Головні напрями державного контролю за злочинністю. Злочинність як об’єкт державного контролю. Кримінологічна характеристика злочинності в Україні. Кримінальне законодавство як виховний і запобіжний чинник. Особливі частини Кримінального кодексу.
Аннотация к работе
Держава у своїй діяльності в боротьбі зі злочинністю не тільки здійснює заходи по боротьбі з нею, а й у деяких випадках може створювати негативні криміногенні чинники і тим чи іншим шляхом сприяти виникненню окремих (нових) видів злочинів. Головними завданнями дослідження є: - розглянути і сформулювати теоретичну концепцію криміногенного і антикриміногенного впливу держави на злочинність; узагальнити практику спеціально-кримінологічного попередження злочинності в Україні і розглянути заходи підвищення її ефективності. системно-структурний і функціональний при дослідженні злочинності та державних заходів контролю за нею, що дозволило виявити закономірності розвитку злочинності, а також заходів протидії їй, сформулювати пропозиції щодо нових напрямків діяльності держави в боротьбі зі злочинністю; Важливими джерелами у дисертаційному дослідженні державного контролю за злочинністю стали конституційні норми, закони, постанови Верховної Ради, рішення Конституційного Суду, укази Президента, постанови Пленуму Верховного Суду України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне, адміністративне законодавство станом на 1 січня 2001 р., а також проекти нового Кримінального кодексу України та матеріали Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України.У Вступі обґрунтовується актуальність теми, наукова новизна роботи, визначаються її методологія дослідження, викладені основні положення, які виносяться на захист.Злочинність, як самокерована система, чинить сильний опір правоохоронним органам, а інколи йде в атаку на соціальний порядок і правові підвалини суспільства. Недооцінка криміногенної ролі самої злочинності, властивості її до самодетермінації і зворотного впливу на суспільство призвела до ослаблення державного контролю за криміногенними процесами в суспільстві і розширеного відтворення злочинності. Аналізуючи літературні джерела з обраної дисертаційної теми, автор доходить висновку, що субєктами соціального механізму боротьби зі злочинністю називають державу в особі законодавця, її органів влади й управління, правоохоронних органів; адміністрації підприємств і установ; громадських організацій і трудових колективів, а також окремих громадян. Не викликає сумнівів те, що завдання стримування злочинності вирішується тільки взаємоповязаними діями всіх ланок державної системи протидії злочинності, при цьому роль різних субєктів повинна бути диференційована за рівнем, масштабами, функціями, засобами стримування. Існують дві перепони зростанню злочинності: а) соціальний прогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток суспільства і б)цілеспрямована протидія злочинності, яка традиційно зветься боротьбою зі злочинністю (в дисертації автор використовує назву “контроль за злочинністю”).Кримінологічна доктрина боротьби зі злочинністю колишнього СРСР була спрямована на обґрунтування можливості ліквідації причин і умов злочинності. Тому протягом багатьох десятиліть основним обєктом попередження злочинності виступали криміногенні чинники - причини злочинності та сприяючі їй умови. Злочинність, як специфічне соціальне явище, а також особи, які вчинили або схильні вчинити злочин, повинна стати обєктом соціального контролю. Традиційно злочинність розглядається як збірне поняття і характеризується як сукупність суспільно небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом. Як і кожна соціальна система, кожне масове явище, злочинність має досить сталі параметри, які діляться на кількісні та якісні показники.Існують дві форми реалізації кримінально-правових норм: а) через безпосередній вплив державного веління і погрози карою за правопорушення і б) шляхом застосування кримінально-правових норм і регулювання правовідносин, які виникають між державою та особою, яка вчинила злочин. Форми реалізації взаємоповязані: стримуючий ефект закону значною мірою залежить від імовірності покарання; водночас ефективність застосування закону визначається його моральним авторитетом, особливо його санкцією. Разом із тим дисертант робить висновок, що реалізація норми кримінального права є пріоритетною, оскільки вона є засобом протидії злочинності. Піддається критичному аналізу система санкцій, створена радянським кримінальним законодавством з його прагненням до криміналізації вчинків, які, власне, не є злочинами, а також тенденції до якісної криміналізації, тобто посилення вже існуючих санкцій за деякі злочини, або поширення сфери їхнього застосування. Така законодавча практика знаходить теоретичне обґрунтування в пануючій концепції обєкта злочину, за якою всякий злочин спрямований на суспільні відносини і лише вони можуть бути обєктом злочину (М.Й.Коржанський, В.Я.Тацій та ін.) А оскільки ці відносини - поняття абстрактне, то їх визначення цілком залежить від субєктивного тлумачення.У дискусійній проблемі щодо часу виникнення кримінально-правових відносин між правопорушником і державою, виникнення і припинення кримінальної відповідальності субєкта дисертант глибоко впевнений, що кримін