Основні проблеми розуміння поняття "інтелектуальні ресурси" та його входження у науковий обіг. Теоретико-методологічне обґрунтування напрямів та шляхів удосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів українського суспільства.
Аннотация к работе
Деякі прояви деінтелектуалізації суспільства потребують підвищення ефективності управління процесами правового захисту прав інтелектуальної власності, розвитку вищої школи як генератора нових знань, підняття престижу науково-педагогічної діяльності та поліпшення рівня життя інтелектуальної еліти українського суспільства. Відзначимо також суттєве відставання української освіти та науки від сучасних вимог до технологізації життєдіяльності суспільства, що, у свою чергу, сповільнює процеси відтворення інтелектуальних ресурсів. Виходячи з цього, проблема дослідження полягає в загостренні суперечностей між зростанням нагальної потреби суспільства у керованості інтелектуальних складових соціальних трансформацій та недосконалістю державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства. Підґрунтя для дослідження сутності інтелектуальних ресурсів було закладено в психології, яка активно стала використовувати поняття “інтелект” для опису розумових здібностей людини. Наприкінці ХХ ст. поняттями “інтелект”, “інтелектуальний капітал” почали оперувати економісти, політологи та управлінці (В.У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження інтелектуальних ресурсів” - досліджено еволюцію підходів до розуміння сутності інтелектуальних ресурсів; проаналізовано роль інтелектуальних складових у процесах формування інформаційного суспільства; узагальнено та уточнено понятійно-категоріальний апарат; розкрита методологія дослідження. Інтелект та інтелектуальні ресурси стають головним інструментом для вирішення сучасних проблем. Серед найбільш поширених в історії пізнання уявлень про інтелект автором було виділено такі підходи: психофізіологічний (Ф. Враховуючи відсутність узгоджених та загальновизнаних теоретичних підходів до пізнання сутності інтелектуальних ресурсів та інтелектуальної діяльності, дисертантом запропоновано методологія випереджаючого розвитку інтелектуальних ресурсів, яка включає уточнення та обґрунтування понятійно-категоріального апарату та застосування комплексного міждисциплінарного підходу до аналізу досліджуваних проблем. У другому розділі - “Інтелектуальні ресурси як обєкт державного управління” - визначено основні складові інтелектуальних ресурсів; виділено етапи та рівні їх відтворення; проаналізовано основні проблеми відтворення інтелектуальних ресурсів в Україні.У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, що полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні необхідності вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні. Результати здійсненого аналізу підтверджують гіпотезу, яка ґрунтується на припущенні, що вдосконалення системи державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів забезпечить необхідні умови для розвитку суспільства та сприятиме прискоренню подальшої розбудови української держави, характеризуються науковою новизною та дають можливість зробити такі узагальнюючі висновки, що мають теоретичне та практичне значення. Подолання фрагментарності підходів до розуміння понять “інтелект”, “інтелектуальні ресурси”, “інтелектуальний потенціал” та “інтелектуальний капітал” потребує розробки методологічних основ управління процесами інтелектуалізації суспільства на державному рівні. Це дає підстави вважати, що відбувається процес відтворення інтелектуальних ресурсів, який має циклічний характер та включає етапи переходу від загальнолюдських розумовотворчих здібностей до створення якісно нових знань як умов розгортання потенційних можливостей інтелектуальних ресурсів. На підставі виокремлення основних складових інтелектуальних ресурсів суспільства та враховуючи фрагментарний характер державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні, запропоновано його вдосконалення за такими напрямами: державне управління знаннями; державне управління інформаційними ресурсами; державне управління людськими ресурсами.
План
Основний зміст роботи
Вывод
У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, що полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні необхідності вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні. Результати здійсненого аналізу підтверджують гіпотезу, яка ґрунтується на припущенні, що вдосконалення системи державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів забезпечить необхідні умови для розвитку суспільства та сприятиме прискоренню подальшої розбудови української держави, характеризуються науковою новизною та дають можливість зробити такі узагальнюючі висновки, що мають теоретичне та практичне значення.
