Державне управління інноваційною діяльністю в Україні - Автореферат

Курс на інноваційний розвиток в Україні визначає перехід економіки до нового якісного стану. При всій важливості прямого державного фінансування й управління інноваційними процесами, у ринкових умовах необхідно задіяти внутрішні механізми фінансування інноваційної діяльності, коли взаємодія важелів і стимулів господарської діяльності між учасниками процесу відбувається на основі конкуренції. Ґрунтовне дослідження різних аспектів державного управління інноваційною діяльністю здійснили у своїх працях О.М. Питання державного управління інноваціями виявилися недостатньо розробленими, практично не розглядалися в комплексі, що спричинило відсутність обгрунтованої довгострокової концепції розвитку ринку інновацій та інноваційного розвитку національної економіки й стратегії державної інноваційної політики. удосконалити класифікацію функцій державного управління інноваціями;У першому розділі - “Наукові засади державного управління інноваційною діяльністю” - здійснено виклад методологічних засад державного управління інноваційною діяльністю і форм реалізації інноваційної політики держави в умовах глобалізації, проведено системний аналіз наукового доробку з теми, охарактеризовано стан джерельної бази роботи й визначено напрями дослідження. Механізми стимулювання інновацій та розвиток їх ринку розглядали у своїх працях І.В. Виходячи з цього запропоновано основні ознаки місії держави щодо управління інноваційним розвитком з урахуванням інтересів та особливостей діяльності підприємств і розроблено пропозиції щодо поділу функцій державного управління інноваціями. Розглядаючи місію всієї сукупності державних інститутів з погляду визначення основних потреб громадян, субєктів господарювання та їх ефективного задоволення, керівництво державних інститутів (керівництво держави, якщо ширше тлумачити діяльність таких державних органів) фактично створює прихильників певного державного устрою щодо управління інноваціями в майбутньому. Необхідно на основі концентрації зусиль усього суспільства свідомо й цілеспрямовано будувати ефективно діючу систему державного управління інноваціями, яка була б спрямована на формування в суспільстві потреб у різноманітних інноваціях, а також організацію підтримки вирішення проблем їх виробництва та збуту.У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми державного управління інноваційною діяльністю в Україні шляхом визначення теоретичних підходів, меж масштабів використання інновацій, функцій інститутів державного управління, пріоритетних напрямів інноваційного розвитку економіки України. Визначення місії держави щодо управління інноваційним розвитком з урахуванням інтересів та особливостей діяльності підприємств має містити такі складові: - завдання держави виходячи з її внутрішньої орієнтації в соціальній та економічній сферах, з її пріоритетів щодо окремих верств населення, галузей економіки, субєктів господарювання та форм і методів реалізації інноваційних програм; зовнішнє середовище щодо державних інститутів, тобто економічне, соціальне та політичне становище в державі, яке визначає робочі принципи цих державних інститутів; Необхідно здійснити поділ функцій державного управління інноваціями на загальні та спеціальні. Заходи державної підтримки інновацій тісно повязані один з одним, проте тільки два з них (визначення й підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального рівнів, а також створення правових та економічних механізмів для її підтримки і стимулювання) з повним правом можуть претендувати на роль основних у процесі запровадження інноваційної моделі розвитку.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми державного управління інноваційною діяльністю в Україні шляхом визначення теоретичних підходів, меж масштабів використання інновацій, функцій інститутів державного управління, пріоритетних напрямів інноваційного розвитку економіки України. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Проведений аналіз наукових праць з проблем державного управління інноваційною діяльністю свідчить, що обрані методологічні підходи забезпечують комплексний аналіз функціонування державних інститутів у цій сфері. Напрацьовано значний теоретичний матеріал стосовно основ інноваційної діяльності.

Дослідження підтверджує, що незважаючи на велику кількість наукових праць, ця тема розглядалась фрагментарно, не скоординовано, що зумовлювалося соціально-політичними та економічними обставинами. Теоретичні і концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам цієї проблеми.

Це визначає необхідність проведення системного наукового аналізу змісту, особливостей та механізмів державного управління інноваційною діяльністю в Україні.

2. Визначення місії держави щодо управління інноваційним розвитком з урахуванням інтересів та особливостей діяльності підприємств має містити такі складові: - завдання держави виходячи з її внутрішньої орієнтації в соціальній та економічній сферах, з її пріоритетів щодо окремих верств населення, галузей економіки, субєктів господарювання та форм і методів реалізації інноваційних програм;

- зовнішнє середовище щодо державних інститутів, тобто економічне, соціальне та політичне становище в державі, яке визначає робочі принципи цих державних інститутів;

- культура усієї сукупності державних інститутів.

