цьому координацію діяльності субєктів системи моніторингу здійснює міжвідомча комісія, склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України [3]. Крім того, згідно з Розпорядженням, підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобовязані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і узагальнену інформацію в Мінприроди або його органи на місцях, інші органи державної влади [4]. Організаційна інтеграція субєктів ДСМД на всіх рівнях здійснюється органами Мінприроди на основі: · загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, що складаються з програм відповідних рівнів, поданих субєктами системи моніторингу;Відомства - субєкти ДСМД створювали свої системи без врахування вимог до єдиної системи. Тому просте поєднання таких систем не може утворити ефективної загальнодержавної системи, що функціонує за єдиними принципами та відповідає загальним вимогам, як до якості (точності, вірогідності й оперативності), так і за регламентом обміну даними [9]. За цією концепцією неоптимальне функціонування системи моніторингу на сьогодні зумовлюється низьким рівнем уніфікації нормативно-методичної бази, технічного забезпечення та взаємодії її субєктів, а також недостатнім обсягом фінансування робіт [4]. Серед комплексу заходів, які визначають умови функціонування цієї системи, найголовнішим є технічне забезпечення, загальні принципи якого знайшли відображення в теорії складних систем і потребують подальшого розвитку. На підставі аналізу сучасного стану проблеми, а також вимог, які предявляються до функціонування ДСМД, можна визначені наступні напрямки досліджень з вдосконалення її технічного забезпечення: · розробка типової структури технічного забезпечення;В ході проведеного дослідження встановлено, що державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) - інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього се
План
План
Вступ
1. Поняття, завдання та види державного моніторингу довкілля
2. Методологічні та правові основи організації та функціонування державної системи моніторингу довкілля;
3. Проблеми здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища в Україні
Висновки
Список використаних джерел довкілля екологія державний природний