1. Аналіз генетичних, психофізіологічних, адаптивних, факторних та соціологізаторських складових гносеологічних механізмів становлення та розвитку природи інтелекту свідчить про суперечності та розбіжності в розумінні сутності інтелектуальної діяльності. Подолання фрагментарності підходів до розуміння понять “інтелект”, “інтелектуальні ресурси”, “інтелектуальний потенціал” та “інтелектуальний капітал” потребує розробки методологічних основ управління процесами інтелектуалізації суспільства на державному рівні. Встановлено, що основні підходи до “теорії інтелектуальних ресурсів” розвивалися поза межами фундаментальної науки, зокрема науки державного управління, і формувалися під впливом практичної діяльності фірм, організацій, їх комерційних інтересів, тобто мають корпоративний (менеджеральний) характер.
2. Запропонована структура розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства, яка включає послідовно упорядковані етапи формування та реалізації творчих здібностей окремої людини та соціальних спільнот, інтелектуального потенціалу, а також інтелектуального капіталу, який розглядається як критерій ефективності використання суспільством інтелектуальних ресурсів.
Серед базових елементів інтелектуальних ресурсів суспільства виділено знання, інформаційні та людські ресурси. Аналіз структури і функцій інтелектуальних ресурсів суспільства показує, що інтелектуальні ресурси завжди є в наявності, а за змістом та наповненням постійно змінюються. Це дає підстави вважати, що відбувається процес відтворення інтелектуальних ресурсів, який має циклічний характер та включає етапи переходу від загальнолюдських розумовотворчих здібностей до створення якісно нових знань як умов розгортання потенційних можливостей інтелектуальних ресурсів. Він являє собою не просто зміну однієї якості іншою, а неперервний процес зміни якості, форми та змісту. Доведено, що процес відтворення інтелектуальних ресурсів, тобто проходження повного циклу, відбувається водночас на особистісному, організаційному та державному рівнях. Серію циклів на цих трьох рівнях можна описати як соціодинамічну модель відтворення інтелектуальних ресурсів. Таким чином, активна природа інтелектуальної діяльності надає процесам відтворення інтелектуальних ресурсів характеру рушійних сил прогресивного розвитку суспільства.
3. Дослідження ролі інтелектуальних ресурсів у процесах формування інформаційного суспільства дозволило виявити залежність між станом розвитку інтелектуальних ресурсів і темпами суспільного прогресу. Встановлено, що в умовах трансформації соціальних, політичних та економічних процесів зростає значення інтелектуальної складової життєдіяльності суспільства й людини. Аналіз сучасного стану інтелектуальних ресурсів в Україні дозволяє стверджувати, що він обумовлений недосконалістю нормативно-правового забезпечення процесів інтелектуалізації українського суспільства, незатребуваністю інтелектуального потенціалу представників інтелектуальної еліти, невідповідністю сучасного стану освіти й науки тенденціям і завданням подальшого розвитку суспільства.
4. Встановлено, що в Україні державне управління розвитком інтелектуальних ресурсів здійснюється частково, обмежено і має епізодичний характер. Аналіз державного управління основними складовими інтелектуальних ресурсів в Україні дозволив виявити такі його особливості.
Традиційно сформовані підходи до управління знаннями обумовлені досвідом, інтересами та діяльністю приватних структур. Державне управління знаннями має забезпечувати єдиний, інтегруючий підхід до використання нових управлінських, маркетингових та інформаційних технологій, інноваційної активності і творчості людей. Державне управління інформаційними ресурсами також потребує якісного удосконалення. З метою входження України у світовий інформаційний простір необхідно подолати наслідки тоталітаризму, інформаційної ізоляції та створити дієву, високорозвинену інформаційну індустрію, що буде здатна стати основою для досягнення нового рівня національної самосвідомості й культури українського народу. Сьогодні виявляється певна неузгодженість діяльності інформаційних структур; не забезпечена повною мірою безперешкодна циркуляція інформації в суспільстві; відсутні державні стандарти щодо перетворення існуючих інформаційних продуктів у вигляд, зручний для електронного користування, збереження і передачі тощо. Управління людськими ресурсами відзначається відсутністю комплексної політики щодо формування, розвитку та реалізації людських ресурсів. Актуалізується проблема формування управлінської еліти, яка має інтегрувати інтелект людей, стимулювати в них ініціативу, творчість, новаторство, прагнення до оригінальних, самостійних дій і рішень, успіху для досягнення та задоволення як особистісних, так і суспільних потреб та цілей. Тобто мова йде як про інтелектуалізацію самої управлінської діяльності, так і про перехід до нової державної управлінської моделі розвитку українського суспільства.