Визначено два аспекти державної політики в інноваційній сфері: створення нових робочих місць та інноваційна культура.

3. Необхідно здійснити поділ функцій державного управління інноваціями на загальні та спеціальні. До загальних функцій державного управління можна віднести: - державне нормування;

- державний контроль та аналіз;

- державне прогнозування та планування;

- державне стимулювання;

- державне регулювання та координування.

До спеціальних функцій державного управління: - державне регулювання економіки;

- державний фінансовий контроль.

4. З огляду на великий нагромаджений потенціал наукових розробок у сфері озброєнь, який виявився незатребуваним в умовах державної незалежності й фактичного воєнного нейтралітету України, слід вести цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність з метою пошуку зовнішніх ринків для реалізації продукції українського ОПК. Необхідно перейти до застосування у виробництві лише тих зарубіжних наукових досягнень, які відповідають особливостям України. Подальший інноваційний розвиток економіки України полягає в розвитку великих підприємств і державній підтримці великомасштабного виробництва.

5. Система державного управління інноваціями в Україні спрямована на формування в суспільстві потреб у різноманітних інноваціях, а також організацію підтримки вирішення проблем їх виробництва та збуту. Така система сприятиме підвищенню стабільності та безперервності інноваційних циклів “проблема - дослідження - розробка - виробництво - використання”, а також, що важливо, забезпечуватиме своєчасне врахування соціально-економічних наслідків нововведень.

6. Заходи державної підтримки інновацій тісно повязані один з одним, проте тільки два з них (визначення й підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального рівнів, а також створення правових та економічних механізмів для її підтримки і стимулювання) з повним правом можуть претендувати на роль основних у процесі запровадження інноваційної моделі розвитку. Інші - лише конкретизують їх зміст та сутність.

7. Інноваційна діяльність, тим більше така, що поширюється на міждержавний рівень, може бути ефективною лише за наявності чітко працюючої системи державного управління нею, стабільного правового поля, яке регламентуватиме права, обовязки та “правила гри” субєктів інноваційної діяльності, створюватиме умови для її стимулювання. Вирішенню цих проблем може сприяти створення на вищому державному рівні науково-координаційної установи, підпорядкованої Президентові України і Президентові Національної академії наук України. Такою установою міг би стати Національний інститут науково-технічної та інноваційної політики при Раді національної безпеки і оборони України та Національній академії наук України.

8. Основними причинами відсутності попиту з боку підприємств на наукові досягнення є: - збитковість виробництва, особливо високотехнологічного та наукоємного;

- орієнтація на імпорт кінцевого продукту і технологій.

З метою їх усунення запропоновано удосконалити податкову систему, митну політику, запровадити систему матеріального заохочення до інновацій. Запропоновано розширити систему сертифікації та контролю за якістю інноваційної продукції.

9. У цілому правова основа інноваційної діяльності залишається на сьогодні недосконалою. Розроблено напрями Концептуальних засад стратегії економічного та соціального розвитку України: - створення економічних стимулів та інституційного режиму для заохочення й ефективного використання досягнень науки в усіх секторах;

- розбудова ефективно діючої інноваційної системи, що обєднує компанії, дослідні центри, університети, венчурні підприємства та інші організації;

- здійснення якісних перетворень в освіті з можливістю отримання для всіх якісної та безперервної освіти на основі обєднання державних та приватних фондів;

- формування динамічної інформаційної інфраструктури та конкурентного інформаційного сектора економіки.

10. На сьогодні державна інноваційна політика має спиратися на наукові принципи макроекономічного регулювання інноваційного процесу та ринку інновацій. Визначено, що межі масштабів використання колективних форм наукових досліджень, розробок, нововведень згідно з принципами “вільного” підприємництва доцільні доти, поки не створюють умов для появи монополізму і повязаного з ним застою. Перші десятиріччя XXI ст. стануть періодом подальшого розвитку кооперативних форм досліджень і розробок, удосконалення таких форм, появи їх нових варіантів і різновидів.

11. Сформовано вимоги до внутрішнього й зовнішнього середовища підприємства, орієнтованого на інноваційно-активний розвиток. Наведено основні умови й способи переходу до затребуваності інновацій економікою. Обґрунтовано експортно-наукоємну й ресурсно-інноваційну стратегії розвитку економіки. Кращою є ресурсно-інноваційна стратегія, яка передбачає послідовне збільшення глибини обробки первинних ресурсів із наступним зростанням випуску якісної кінцевої продукції на основі нових і модернізованих технологій, створених із використанням вітчизняного інноваційного потенціалу. Її реалізація дасть змогу ефективно відновити внутрішні ринки, підвищити конкурентоспроможність продукції і сформувати в середньостроковій перспективі ефективну виробничо-технологічну структуру економіки, зменшити структурні диспропорції.

