Загальна характеристика органів виконавчої влади. Історія розвитку державних комітетів, практика їх діяльності. Питання вдосконалення системи та правового статусу державних комітетів. Місце та роль державного комітету у системі органів виконавчої влади.
Аннотация к работе
Так, укази Президента України хоча і закріплюють поділ системи центральних органів виконавчої влади на окремі види, але водночас майже не встановлюють різниці між ними, що призводить до відповідної невизначеності їх місця в цій системі. Це зумовлює нестабільність системи центральних органів виконавчої влади, зокрема державних комітетів, неадекватність правового регулювання їх функціонування. Крім того, вирішення Президентом України питань щодо організації, системи повноважень і порядку діяльності державних комітетів, як і інших центральних органів виконавчої влади, певною мірою суперечить ст.120 Конституції України, згідно з якою названі питання визначаються Конституцією та законами України. Що стосується міністерств, то вони, на відміну від державних комітетів, були органами галузевого управління, що здійснювали державне управління, як правило, певною системою підпорядкованих органів, підприємствами та установами, безпосередньо впливаючи на їх діяльність. Нормативну та теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять: 1) положення Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів України, які стосуються системи та правового статусу державних органів, в тому числі державних комітетів; 2) праці юристів-науковців, насамперед у галузі теорії держави та права, конституційного та адміністративного права - В.Б.У першому розділі “Державний комітет в системі органів виконавчої влади”, який складається із двох підрозділів, досліджуються поняття державного органу, органу виконавчої влади, державного управління, механізму державного управління, міжгалузевого управління. Названий розділ містить характеристику державних комітетів як одного з виду державних органів, що покликані виконувати особливий вид державної діяльності - державне управління, а також розглядаються ознаки, які визначають місце та роль державних комітетів серед інших центральних органів виконавчої влади. На думку автора, специфіка такої моделі зумовлена різною належністю названих субєктів до виконавчої влади - уряд входить до неї як окрема структурна ланка і є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а Президент України повязаний з нею лише функціонально, через певний обсяг своїх повноважень у сфері виконавчої влади. У підрозділі на основі дослідження загального поняття “система”, а також позицій провідних вчених щодо змісту поняття “система органів виконавчої влади”, зазначено, що якщо сама система базується на спільності обєднуваних органів, покликаних здійснювати виконавчо-розпорядчу діяльність, то поділ її на ланки відбувається на підставі відмінностей, що існують в обсязі та характері компетенції органів, територіальних масштабах діяльності, порядку формування, методів прийняття рішень. Автором встановлено, що порядок формування державних комітетів, як і інших центральних органів виконавчої влади, на відміну від Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій, не передбачений конституційними нормами та не врегульований законами, що викликає гостру потребу у прийнятті закону “Про центральні органи виконавчої влади”.Зважаючи на це, автор вважає за необхідне внести зміни в існуючу систему державних комітетів шляхом виключення з неї органів, які не відповідають статусу державного комітету. Відсутність визначених у законі ознак, якими повинні володіти державні комітети, дає можливість створювати в їх системі органи, що не мають необхідного обсягу повноважень. У другому підрозділі “Правовий статус державних комітетів” зазначено, що згідно з чинним законодавством державні комітети належать до ланки центральних органів виконавчої влади, тому відповідно до п. Для зясування питання щодо підконтрольності державних комітетів, було проаналізовано Конституцію України, Закон УРСР “Про Президента УРСР” та деякі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, практику діяльності зазначених органів, що дало можливість зробити висновок про відсутність підконтрольності Президенту України як центральних органів виконавчої влади взагалі, так і державних комітетів зокрема. Поряд з цим, здійснений дисертантом аналіз системи центральних органів виконавчої влади показав, що будь-яка зміна співвідношення міжгалузевих і галузевих функцій у діяльності кожного органу, відповідне їх збільшення або зменшення, повинно бути однією з важливих передумов зміни виду цього органу, а саме - перетворення його з державного комітету в міністерство або - навпаки.