5. На підставі виокремлення основних складових інтелектуальних ресурсів суспільства та враховуючи фрагментарний характер державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні, запропоновано його вдосконалення за такими напрямами: державне управління знаннями; державне управління інформаційними ресурсами; державне управління людськими ресурсами.
Обґрунтовано основні компоненти державного управління знаннями, серед яких: стимулювання приросту знань шляхом розвитку науки і освіти; добір і акумулювання значущого знання із зовнішніх стосовно даного суспільства джерел завдяки плідній співпраці з закордонними партнерами; збереження, класифікація, трансформація, забезпечення доступності знань шляхом вироблення державних стандартів, створення єдиної інформаційної системи, банку даних; поширення й обмін знань на місцевому, регіональному, державному рівнях шляхом проведення конференцій, круглих столів, використання “командних” технологій; оцінювання знань, вимірювання і використання нематеріальних активів за допомогою розробки системи критеріїв, моніторингу стану; захист знань шляхом забезпечення механізмів правового регулювання. Це сприятиме трансформації усіх видів інтелектуальних активів у більш високу продуктивність та ефективність, у нову вартість і підвищену конкурентоздатність.
Державне управління інформаційними ресурсами включає управління процесами створення, одержання, переробки, аналізу, розповсюдження, збереження інформації. Запропоновано створити загальнодержавну інформаційну систему, яка дозволить координувати дії державних аналітичних служб, недержавних аналітичних центрів, запровадити єдині форми аналітичної звітності, узгоджену систему показників, згідно з якими проводиться опрацювання інформації на всіх рівнях управління. Це надасть можливість подолати суперечності узагальнених оцінок, які ускладнюють прийняття виважених управлінських рішень. Низький рівень використання інформаційних ресурсів доводить необхідність вдосконалення механізмів інформування населення органами державної влади та місцевого самоврядування про свою діяльність і прийняті рішення шляхом організації громадських слухань, подальшого розвитку системи електронного урядування; забезпечення вільного доступу субєктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів шляхом спрощення умов користування та зниження вартості послуг; реалізації права на інформацію шляхом спрощення процедури розгляду справ; державного контролю за дотриманням законодавства про інформацію.
Обґрунтовано необхідність удосконалення державного управління людськими ресурсами за такими напрямами: демографічна політика, управління освітою, професійною орієнтацією та зайнятістю, міграційна політика. На підставі аналізу та узагальнення закордонного досвіду запропоновано шляхи профілактики та запобігання процесам відпливу умів, які включають: соціальний захист учених, надання адресної фінансової допомоги, післядипломну підготовку і системну ротацію фахівців, здійснення моніторингу потреби у спеціалістах, розробку гнучкої системи державного замовлення на підготовку і перепідготовку фахівців з урахуванням сучасних потреб і вимог, фінансування програм, спрямованих на створення нових робочих місць, удосконалення роботи служб зайнятості населення.
6. Встановлено, що неодмінною складовою розвитку суспільства в епоху технологічної, інформаційної революції, а також державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів є інноваційна політика. Аналіз сучасного стану державного управління інноваціями дозволяє говорити про необхідність ініціювання інноваційних процесів саме органами державної влади шляхом створення бази даних про інновації та забезпечення вільного доступу до неї, що буде сприяти вивченню і розповсюдженню передового інноваційного досвіду в різних сферах життєдіяльності суспільства, а також надавати можливість широкої участі вченим і фахівцям у підготовці інноваційних програм. Такий підхід допоможе координувати інноваційний процес у всій країні, забезпечувати системну підтримку його розвитку, а також цивілізовано працювати в ринкових умовах на міжнародному рівні, що підсилить конкурентоспроможність підприємств України і прискорить її інтеграцію у світову економіку.