12. Розроблено методику розрахунків ресурсно-інноваційної стратегії на основі галузевих комплексів, що дає змогу оцінювати різні варіанти реалізації стратегії. Запровадження ресурсно-інноваційної стратегії обмежується браком інвестиційних ресурсів. Побудова моделі передбачає проведення розрахунків з урахуванням можливості перерозподілу інвестицій між комплексами галузей і можливістю зміни коефіцієнтів міжкомплексної взаємодії, що визначають тип впливу інновацій на динаміку ВВП.

13. На основі розробленої моделі проведено розрахунки для трьох варіантів реалізації ресурсно-інноваційної стратегії розвитку економіки: пасивний (постійні коефіцієнти міжгалузевої взаємодії, відсутній перерозподіл інвестицій), проміжний (змінні коефіцієнти, відсутній перерозподіл інвестицій) і активний (змінні коефіцієнти, можливий перерозподіл інвестицій). Діапазон коливань приросту ВВП до 2007 р. за ресурсно-інноваційною стратегією (пасивний і активний варіанти) становить від 62 до 80%. Найбільше значення на 10-й рік (2007 р.) реалізації ресурсно-інноваційної стратегії як за абсолютними показниками, так і за середніми для всіх розглянутих показників належить активному варіанту стратегії, найменше - пасивному.

14. Механізм підтримки на державному рівні інноваційно-активної стратегії розвитку економіки має забезпечувати створення таких умов у фінансово - економічних, організаційно - правових, податкових, інституціональних, експортно - імпортних сферах і сфері технологій, які б у сукупності змушували підприємства дотримуватись активних інноваційних стратегій розвитку.

Розроблена адаптована до умов ринкової економіки модель поетапної реалізації інноваційних проектів дає змогу оптимізувати використання ресурсів, підвищити споживчі властивості й мінімізувати витрати виробництва з урахуванням перспективних обмежень впливу технології чи готової продукції. інноваційний держава регулювання

15. Управління реалізацією інноваційних проектів необхідно здійснювати з урахуванням: - динаміки розвитку технологій, що реалізують ці проекти;

- прогнозу динаміки розвитку ринку інноваційної продукції;

- стану реалізації етапів, на яких перебувають проекти;

- параметричного аналізу техніко-економічних показників реалізації проектів з урахуванням можливої стратегії реалізації.

Використання закономірностей інноваційного розвитку при розробці конкретних інноваційних проектів дає змогу вже на стадії підготовки проектів виявити неконкурентоспроможні варіанти, встановити вузькі місця і знизити рівень ризиків у процесі реалізації інноваційних проектів.

За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-практичні рекомендації для органів державної влади, серед яких: - розмежувати функції державного управління стосовно інновацій на галузевому рівні на загальні та спеціальні через розробку галузевими Міністерствами відповідних інструктивних документів;

- створити на вищому державному рівні науково-координаційної установи, підпорядкованої Президентові України і Президентові Національної академії наук України та забезпечення її діяльності;

- законодавчо врегулювати державне забезпечення стимулювання інноваційної діяльності різних галузей економіки, підтримку її пріоритетних напрямів;

- забезпечити цілеспрямовану зовнішню політику з метою пошуку нових ринків реалізації інноваційної продукції.

1. Гаман М.В. Державне регулювання інноваційного розвитку України: Монографія. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - 388 с.

2. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004. - 312 с.

3. Гаман М.В. Державна підтримка наукової діяльності в ринкових умовах // Вісн. Хмельницьк. ін-ту регіон. упр. та права. - 2003. - № 1 (5). - С. 237-243.

4. Гаман М.В. Державна підтримка фінансування інновацій // Економіка України. - 2004. - № 8 (513). - C. 44-49.

5. Гаман М.В. Державна стратегія розбудови національної системи інноваційного бізнесу // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 3. - С. 199-207.

6. Гаман М.В. Державне регулювання і стимулювання розвитку ринку інновацій // Вісн. Хмельницьк. ін-ту регіон. упр. та права. - 2004. - № 4 (12). - С. 275-282.

7. Гаман М.В. Державне регулювання і стимулювання ринку інновацій // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 4 (18). - С. 123-134.

