Формування в Україні ефективної системи управління сільським господарством в умовах ринкової трансформації економіки. Аналіз діючої в країні системи її державного управління. Головні напрями урядового регулювання розвитком аграрного ринкового сектора.
Аннотация к работе
Вагомий внесок у дослідження загальнотеоретичних проблем реформування аграрної сфери в умовах розвитку державності зробили вітчизняні вчені - Демяненко М.Я., Завадський Й.С., Терещенко В.К., Трегобчук В.М., Лукінов І.І., Онищенко О.М., Пасхавер Б.Й., Прокопа І.В., Саблук П.Т., Шепотько Л.О., Шпичак О.М., Юрчишин В.В. та інші. розкрити зміст, структуру, особливості, форми та досягнуті ефекти регулювання сільського господарства в умовах ринкового господарювання, спираючись на фундаментальні положення економічної теорії та зарубіжний досвід державного регулювання аграрним сектором; Наукова новизна одержаних результатів полягає у розвитку організаційно-методичних засад державного управління сільським господарством в умовах реформ. Були досягнуті нові результати, серед яких найбільш важливими є: визначена специфіка сільського господарства як обєкта управління ринкового типу, яка полягає у його хронічно невигідному положенні у системі ринкових трансакцій, зокрема, у трансформаційний період; обгрунтована необхідність його державного регулювання та підтримки в нових господарських умовах; В методологічному аспекті в основу такого удосконалення пропонується покласти: а) узагальнення зарубіжного досвіду державного регулювання аграрним сектором у системі ринкового господарства; б) визначення стратегічних цілей розвитку вітчизняного АПК; в) характеристику та оцінку найважливіших чинників, що стримують цей розвиток. опрацьована перспективна модель структурно-функціонального вдосконалення та організаційного реформування системи державного управління аграрною сферою (на рівні Уряду та частково на рівні Міністерства АПК);Перший розділ “Концептуальні основи реформування системи управління сільським господарством” присвячено узагальненню концептуальних підходів до проблеми регулювання аграрною сферою, характеристиці особливостей її як обєкта управління, аналізу діючої в Україні системи державного управління сільським господарством. Хоча традиційно урядове втручання у ринкові механізми розглядається як небажане, при обгрунтуванні патерналістської ролі держави щодо розвитку аграрного сектора приймається до уваги комплекс чинників, серед яких політичні аргументи, характеристики ринку, специфічні особливості галузі. В роботі зроблено висновок, що подібні засади формування аграрної політики не отримали чіткого вияву в Україні, де ринкове реформування управління трактувалось як просте зменшення активності держави. У широкому контексті вдосконалення державного управління аграрною сферою в умовах ринкових трансформації полягає у такій її перебудові, яка передбачає вирішення принаймні наступних трьох груп проблем: а) державного сприяння базовим структурно-інституціональним перетворенням; б) формування раціональної системи державного протекціонізму щодо розвитку аграрної сфери; в) переходу до економічних методів регулювання ринків агропромислового виробництва. Багато вчених та експертів характеризують сучасну фермерську політику як неефективну, відмічаючи ряд негативних ефектів, серед яких наступні: - підтримування цін позбавляє виробників сигналів ринку, приводячи до нерівномірності виробництва i споживання; - доля державних субсидій в доходах фермерів є дуже високою для багатьох країн; - оскільки субсидуються окремі продукти, найбільший виграш отримують великі ферми із значними обсягами виробництва, що обумовлює зростаючу диференціацію прибутків; - оскільки підтримувані ціни вищі за ціни вільного ринку, споживачі продовольства платять більше i споживають менше, платники податків платять відповідно більші податки; - гарантованість цін за умови зростаючої продуктивності виробництва приводить до утворення постійних надлишків продукції; - протекціонізм власному сільському господарству стимулює неефективних внутрішніх виробників у противагу ефективнішим закордонним; - в умовах ускладнення економіки, посилення залежності від зовнішньої торгівлі та фінансів, ефекти національних програм по підтримці сільськогосподарських цін та доходів робляться непередбачуваними.На рівні економічного керівництва держави визнається необхідність активізації реформування економіки, прискорення процесу приватизації та структурної перебудови виробництва, однак реальні зусилля були невідповідними, особливо в аграрній сфері. Слабкість перебудови сільського господарства в Україні показує наскільки сильними можуть бути фактори політизації прийняття економічних рішень та впливу групових інтересів на реорганізацію економіки. Головною відмінністю аграрної політики в Україні все ще залишається невизначеність стратегії ринкових перетворень, внаслідок чого сільське господарство й надалі залишається найменш реформованим сектором економіки. Дослідження змісту, форм i методів державного управління сільським господарством показало, що воно все ще здійснюється в манері кризового управління по усуненню провалів та директивного перерозподілу, що не відповідає реаліям сьогодення. Реальний шлях оздоровлення сільського господарства України i головне завдання держави полягає, по-пер