Практичній реалізації запропонованого підходу щодо вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні сприятиме створення при Кабінеті Міністрів України спеціальної міжвідомчої робочої групи із залученням Державного департаменту інтелектуальної власності, Державного агентства України з інвестицій та інновацій, фахівців різних сфер для розробки Державної програми розвитку інтелектуальних ресурсів в Україні. Метою програми має стати визначення стратегічних напрямів розвитку суспільства, підвищення ефективності використання наявних та потенційних інтелектуальних ресурсів держави, поліпшення надання послуг, зниження втрат від невикористовуваних інтелектуальних активів. Державна програма має враховувати такі основні напрями: обґрунтування концептуально-теоретичних засад розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства; створення системи індикаторів, показників та критеріїв використання інтелектуальних ресурсів; методологічне забезпечення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства; державне управління знаннями; державне управління інформаційними ресурсами; державне управління людськими ресурсами; державне управління інноваційним розвитком.
Запропоноване дисертантом вдосконалення системи державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів передбачає орієнтацію на досягнення результатів, основою яких мають стати принципи змагальності та збалансованості, підвищена конкурентоздатність, що дозволить забезпечити гармонізацію відносин між людиною, державою та суспільством.
Список литературы
1. Кірєєва О.Б. Сутність та значення інтелектуальних ресурсів у розвитку суспільства // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д.: ДФ УАДУ. - 2001. - Вип. 1. - С. 107 - 114.
2. Кірєєва О.Б. Управління людськими ресурсами - стратегічний напрямок державного управління Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д.: ДРІДУ НАДУ. - 2003. - Вип. 2. - С. 124 - 136.
3. Кірєєва О.Б. Захист інтелектуальної власності: управлінські аспекти // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред) та ін. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 4. - С. 181 - 194.
4. Кірєєва О.Б. Державна політика у сфері управління інформаційними ресурсами суспільства // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред) та ін. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 1. - С. 186 - 199.
5. Кірєєва О.Б. Формування інформаційної політики України - шлях до інтеграції у світове співтовариство // Вісник НАДУ. - 2005. - №1. - С. 364 - 373.
6. Кірєєва О.Б. Державне управління міграційними процесами як засіб запобігання відпливу умів // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 3. - С. 182 - 189.
7. Кірєєва О.Б. Інформаційні ресурси в процесі інтеграції України у світове співтовариство // Держ. упр. в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф.: В 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Т. 1. - С. 94 - 96.
8. Кірєєва О.Б. Поняття реформи, раціоналізація і модернізація управління Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 23 січ. 2003 р.: В 2 ч. / За заг. ред. А. Чемериса. - Л.: ЛРІДУ УАДУ, 2003. - Ч.1. - С. 210 - 212.
9. Кірєєва О.Б. Державна політика в сфері управління людськими ресурсами Ефективність держ. упр. в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - С. 298 - 300.
10. Кірєєва О.Б. Проблеми вивчення “штучного інтелекту” // Проблеми підготовки управлінських кадрів на регіональному рівні: Матеріали регіон. наук.-практ. конф. / За заг. ред. О.М. Рудіка. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. - С. 25 - 27.
11. Кірєєва О.Б. Стратегічні напрямки формування інформаційної політики держави // Актуал. пробл. європейської та євроатлантичної інтеграції України: Матеріали регіон. наук.-прак. конф. / За заг. ред. Л.Л. Прокопенка. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. - С. 102 - 105.
12. Кірєєва О.Б. Проблеми й основні напрямки формування інформаційної політики держави // Актуал. теоретико-методол. та організаційно-практ. пробл. держ. упр.: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 28 трав. 2004 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 2. - С. 377 - 378.
13. Кірєєва О.Б. Проблеми кадрового забезпечення державно-управлінських перетворень // Держ. стратегія упр. місцевим та регіон. розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 24 листоп. 2004 р.: У 2 т.- О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. - Т. 1. - С. 37 - 39.