8. Гаман М.В. До проблеми термінології в законодавстві про інновації // Вісн. Хмельницьк. ін-ту регіон. упр. та права. - 2003. - № 3-4 (7-8). - С. 323-326.

9. Гаман М.В. Загальний стан та проблеми державного регулювання інноваційної діяльності в Україні // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 4. - С. 76-84.

10. Гаман М.В. Інноваційна складова зовнішньоекономічних відносин України // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 4. - С. 281-288.

11. Гаман М.В. Інноваційний механізм соціально-економічного розвитку // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - № 2. - С. 160-168.

12. Гаман М.В. Механізми державної підтримки інноваційного розвитку економіки // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 2. - С. 59-67.

13. Гаман М.В. Мотивування підприємств до інноваційного розвитку // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ “Магістр”, 2005. - № 1 (23). - С. 115-125.

14. Гаман М.В. Особливості державного управління інноваційним розвитком // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ “Магістр”, 2004. - № 3 (22). - С. 149-158.

15. Гаман М.В. Особливості державного управління у сфері інноваційної діяльності // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 2. - С. 158-166.

16. Гаман М.В. Особливості поєднання ринкових і державних методів стимулювання науково-технологічної діяльності // Упр. сучас. містом. - 2004. - № 3/7-9 (15). - С. 140-148.

17. Гаман М.В. Проблеми інноваційної діяльності на регіональному рівні в Україні // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. - 2003. - № 2 (6). - С. 220-223.

18. Гаман М.В. Розвиток та сучасний стан інноваційної діяльності підприємств // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 4. - С. 155-162.

19. Гаман М.В. Російський досвід державного стимулювання наукової та інноваційної діяльності // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 1. - С. 129-138.

20. Гаман М.В. Світовий досвід стимулювання інновацій та можливості його застосування в Україні // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 1. - С. 213-217.

21. Гаман М.В. Формування законодавчих та інституційних засад державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 3. - С. 194-204.

22. Гаман М.В. Формування інноваційного потенціалу як умова ефективності національної економіки // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 2. - С. 256-264.

23. Гаман М.В. Формування нової інноваційної політики в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 3 (17). - С. 28-37.

24. Гаман М.В. Державний захист національного виробника у співпраці з міжнародними організаціями // Теоретичні та практичні питання економіки: Зб. наук. пр. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2003. - Вип. 2. - С. 57-64.

25. Гаман М.В. Ефективність інноваційної політики держави // Держава та регіони. - 2004. - № 4. - С. 56-61. (Сер.: “Економіка та підприємництво”).

26. Гаман М.В. Історична зумовленість і сучасні дослідження інноваційної діяльності підприємств // Держава та регіони. - 2003. - № 2. - С. 19-24. (Сер.: “Держ. упр.”).

27. Гаман М.В., Мельник В.П. Науково-технічні пріоритети як компроміс при розподілі обмежених бюджетних коштів // Інноваційний фактор сталого економічного зростання: Зб. наук. пр. / НАН України. - Ін-т економіки. Редкол.: Л.К. Безчасний (відп. ред.) та ін. - К.: Ін-т економіки НАН України, 2002. - С. 82-86. - Авторські - 2 с.

28. Гаман М.В. Формування інноваційного розвитку в Україні // Держава та регіони. - 2004. - № 1. - С. 24-28. (Сер.: “Держ. упр.”).

29. Гаман М.В. Державна діяльність у галузі стандартизації, сертифікації продукції та послуг // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 28 трав. 2004 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 2. - С. 192-193.

30. Гаман М.В. Взаємодія механізмів у регулюванні ринку інновацій // Дні науки: Зб. тез доп.: У 3 т. - Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ, 2004. - Т. 1. - С. 18-19.

31. Гаман М.В. Ефективність державної підтримки фінансування інновацій // IV Междунар. науч.-практ. конф. “Информация, анализ, прогноз - стратегические рычаги эффективного государственного управления”. - К.: УКРІНТЕІ, 2004. - С. 262-268.

32. Гаман М.В. Ефективність фінансування фундаментальних наукових досліджень як передумова технічного прогресу // Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України: Матеріали наук.-практ. конф. - К.: НТУУ “КПІ”, 2003. - С. 377-381.

33. Гаман М.В. Інноваційні засади структурно-технологічної перебудови української економіки // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - С. 89-91.

34. Гаман М.В. Напрямки державної підтримки інновацій // 8-я междунар. науч.-практич. конф. “Актуальные проблемы охраны интеллектуальной собственности”: Материалы выступлений. - Алушта, 2004. - С. 23-28.

Размещено на .ru