Теоретико-методичні рекомендації до вдосконалення системи державного регулювання зайнятості. Причини та тенденції процесу вивільнення працівників. Формування ринку праці на загальнонаціональному та регіональному рівнях. Соціально-ринковий механізм.
Аннотация к работе
Серед ключових напрямів соціально-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми зайнятості населення та ринку праці. Поглиблення економічних реформ, зокрема перехід до етапу стабілізації та економічного зростання формування приватного сектора економіки, існування різних форм власності, розвиток конкурентних відносин, свобода підприємництва та вільний вибір видів зайнятості зумовлюють необхідність здійснення адекватної державної політики та застосування ефективних механізмів державного регулювання не тільки окремих елементів, а й усього циклу відтворення робочої сили, включаючи професійну підготовку та всі складові економічної активності населення. Досвід економічних перетворень в Україні засвідчив хронічне відставання структурної перебудови системи зайнятості. Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що заходи з формування соціально-ринкового механізму регулювання зайнятості, створення умов розвитку взаємодії органів управління ринком праці на новому технологічному рівні, запровадження системи економічного стимулювання забезпечення зайнятості підприємствами будуть сприяти вдосконаленню державного регулювання в цій сфері та забезпеченню соціальних гарантій у реалізації громадянами права на працю, а також подоланню безробіттю, створенню нових робочих місць. У межах проведеного дослідження вперше: - запропоновано й обґрунтовано соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості, що передбачає: розробку ефективної регіональної моделі управління зайнятістю та активне регулювання ринку праці, яке включає систему економічного стимулювання (пільги з оподаткування, кредити, субсидії) підприємств, що гарантують зайнятість і створюють робочі місця;У першому розділі - “Науково-теоретичні засади державного регулювання зайнятості” - викладено теоретичні засади формування системи державного регулювання зайнятості, проаналізовано розвиток системи забезпечення зайнятості в конкретних економічних умовах, розглянуто форми, тенденції процесу вивільнення працівників. Дослідивши теоретичні засади формування системи державного регулювання зайнятості, ми визначили, що в науковій літературі останніх років немає визначення поняття “зайнятість”, яке враховувало б усі нові моменти в цій сфері. Визначено, що зайнятість є найважливішою складовою соціального розвитку особи й суспільства, яка повязана із задоволенням різних потреб у сфері праці та одночасно є економічним феноменом, що дає змогу оцінити здатність систем зайнятості забезпечити максимальний економічний ефект. Якщо раніше право на працю розглядалося не тільки як право, а і як обовязок зайняти певне місце в державному або кооперативному секторі економіки, то сучасна стратегія зайнятості повинна виходити з визнання рівноправності, однакової соціальної значущості будь-якого виду суспільно корисної діяльності, незалежно від сфери її здійснення. Запропоновано критерії системи державної підтримки ефективної зайнятості: розвиток матеріального виробництва за переважно інтенсивним типом без залучення додаткових трудових ресурсів; раціональний розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між підприємствами, галузями, регіонами; висока оплата трудових ресурсів, яка покликана виконувати стимуляційну роль в абсолютному й відносному скороченні кількості зайнятих на підприємствах працівників; серйозні якісні зміни в праці, які, перш за все, мають бути спрямовані на різке скорочення ручної праці; формування розвиненої мережі працевлаштування, підготовки, перепідготовки і профорієнтації працівників і незайнятих працездатних осіб, а також забезпечення соціальних гарантій для тих, хто бажає працевлаштуватися.У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми державного регулювання зайнятості в Україні шляхом визначення заходів з формування соціально-ринкового механізму регулювання зайнятості, забезпечення розвитку взаємодії органів управління ринком праці на новому технологічному рівні, що сприяють удосконаленню державного регулювання у сфері зайнятості та забезпеченню соціальних гарантій. Дослідження теоретичних засад формування системи державного регулювання зайнятості засвідчило, що в науковій літературі останніх років все визначення поняття “зайнятість”, яке враховувало б усі моменти у сфері зайнятості. Визначено, що зайнятість є найважливішою складовою соціального розвитку особи й суспільства і повязана із задоволенням різних потреб у сфері праці. Запропоновано критерії системи державної підтримки ефективної зайнятості: розвиток матеріального виробництва за переважно інтенсивним типом, без залучення додаткових трудових ресурсів; раціональний розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між підприємствами, галузями, регіонами; висока оплата трудових ресурсів, яка покликана виконувати стимулюючу роль в абсолютному і відносному скороченні кількості зайнятих на підприємствах працівників; серйозні якісні зміни в праці, які, перш за все, мають бути спрямовані на різке скорочення ручної праці; формування розвиненої мережі працевлаштування, підготовки,